Постанова № 75403343, 17.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/537/2018(м)

237/3673/17

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

Єдиний унікальний номер 237/3673/17

Номер провадження 22-ц/775/537/2018(м)

17липня 2018 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів – Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.

за участю секретаря – Сидельнікової А.В.

сторони:

позивач -ОСОБА_2,

відповідач -ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волноваської місцевої прокуратури на ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 05 вересня 2017 року, у складі судді Ліпчанського С.М.,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 01 грудня 2016 року у розмірі 20 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 грудня 2016 року ОСОБА_2 надала в борг ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 20 000 грн. строком повернення до 01 лютого 2017 року, що підтверджується розпискою. За спливом вказаного строку, ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_3 з проханням добровільно повернути кошти. На звернення позивача відповідач не реагує, борг не повертає, що змусило ОСОБА_2 звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

До суду першої інстанції сторонами було надано мирову угоду, просили суд затвердити її в редакції, укладеній між сторонами.

Ухвалою Мар’їнського районного суду Донецької області від 05 вересня 2017 року задоволено заяву про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в редакції поданій до суду, відповідно до якої: розглянувши спірні питання, сторони вирішили: з метою припинення зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті заборгованості за договором позики в сумі 20000 грн. відповідач передає позивачу земельну ділянку (пай) згідно державного акту серії ДН № 042307 від 15 березня 2004 р. загальною площею 4,250 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопетровської сільської ради Великоновосілківського району, Донецької області, кадастровий номер: 1421283600-03-001-0502 в право власності.

Провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики закрито.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку (пай) згідно державного акту серії ДН № 042307 від 15 березня 2004 року, загальною площею 4,250 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопетровської сільської ради Великоновосілківського району, Донецької області, кадастровий номер: 1421283600-03-001-0502.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Волноваська місцева прокуратура подала апеляційну скаргу та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 05вересня 2017 року скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги з посиланням на ч.1,5 ст. 175 ЦПК України (в редакції 2004 року), зазначає, що ОСОБА_2 звернулась з позовною заявою про стягнення боргу. Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, що виступає предметом спору. Затверджуючи мирову угоду укладену між сторонами, суд визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору і не заявлялось у позовній заяві. Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції не врахував положення п.п. «б» п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо заборони до 01.01.2019 року відчуження земельних ділянок , які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого незаконно здійснено відчуження земельної ділянки для ведення товарно сільськогосподарського виробництва в рахунок погашення боргу.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з’явились. ( а.с. 49,50)

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора Русланової Г.М., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про затвердження мирової угоди по справі, суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону та не порушують прав та інтересів інших осіб.

Колегія суддів не може погодитися з зазначеною ухвалою та висновком суду першої інстанції з оглядом на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 01 грудня 2016 року у розмірі 20 000 грн. (а.с.2-3)

Згідно із ч.3 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, прокурор зазначає, що головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, як компетентним суб’єктом владних повноважень, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин,не здійснено захист інтересів держави у даній справі та не вжито заходів щодо оскарження судового рішення.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

За змістом ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Пославшись на можливість особи скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який визначається законом чи договором,суд першої інстанції не врахував, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України (у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення) мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб'єктивні права та обов'язки не тільки процесуальні, але й матеріальні.

До мирової угоди застосовуються основні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Отже, мирова угода - це цивільно-правове зобов'язання та до нього застосовуються загальні правила Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 та 5 ст. 175 ЦПК України( у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, вона ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і повинна виконуватися добровільно. У протилежному разі мирова угода, затверджена (визнана) судом, може бути підставою для примусового виконання.

Згідно з п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно державного акту серії ДН № 042307 від 15 березня 2004 року, земельна ділянка загальною площею 4,250 гектарів призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та яка розташована на території Новопетровської сільської ради Великоновосілківського району, Донецької області, кадастровий номер: 1421283600-03-001-0502

Отже, ухвалюючи судове рішення, за яким позивач ОСОБА_2 набуває у власність дану земельну ділянку, суд не звернув уваги, що вона призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,та її відчуження у будь-який спосіб заборонено законом.

Крім того, судова колегія зауважує, що право власності на земельну ділянку (пай) згідно державного акту серії ДН № 042307 від 15 березня 2004 року,загальною площею 4,250 гектарів призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та яка розташована на території Новопетровської сільської ради Великоновосілківського району, Донецької області, кадастровий номер: 1421283600-03-001-0502 належить ОСОБА_4, який помер 17.11.2015 року та доказів, що відповідач набула право на дану земельну ділянку у порядку спадкування, або у інший спосіб, та мала б право розпоряджатись нею, матеріали справи не містять. ( а.с. 13,17)

За таких обставин, судове рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381,382 ЦПК України колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

апеляційну скаргу Волноваської місцевої прокуратури задовольнити.

Ухвалу Мар’їнського районного суду Донецької області від 05 вересня 2017 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 19 липня 2018 року.

Головуючий Гаврилова Г.Л.

Судді Зайцева С.А.

ОСОБА_5