Постанова № 75392658, 10.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/11688/17 Головуючий суддя І інстанції Поліщук Т. В.

Провадження № 22-ц/790/2782/18 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Піддубного Р.М., суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Кравченко О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 643/11688/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договору частково недійсним, визнання зобов’язань припиненими, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 24 січня 2018 року, ухвалене суддею Поліщук Т.В., -

встановив:

У вересні 2017 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 07 травня 2012 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті» (ТОВ «Порше мобіліті») було укладено кредитний договір № 50004292, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 346 122 грн., що еквівалентно на дату укладання Договору 43 050 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою з цільовим позначенням для придбання автомобіля марки «VW», модель «Touareg NF», та зобов'язався повернути вказану суму шляхом здійснення щомісячних платежів відповідно до графіку погашення кредиту.

Посилаючись на те, що у порушення вимог ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем визначено зобов’язання в еквіваленті до іноземної валюти, 24 червня 2015 він сплатив залишок заборгованості за кредитом у розмірі 95200 грн, ОСОБА_1 просив визнати недійсним визначення грошового зобов’язання за кредитним договором № 50004292 в еквіваленті 43050 доларів США та у графіку погашення споживчого кредитного договору № 50004292 – вартість кредиту в еквіваленті 54754,20 доларів США, визнати недійсними п.п. 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3, 1.7.1, 8 договору, визнати зобов’язання за кредитним договором № № 50004292, припиненими у зв’язку з їх повним виконанням, а також на підставі цього визнати виконавчий напис № 1007 приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_2 від 17 липня 2015 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки «VW» модель «Touareg», реєстраційний номер НОМЕР_1, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано належної оцінки умовам оспорюваного договору, які є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у порушення чинного законодавства кредит фактично було надано в іноземній валюті.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Порше Мобіліті» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовим розглядом встановлено, що 07 травня 2012 між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше мобіліті» було укладено кредитний договір № 50004292, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 346 122 грн., що еквівалентно 43 050 доларів США, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки «Volkswagen», та зобов’язався повернути вказану суму частинами протягом 60 місяців, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 9,90 % річних.

Договір між сторонами та за участю поручителя складають цей кредитний договір, Загальні умови кредитування, Графік погашення, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані Сторонами та поручителем у відношенні кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір кредиту укладено з додержанням вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, положень Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним, зобов’язань за ним припиненими, а відповідно виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсними, позивач у силу ст. 81 ЦПК зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частинами 1 та 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом кредитного договору сторони погодили, що усі платежі за договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до п. 1.3 Загальних умов кредитування.

Так, згідно з п. 1.3 Загальних умов кредитування, які є невід’ємною частиною кредитного договору, сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Розмірів платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у Графіку погашення кредиту. В подальшому позивальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі (п.1.3.1 Загальних умов кредитування).

Зазначені умови договору стали результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Згідно з п. 9.5 Загальних умов кредитування підписанням цих умов позичальник підтверджує, що Компанія належним чином ознайомила його з інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також з правилами надання фінансових послуг, затверджених компанією.

Частинами 1 та 2 ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором внаслідок підвищення курсу іноземної валюти та зростання розміру платежів, які необхідно сплачувати, не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті (правова позиція Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).

Отже, під час укладення кредитного договору сторонами було додержано всіх вимог, необхідних для чинності цього правочину, що передбачені нормами ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 липня 2018 року.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді А.В. Котелевець

ОСОБА_3