Рішення № 75400311, 12.07.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року

місто Дніпро

єдиний унікальний номер судової справи 201/12056/17

номер провадження 2/201/559/2018

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного підприємства «Кодацька вода», ОСОБА_2, ОСОБА_3

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

у судовому засіданні брали участь:

представник відповідача – ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1М.) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Торговий дім «Кодацька вода» (далі – ТОВ «ТД «Кодацька вода») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 3-5).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 серпня 2017 року указана цивільна справа передана для розгляду судді Ходаківському М.П. (а.с. 1).

Ухвалою судді від 22 серпня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ТД «Кодацька вода» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 52).

У ході вирішення цієї справи позивачем 22 грудня 2017 року подано клопотання про заміну неналежного відповідача та залучення до участі у справі співвідповідачів – Приватного підприємства «Кодацька вода» (далі – ПП «Кодацька вода»), ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2В.), ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3Є.) (а.с. 83-87).

Ухвалою суду від 06 лютого 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, постановлено прийняти до розгляду уточнений позов ОСОБА_1, залучити в якості співвідповідачів указаних осіб, призначено подальший розгляд справи в загальному провадженні із проведенням підготовчого засідання (а.с. 109-110).

Ухвалою суду від 21 травня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду.

В обґрунтування доводів позову ОСОБА_1 посилається на те, що 06 квітня 2017 року відповідач ОСОБА_2, який працював водієм та виконуючи свої трудові обов’язки, керуючи транспортним засобом «Фольксваген», д/н НОМЕР_1, не обравши безпечної швидкості для руху, не дотримався безпечної дистанції та допустив наїзд на автомобіль НОМЕР_2, що зупинився попереду, під керуванням ОСОБА_1, який після цього у стані некерованого руху допустив наїзд на автомобіль «Субару», д/ АЕ 0733 СХ, під керуванням водія ОСОБА_5, який стояв попереду та також у стані некерованого ходу допустив наїзд на автомобіль «Фольксваген», д/н НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6, яка зупинилася попереду. Постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2017 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль, що належить позивачу, отримав механічні ушкодження та згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту складає 173103 грн. Як указує позивач, на підставі його заяви про виплату страхового відшкодування ПрАТ «ВУСО» йому було виплачено страхове відшкодування у розмірі 99000 грн. у межах ліміту відповідальності. У зв’язку із викладеним ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів на його користь 75603 грн. матеріальної шкоди (різниця між відновлювальним ремонтом та страховим відшкодуванням), 50000 грн. моральної шкоди та 11532,03 грн. – витрати, пов’язані із розглядом цивільної справи, а всього – 137135 грн.

Представник позивача, що діє на підставі договору-доручення № 10 про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року (а.с. 104-105), у судовому засіданні 05 липня 2018 позовні вимоги повністю підтримала та просила їх задовольнити, через канцелярію суду 09 липня 2018 року надала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача.

Відповідач ПП «Кодацька вода» свого представника у судове засідання не направив, через канцелярію суду цим відповідачем подано заперечення проти залучення його в якості відповідача, оскільки ОСОБА_2 ніколи не був працевлаштований в ПП «Кодацька вода» (а.с. 117).

Відповідач ОСОБА_3 у судове засіданні не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У матеріалах справи наявний відзив відповідача ОСОБА_3, у якому він просить позов в частині стягнення із нього заявлених позивачем коштів без задоволення з огляду на те, що між ним та ОСОБА_2 03 січня 2017 року було укладено договір позички транспортного засобу, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 у безоплатне користування фургон «Фольксваген», д/н НОМЕР_1, до 31 грудня 2017 року, а тому транспортний засіб , який зазначений у позові, перебував у користуванні ОСОБА_2 і саме він повинен відшкодовувати завдану його діями шкоду, а не ОСОБА_3 Також цей відповідач у відзиві посилається на те, що між ним та ОСОБА_2 03 січня 2017 року було укладено договір про надання послуг № 1, відповідно до умов якого останній зобов’язувався за завданням ОСОБА_3 надавати перевезення автомобільним транспортом, вони встановили, що вищезазначений договір про надання послуг не є трудовим договором в розумінні ст. 21 КЗпПУ, а тому ОСОБА_3 не повинен відповідати за дії ОСОБА_2 (а.с. 141-144).

