Рішення № 75397592, 10.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2018Справа № 910/1031/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства «Укрнафтопродукт»

до Міністерства фінансів України

про визнання укладеним договору

за участі представників:

від позивача - Рижий А.А. (представник за довіреністю);

від відповідача - Гавриляко О.М. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Укрнафтопродукт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України про визнання укладеним договору.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Постановою Кабінету Міністрів України №957 від 27.06.1998 було постановлено Міністерству фінансів України укласти з позивачем угоду про проведення взаєморозрахунків, проте відповідачем не було вжито відповідних дій для укладення зазначеної угоди. Так в подальшому, рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі №8/59 було зобов'язано відповідача укласти з позивачем угоду, в редакції доданої до вищевказаного рішення. Вказана угода мала бути укладена не пізніше 27.12.1998, проте станом на момент подання даного позову відповідач так і не вчинив жодних дій щодо укладення договору. На підставі викладеного позивач просить визнати укладеним з 28.12.1998 Договір про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгоспвиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів №12/3-29-95-22-04/06.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вказавши, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами. Також зазначив, що укладення договору можливе лише за добровільним волевиявленням обох сторін у разі досягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 27.06.1998 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №957 якою постановлено АХК «Укрнафтопродукт» провести до 01.10.1998 розрахунки з державним бюджетом на суму 28,3 млн. грн.. за дизельне паливо, закуплене об'єднанням «Укрнафтопродукт» у рамках Гарантійної структурної угоди між Урядом України та Урядом США від 10.05.1995, за умови поставки до 15.08.1998 на цю суму через Державну акціонерну компанію «Хліб України» світлих нафтопродуктів сільськогосподарським товаровиробникам (п.1 Постанови).

Пунктом 3 вказаної Постанови визначено, Акціонерній холдинговій компанії «Укрнафтопродукт» залишки дизельного палива станом на 01.01.1998 в кількості 3996,5 тонни, закупленого у рамках Гарантійної угоди, поставити сільськогосподарським товаровиробникам через Державну акціонерну компанію «Хліб України» на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.1998 №77, отримані кошти в сумі 2,21 млн. грн. перерахувати в державний бюджет до 01.10.1998.

Відповідно до п.5 Постанови, постановлено міністерству фінансів укласти з акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт» угоду про проведення взаєморозрахунків згідно з даною постановою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1998 №1747 було постановлено Міністерству фінансів переоформити заборгованість ДАК «Хліб України», її дочірніх та заготівельних підприємств перед акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт» за поставлені нафтопродукти на суму 30,51 млн. грн.. у заборгованість ДАК «Хліб України» перед державним бюджетом.

В подальшому, рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.12.1998 у справі №8/59 за позовом Акціонерної холдингової компанії «Укрнафтопродукт» до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи - Державної акціонерної компанії «Хліб України» про переддоговірний спір, було зобов'язано Міністерство фінансів України у десятиденний термін укласти з Акціонерною холдинговою компанією «Укрнафтопродукт» договір, редакція якого прикладається до вказаного рішення.

Як стверджує позивач, всупереч прийнятому Вищим арбітражним судом України рішенню, станом до цього часу, Міністерство фінансів України, незважаючи на неодноразові звернення позивача з вимогою про укладення договору, не вчинило жодних дій щодо його укладення, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати укладеним з 28.12.1998 Договір про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгосптоваровиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів №12/3-29-95-22-04/06.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.2 ст.175 Господарського кодексу України суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 2, 3 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч.8 ст.181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

В той же час, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, судом встановлено, що з моменту прийняття Вищим арбітражним судом України рішення від 17.12.1998 у справі №8/59, сторонами не вчинялось жодних заходів для укладення спірного договору, зокрема матеріали справи не місять листування між сторонами із вказаного приводу, яке б свідчило про наміри позивача щодо укладення договору та відмову відповідача від його підписання. Суд зазначає, що позивачем не підтверджено належними засобами доказування вчинення будь-яких дій, спрямованих на укладення спірного договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що фактично вимоги позивача про визнання укладеним з 28.12.1998 Договору про розрахунки за нафтопродукти, що надійшли сільгоспвиробникам під зустрічну поставку сільськогосподарської продукції до державних ресурсів №12/3-29-95-22-04/06, який було зобов'язано відповідача укласти з позивачем рішенням Вищого арбітражного суду України, фактично зводяться до примусового виконання вказаного рішення, у зв'язку із неналежним виконанням його відповідачем. Проте такі вимоги не можуть бути задоволені судом з огляду на те, що примусове виконання рішення суду здійснюється відповідними виконавчими органами у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

На підставі викладеного суд визнає необґрунтованими заявлені позовні вимоги, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Разом з тим, враховуючи висновки суду щодо відмови у задоволенні позову по суті, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності залишається судом без розгляду.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 20.07.2018

Суддя Я.В. Маринченко