Рішення № 75400118, 05.07.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/590/18

Провадження № 2/209/661/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

при секретарі Герасимчук І.О.,

за участі представника ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у підготовчому засіданні в м. Кам'янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5, про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просить припинити право власності ОСОБА_2 на 1/5 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати на нею право власності на 1/5 частину вказаного житлового будинку.

15 червня 2018 від позивача ОСОБА_4 надійшла уточнена позовна заява (а.с. 35-36), в якій вона просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 2/5 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; визнати частки в праві спільної сумісної власності на 2/5 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину вказаного житлового будинку, залишивши за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частину цього будинку.

На обґрунтування позову зазначено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 15 вересня 2017 року у справі № 209/1594/17 було встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім'єю без шлюбу за період з 01 червня 2002 року по 10 січня 2004 року та за період з 10 січня 2004 року по 15 вересня 2017 року. Це рішення не оскаржувалося та набрало законної сили. За час фактичних сімейних відносин, вона та відповідач не перебували в зареєстрованому шлюбі з іншими особами. Крім того, за час цивільного шлюбу в них народилося троє дітей. На підставі договору купівлі-продажу № 576 від 28 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Кір’як С.А., відповідач ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7 у власність 2/5 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. За цим же договором 3/5 частини цього будинку були придбані ОСОБА_5 Згідно п. 3 вказаного договору оціночна вартість всього будинку становила 382830,00 грн. Таким чином, вартість належних відповідачу 2/5 частин будинку становила 153132,00 грн. і відповідно вартість 1/5 частини будинку становить 76566,00 грн. Посилаючись на статті 60, 69, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України, статті 355, 368, 372 Цивільного кодексу України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає, що 2/5 частини житлового будинку, які були придбані відповідачем під час їх фактичних шлюбних відносин, належать їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, і кожен з них є власником 1/5 частини будинку.

До підготовчого засідання відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_5 в підготовче засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності, проти позову не заперечує, визнає позовні вимоги ОСОБА_4, їй зрозумілі наслідки визнання позову.

Виходячи з наведеного, відповідно до ч.2 ст. 198, ч. 3. ст. 211, п. 4 ч.3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив проводити підготовче засідання за відсутності третьої особи.

Позивач ОСОБА_4 в підготовчому засіданні позов підтримувала, просила його задовольнити, врахувавши визнання відповідачем позову.

Представник позивача - ОСОБА_1 в підготовчому засіданні просила позов ОСОБА_4 задовольнити, прийнявши до уваги визнання відповідачем заявлених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому засіданні позов визнав, не заперечував проти ухвалення рішення в підготовчому засіданні, запевнив суд, що задоволення позовних вимог ОСОБА_4 не порушить права інших осіб, йому зрозумілі наслідки визнання позову.

Представник відповідача - ОСОБА_3 не заперечував проти ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні, запевнив суд, що визнання позову відповідачем не порушить його права та права будь-яких інших осіб.

Вислухавши сторони, їх представників, встановивши фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та перевіривши наявність для того законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

В підготовчому засіданні встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 вересня 2017 року, ухваленого у цивільній справі № 209/1594/17, провадження № 2-о/209/41/17, за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради м. Кам'янське, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, встановлений факт проживання ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, з ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за період з 01 червня 2002 року по 10 січня 2004 року та за період з 10 січня 2004 року по 15 вересня 2017 року. Вказане рішення суду набрало законної сили 26 вересня 2017 року (а.с. 22-23).

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, в період з 01 червня 2002 року по 10 січня 2004 року та за період з 10 січня 2004 року по 15 вересня 2017 року встановлений рішенням суду і не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи.

Відповідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що при застосовуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно інформації, наданої суду Дніпровським районним у місті Кам'янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 21 червня 2018 року, вих. № 2373/14.17-30 (а.с. 44), за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян не виявлено актового запису про шлюб на ОСОБА_4 з 10 жовтня 2001 року по 15 вересня 2017 року, та на ОСОБА_2 з 15 квітня 1993 року по 15 вересня 2017 року.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 15 вересня 2017 року (а.с. 22-23), встановлено, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за час спільного проживання народилося троє дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, які разом з позивачем та відповідачем мешкали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2. Вказані обставини свідчать про те, що між сторонами у справі склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За час спільного проживання сторін, а саме 28 липня 2015 року між ОСОБА_7, як продавцем, та ОСОБА_2 і ОСОБА_5, як покупцями, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Кір’як С.А., зареєстрований в реєстрі за №576 (а.с. 13).

За вказаним договором, ОСОБА_7 продала відповідачу ОСОБА_2 2/5 частини, а третій особі ОСОБА_5 - 3/5 частини житлового будинку, загальною площею 388,1 кв.м., житловою площею 296,7 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_2, площа 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_3, площа 0,1536 га).

Згідно технічного паспорту (а.с. 45-50), вказаний житловий будинок складається із житлового будинку А-1, загальною площею 388,1 кв.м., житловою площею 296,7 кв.м., господарського блоку Б-1, гаражу В-1, огорожі № 1, 3, хвіртки № 2, воріт № 4, 5.

28 липня 2015 року право власності на 2/5 частини вказаного житлового будинку зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, номер запису про право власності: 10578815 (а.с. 9-10).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Оскільки 2/5 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 придбані сторонами під час спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, в той час, коли вони не перебували у шлюбі з іншими особами, і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, вказане нерухоме майно належить ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Реєстрація права власності на 2/5 частини житлового будинку на ім'я відповідача не спростовує презумпції належності цього майна до спільної сумісної власності позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка вважаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно частин 1 та 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частинами 1 та 2 статті 372 ЦК України встановлено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками зо домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Між сторонами відсутня домовленість чи шлюбний договір щодо визначення часток у праві спільної власності на 2/5 частини житлового будинку, про що свідчить визнання відповідачем позову, а тому позивач має право на рівну з відповідачем частку у праві спільної власності на придбані в період спільного проживання 2/5 частини будинку по АДРЕСА_1, а саме на 1/5 частку житлового будинку.

Відповідно ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України є підставою для задоволення позову.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 200, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5, про поділ майна подружжя.

Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 2/5 частини житлового будинку, загальною площею 388,1 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визначити частки в праві спільної сумісної власності на 2/5 частини житлового будинку, загальною площею 388,1 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в розмірі 1/2 частини за кожним.

В порядку поділу спільної власності визнати за ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1, право власності на 1/5 частину житлового будинку, загальною площею 388,1 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, залишивши за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частину житлового будинку, загальною площею 388,1 кв.м., житловою площею 91,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Повне судове рішення складено 15 липня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.