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4, який діє на підставі договору № 055 про надання правової допомоги від 25 грудня 2017 року (а.с. 78-81), просив у задоволенні позову відмовити. У матеріалах справи також наявний відзив поданий цим представником, у якому він посилається на те, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки сума заявлена позивачем про стягнення коштів на правничу допомогу є необґрунтованою, розмір моральної шкоди визначений позивачем є завищеним, також представником відповідача висловлено незгоду із встановленим розміром матеріальної шкоди з огляду на те, що ОСОБА_2 не було заздалегідь повідомлено про проведення дослідження із визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля (а.с. 128-132).

Указом Президента України № 449/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» ліквідовано Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська та утворено Третій окружний суд міста Дніпра – у Соборному районі міста Дніпра та Солонянському районі Дніпропетровської області із місцезнаходженням у місті Дніпрі та селищі міського типу Солоному Дніпропетровської області.

Згідно із ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 06 квітня 2017 року о 16 год. 05 хв. ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом «Фольксваген», д/н НОМЕР_1, рухався по вул. Набережна Перемоги, 134/4, в м. Дніпрі, де, не обравши безпечної швидкості для руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив наїзд на автомобіль НОМЕР_2, що зупинився попереду, під керуванням ОСОБА_1, який після цього у стані некерованого руху допустив наїзд на автомобіль «Субару», д/ АЕ 0733 СХ, під керуванням водія ОСОБА_5, який стояв попереду та також у стані некерованого ходу допустив наїзд на автомобіль «Фольксваген», д/н НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6, яка зупинилася попереду .

Факт дорожньо-транспортної пригоди та її фактичні обставини підтверджені постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2017 року у справі № 201/5676/17-п, якою відповідач ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 6).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а тому фактичні обставини встановлені постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2016 року є преюдиційними і доведенню не підлягають.

Установлено також, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 03 січня 2017 року було укладено договір позички транспортного засобу № 1, згідно з яким останньому передано у безоплатне тимчасове користування фургон «Фольксваген», д/н НОМЕР_1 (а.с. 145-147). Також між ними цього ж дня було укладено договір про надання послуг № 1, за умовами якого виконавець ОСОБА_2 зобов’язується за завданням замовника (ОСОБА_3Є.) перевезти вантаж за встановленим маршрутом, надання послуг з перевезення може здійснюватися за допомогою використання транспортного засобу «Фольксваген», д/н АЕ 2338СР, в укладеному договорі сторони також встановили, що він не є трудовим договором в розумінні ст. 21 КЗпПУ (а.с. 149-154).

Згідно з висновком експертного дослідження № 3705/17/17 по визначенню вартості матеріальної шкоди спричиненого власнику КТЗ, складеного експертом-автотоварознавцем ОСОБА_7 24 травня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_1, вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_5, реєстраційний номер НОМЕР_4 у результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді складає 173103 грн. (а.с. 90-102).

Автомобіль «Фольксваген», д/н НОМЕР_1, згідно із полісом серії АК№0801528 від 25 липня 2016 року був застрахований у ПрАТ «ВУСО» з лімітом відповідальності за шкоду завдану майну – 100000 грн. та франшиза – 1000 грн.

Як зазначено у позовній заяві, ПрАТ «ВУСО» було виплачено позивачу ОСОБА_1 страхове відшкодування у межах ліміту відповідальності за шкоду, завдану майну, у розмірі 99000,00 грн.

Також судом установлено, що у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою ОСОБА_1 були понесені також витрати на експертні послуги у розмірі 1500 грн. (а.с. 90-102).

