Рішення № 75395905, 18.07.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/16132/17

Провадження №2-а/263/121/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Кияна Д.В.,

при секретарі Коростовцевій Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області про визнання дій Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області про відмову у включенні до стажу роботи ОСОБА_1 при нарахуванні пенсії за віком періодів роботи: з 01 вересня 1973 року по 16 червня 1978 року; з 28 вересня 1974 року по 02 червня 1975 року; з 03 червня 1975 року по 17 березня 1976 року; 15 серпня 1978 року по 10 травня 1979 року; з 10 травня 179 року по 25 листопада 1980 року; з 12 січня 1981 року по 23 червня 1981 року; 20 серпня 1981 року по 16 вересня 1983 року; 05 жовтня 1983 року по 13 липня 1984 року; з 30 липня 1984 року по 01 серпня 1988 року; 31 серпня 1988 року по 30 грудня 1989 року; 10 січня 1990 по 30 жовтня 1999 року; з 03 грудня 1999 року по 30 жовтня 2000 року; 13 липня 2006 року по 30 червня 2015 року; з 08 грудня 2016 року та скасувати рішення №879 Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2016 року; зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області зарахувати ОСОБА_3 до стажу роботи періоди з 01 вересня 1973 року по 16 червня 1978 року; з 28 вересня 1974 року по 02 червня 1975 року; з 03 червня 1975 року по 17 березня 1976 року; 15 серпня 1978 року по 10 травня 1979 року; з 10 травня 179 року по 25 листопада 1980 року; з 12 січня 1981 року по 23 червня 1981 року; 20 серпня 1981 року по 16 вересня 1983 року; 05 жовтня 1983 року по 13 липня 1984 року; з 30 липня 1984 року по 01 серпня 1988 року; 31 серпня 1988 року по 30 грудня 1989 року; 10 січня 1990 по 30 жовтня 1999 року; з 03 грудня 1999 року по 30 жовтня 2000 року; 13 липня 2006 року по 30 червня 2015 року; з 08 грудня 2016 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 15 вересня 2016 року. На обґрунтування позову посилається на те, що йому відмовлено у призначенні пенсії на підставі рішення №879 від 22 грудня 2016 року через відсутність трудового стажу. Загальний стаж роботи позивача за підрахунками УПФУ складає 07 років 6 місяців. Зазначає, що надав відповідачу усі можливі документи, які підтверджують стаж роботу у період з 01 вересня 1973 року по 2017 рік (включно), але за весь час роботи з 01 вересня 1973 року по 2017 рік (включно) відповідач нарахував тільки 7 років 6 місяців, що не відповідає дійсним обставинам справи. Вважає, що відсутність кадрових документів у архівній установі та неможливість надання її підприємством не залежить від працівника і не може обмежувати його права на отримання пенсії.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 грудня 2017 позовна заява у вказаній адміністративній справі залишена без руху.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2017 року відкрито провадження у вказаній адміністративній справі та призначено до розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2018 року зобов’язано Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області надати суду матеріали пенсійної справи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області 18 липня 2018 року замінено Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, на його правонаступника - Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до ч.3 ст.30 КАС України, справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року.

30 січня 2018 року відповідачем надані заперечення, відповідно до яких 19 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.7.2 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». ОСОБА_1 надав до заяви про призначення пенсії: військовий квиток ВУ №233444 від 29 грудня 1981 року, диплом Г-ІІ №060090 від 16 червня 1978 року, довідку, яка підтверджує пільговий стаж роботи, довідку про заробітну плату, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, копію паспорта та ідентифікаційний код. Загальний стаж позивача складає 07 років 06 місяців. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховані наступні періоду роботи: з 01 вересня 1988 року по 30 грудня 1989 року по довідці №110 від 08 грудня 2014 року, виданої Торезькою Міською радою, Міським відділом освіти, оскільки наразі м.Торез віднесений до переліку населених пунктів, на території яких органами державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно до розпорядження КМУ від 07 листопада №1085; період навчання з 01 вересня 1973 року по 16 червня 1978 року, оскільки відповідно до наданого диплому серії Г-ІІ №060090 ОСОБА_1 поступив до Донецького державного університету у 1973 році, а закінчив 1978 році, згідно довідки №725 від 07 вересня 2011 року працював на шахті «Мушкетовська». Таким чином для зарахування періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку, яка підтверджує денний період навчання. У зв’язку з чим, просили суд відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Позивач та його представник надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області у судове засідання не з’явилась з невідомих суду причин, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч.4 ст.229 КАС України, у зв’язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Судом установлено, що рішенням №879 Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.7.2 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки загальний стаж позивача складає 07 років 06 місяців. Право на призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 отримає після досягнення віку 60 років.