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Приписами ст. 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Згідно з положеннями п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Положеннями п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обовязок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов’язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п’ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

Пунктами 5, 6 указаної постанови Пленуму визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов’язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Особою, яка зобовязана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-2808 цс15 від 20 січня 2016 року).

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 04 червня 2014 року у справі № 6-49цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Під реальними збитками відповідно до ст. 22 ЦК України є витрати, яких особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого КТЗ.

Суд прийшов до висновку, що розмір матеріальної шкоди, який підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1, полягає у вартості відновлювального ремонту автомобіля, оскільки саме ця сума за висновком експерта необхідна для відновлення пошкодженого автомобіля.

Ураховуючи право на відшкодування матеріальної шкоди від її заподіювача, а також приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи було встановлено судом та доведено позивачем спричинення йому матеріальної шкоди саме ОСОБА_2, який керував транспортним засобом на підставі договору позички, тобто не перебував у трудових відносинах із ОСОБА_8, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 74103 грн. грн., що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля, визначеним експертним дослідженням у розмірі 173103 грн. та розміром страхової суми, виплаченої позивачу - 99000,00 грн., задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Що стосується іншої суми у розмірі 1500 грн. заявленої до стягнення в якості матеріальної шкоди (75603 грн. – загальна сума заявлена позивачем як відшкодування матеріальної шкоди – 74 103 грн. - різниця між вартістю відновлювального ремонту та виплаченою сумою страхового відшкодування = 1500 грн.), то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки позивачем взагалі не обґрунтовано що це сума та доводи викладені у позові в цій частині мають суперечності, оскільки представник позивача як у тексті позову, так і уточнень до нього указує, що ця сума була виплачена, а невиплаченою є франшиза у розмірі 1000 грн.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд вважає за можливе зазначити наступне.

Частиною першою ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди»розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Не викликає сумнівів, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу була заподіяна певна моральна шкода, що виразилася у стражданнях та переживаннях, пов’язаних із стресом під час пошкодження автомобіля, і неможливістю експлуатації транспортного засобу, необхідності участі за рахунок особистого часу в оформленні документів, ремонту автомобіля. Разом з тим, суду не надані будь-які докази, що об’єктивно свідчили б про істотність заподіяної позивачу моральної шкоди і настання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суттєвих негативних наслідків для його психологічного та фізичного стану. З урахуванням викладеного та того, що позивачу була заподіяна шкода діями ОСОБА_2, суд вважає позовні вимоги у відповідній частині такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі по 2 000,00 грн. на користь позивача.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом ОСОБА_9 на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано договір-доручення про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року (а.с.104); акт приймання-передачі послуг від 05 липня 2018 року до договору-доручення про надання правової допомоги від 01 листопада 2017 року, з якого вбачається перелік наданої правової допомоги: ознайомлення із матеріалами справи, вивчення судової практики, хбір доказів, складання позовної заяви та формування пакету документів для подачі в суд, подання позовної заяви (а.с.182); квитанція від 01 липня 2017 року про сплату адвокату ОСОБА_9 10000 грн. (а.с.103)

Тому обсяг правової допомоги є доведеним, а розмір витрат на правову допомогу співмірним, а тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

За викладених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Кодацька вода», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_5, м. Дніпро, ж/м Тополя-2АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6, АДРЕСА_2) 74103 грн. (сімдесят чотири тисячі сто три грн.) на відшкодування завданої матеріальної шкоди та 2000 грн. (дві тисячі грн.) на відшкодування моральної шкоди, а всього 76103 грн. (сімдесят шість тисяч сто три).

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_5, м. Дніпро, ж/м Тополя-2АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6, АДРЕСА_2) сплачений останнім судовий збір у сумі 761,03 грн. (сімсот шістдесят одна грн. 03 коп.) та витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн. (десять тисяч грн.), а всього 10761,03 грн. (десять тисяч сімсот шістдесят одна грн. 03 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Кодацька вода», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.П.Ходаківський