Таким чином, спірним питанням у справі є правомірність відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача за наявності відповідних записів у трудовій книжці та довідок.

Вирішуючи питання щодо правомірності дій відповідача та оскаржуваного рішення, суд виходив з наступного.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно статей 1,2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до норм частини першої статті 24 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-XV), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058-XV.

Так, абзацом 1 частини першої статті 20 Закону № 1058-XV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до положень частини другої зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з нормами частини десятої вищенаведеної статті Закону, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Нормами статті 106 Закону № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а не працівника.

За приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п.20 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній», у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З аналізу наведених норм вбачається, що у зв'язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком пенсійний орган зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У разі прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії, пенсійний орган повідомляє про це заявника із зазначає причини відмови.

У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв пенсійний орган обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з’ясування обставин та інших документів наданих позивачем. Крім того, з рішень відповідача неможливо встановити, які періоди враховані, а які ні, та не зазначено законодавчих підстав не врахування певних періодів роботи. Тобто, пенсійний орган у спірному рішенні не давав оцінку документам та не обґрунтував своє рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято без належного обґрунтування неврахування частини стажу роботи.

При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком.

Разом з тим, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії без належного обґрунтування неврахування частини стажу роботи, а також зобов'язання відповідача здійснити повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії.

Посилання відповідача на відсутність уточнюючих довідок з підприємств, де працював позивач, не є підставою для відмови в призначенні пенсії.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає рішення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області №879 від 22 грудня 2016 року прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, у зв'язку із чим останнє підлягає скасуванню, а позов в цій частині - задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов'язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області призначити пенсію за віком суд зазначає наступне.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя

В той же час, застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.

Звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Вирішуючи спір, суд враховує, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача в межах своєї компетенції розглянути заяву ОСОБА_1 15 вересня 2016 року щодо призначення пенсії.

При цьому згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, суд окремо звертає увагу ОСОБА_2 об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області на необхідність при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зокрема з урахуванням: трудової книжки з усіма необхідними записами, військового білету ВУ №233444; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1; повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця від 30 червня 2015 року ; форми ОК-5; розпорядження міського голови Торезького міського ради від 30 жовтня 1999 року №565р; звітів про нарахування страхових внесків МП «Гном» за 1992 рік, 1993 рік, 1994 рік, 1996 рік; довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №559; довідки про заробітну плату та обчислення пенсії, видану МП «Гном»; архівної довідки від 20 липня 2016 року №05-16/М-631, видану Державним архівом Херсонської області; довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній від 07 вересня 2011 року №825.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням часткового задоволення позову ОСОБА_1, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 320,00 грн.

Керуючись ст.ст. 242-246, 263 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області №879 від 22 грудня 2016 року, щодо відмови у призначенні пенсії за віком.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 вересня 2016 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320,00 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, адреса мешкання: АДРЕСА_2, НОМЕР_2.

Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області, ЄДРПОУ 41250795, юридична адреса: вул.Зелінського, буд.27а, м.Маріуполь, Донецька область, 87548, тел./факс (0629)33-63-26, електрона пошта: r40@dn.pfu.gov.ua.

Суддя Д.В.Киян