Постанова № 75390621, 19.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4664/18

Номер справи місцевого суду: 521/13414/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2017 року (суддя Плавич І.В.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору та припинення зобов’язань, третя особа: ОСОБА_4, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про припинення договору поруки, треті особи: ОСОБА_3,

встановив:

19 серпня 2015 року позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з позовом, в якому просив солідарно стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму боргу по поверненню кредитних коштів та відсотків за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 30 900,76 доларів США, а також солідарно стягнути з відповідачів суму боргу по сплаті пені за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 20 532,63 грн.

В обґрунтування первісного позову позивач посилався на те, що 07 жовтня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» – з однієї сторони, та ОСОБА_3 – з другої сторони, був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту з Правилами №11401786000, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит в іноземній валюті у розмірі 30 000,00 доларів США строком з 07 жовтня 2008 року до 08 жовтня 2029 року під 14,5% річних з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а ОСОБА_3 зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором (далі – Кредитний договір).

В якості забезпечення виконання зобов’язань банком була прийнята застава нерухомості, а саме: квартира, загальною площею 58,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та є власністю ОСОБА_3 Крім того поручитель ОСОБА_4 взяла на себе прямі зобов’язання відповідати перед кредитором по зобов’язанням боржника ОСОБА_3

У відповідності до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VI від 17 вересня 2008 року були внесені зміни до Статуту АКІБ «Укрсиббанк», відповідно до яких найменування банку стало: ОСОБА_5 акціонерне товариство (ПАТ) «Укрсиббанк».

Однак, оскільки, не зважаючи на взяті на себе зобов’язання, ОСОБА_3 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертав та проценти не сплачував, то первісно банк звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про стягнення з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 суми заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 30 900,76 доларів США та суми боргу по сплаті пені у розмірі 20 532,63 грн.

Разом з тим, під час розгляду справи, до ПАТ «УкрСиббанк» звернувся ОСОБА_3 із зустрічним позовом, який в подальшому змінював і в якому ставив питання про розірвання Кредитного договору та припинення зобов’язань, третьою особою зазначив ОСОБА_4

Не заперечуючи проти обставин укладення Кредитного договору, в обґрунтування зустрічного позову відповідач ОСОБА_3 посилався на те, що банк добросовісно не виконав обов’язкові умови укладання Кредитного договору №11401786000 від 07 жовтня 2008 року, а саме: не здійснив заходів щодо повного інформування позичальника про кредитний продукт.

Виходячи з викладеного, ОСОБА_3 просив суд розірвати Кредитний договір №11401786000 та припинити зобов’язання за цим договором між сторонами; припинити право ПАТ «УкрСиббанк» на заставу майна, а саме: на квартиру загальною площею 58,8 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та належить на праві приватної власності ОСОБА_3, - що виникло на підставі іпотечного договору від 07 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6; зобов’язати нотаріуса внести дані про припинення права застави ПАТ «УкрСиббанк» на заставу майна, що виникло на підставі іпотечного договору від 07 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, та виключити запис з Державного реєстру іпотек про обтяження нерухомого майна обтяженого іпотекою, а також внести дані до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про зняття заборони відчуження нерухомого майна, а саме: квартири загальною площею 58,8 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та належить на праві приватної власності ОСОБА_3; зобов’язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_3 сплачену за Кредитним договором грошову суму.

Крім того, під час розгляду справи із зустрічним позовом із остаточними змінами до ПАТ «Укрсиббанк» звернулась ОСОБА_4 про припинення договору поруки, третя особа – ОСОБА_3

Також не заперечуючи проти обставин укладення кредитного договору, в обґрунтування зустрічного позову відповідач ОСОБА_4 посилалась на ті обставини, що банком пропущений встановлений законом строк для пред’явлення вимог до поручителя. Виходячи з викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати поруку за кредитним договором №11401786000 від 07 жовтня 2008 року припиненою та відмовити банку у задоволенні відповідних вимог до поручителя.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені – задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суми боргу по поверненню кредитних коштів та відсотків за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту з Правилами №114017860000 від 07 жовтня 2008 року у розмірі 30 900,76 доларів США.

Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суми боргу по сплаті пені за Договором про надання споживчого кредиту з Правилами №114017860000 від 07 жовтня 2008 року в розмірі 20 532,63 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про розірвання кредитного договору та припинення зобов’язань, третя особа ОСОБА_4 – відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення договору поруки, третя особа ОСОБА_3 – відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2017 року скасувати, і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Однак до суду апеляційної інстанції в зазначений день і час: 10.07.2018 року, на 14.00 год. учасники справи не з’явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання. При цьому, заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 повідомлений про час і місце судового засідання як особисто, так і через свого представника ОСОБА_7 (т.2, а.с. 162, 196, 198), як то передбачено ч.5 ст. 130 ЦПК України. Представник апелянта – ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_8, відповідач ОСОБА_4, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 повідомлені про час і місце судового засідання особисто (т.2, а.с.193, 197, 199).

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_9 до суду не з’явилась, про причини неявки суд не повідомила, незважаючи на те, що поштова кореспонденція на її адресу направлялась неодноразово і поверталась до суду з відміткою про невручення через закінчення терміну зберігання (т.2, а.с.82, 171-174, 203-206).

У зв’язку з цим, колегія суддів зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. З цих підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, неявка яких до суду визнана судом неповажною.

При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, аналіз викладених вище обставин в їх сукупності дає підстави стверджувати про неналежне здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків, що виразилися у відсутності інтересу до поданої до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд справи за відсутності її учасників, повідомлених належним чином.

У зв’язку з цим та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.ст. 268, 382 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв’язку з цим, датою складення цього судового рішення є 19.07.2018 року.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Та обставина, що між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, та ОСОБА_3 – з другої сторони, 07 жовтня 2008 року був укладений Кредитний договір про надання споживчого кредиту з Правилами №11401786000, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредит в іноземній валюті у розмірі 30 000,00 доларів США строком з 07 жовтня 2008 року до 08 жовтня 2029 року під 14,5% річних з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, підтверджуються матеріалами справи та визнані учасниками справи, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

З цих же підстав вважаються встановленими і не підлягають доказуванню ті обставини, що в якості забезпечення виконання зобов’язань, банком прийнята застава нерухомості, яка є власністю відповідача ОСОБА_3, а саме: квартира, загальною площею 58,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також те, що відповідач ОСОБА_4 взяла на себе прямі зобов’язання відповідати перед кредитором по зобов’язанням боржника ОСОБА_3, у зв’язку з чим уклала договір поруки №232990 від 07 жовтня 2008 року.

Спірним в даному випадку є встановлення обставин, чи є підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк», чи є підстави для розірвання Кредитного договору, припинення зобов’язань, у тому числі по договору застави нерухомого майна, а також для визнання договору поруки припиненим.

З цього приводу колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Так, у відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, згідно п.1 ч.2 ст. 11 якої цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч.1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі, що і було виконано сторонами Кредитного договору.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3, то суд першої інстанції правильно зазначив, що факт укладення Кредитного договору підтверджуються підписами сторін договору, а також діями, що свідчать про добровільне виконання покладених на сторони обов’язків.

Зазначені обставини підтверджуються не тільки підписом сторін в Кредитному договорі, а і фактом звернення ОСОБА_3 до банку та безпосереднього отримання грошових коштів, а також фактом надання банком грошових коштів позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 на умовах Кредитного договору у визначений правочином строк.

При цьому, посилання ОСОБА_3 щодо ухилення працівників банку від обов’язку інформування позичальника про кредитні умови надання кредитного продукту не відповідають дійсності, так як в матеріалах справи наявне інформаційне повідомлення АТ «УкрСиббанк» щодо банківських правил, які регулюють відносини між кредитодавцем та його клієнтами у сфері споживчого кредитування.

Крім того, на адресу позичальника ОСОБА_3 були відправлені рекомендовані листи із вимогою банку про погашення заборгованості по поверненню суми кредиту та нарахованих процентів за Кредитним договором, із попередженням про штрафні санкції у разі прострочення виконання зобов’язань.

Більше того позичальник ОСОБА_3 не був позбавлений права відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, як то передбачено ч.2 ст. 1056 ЦК України, але подібних дій з боку ОСОБА_3 здійснено не було.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що при укладенні Кредитного договору, сторони вчинили дії, які засвідчують їх бажання укласти відповідний договір та спрямовані на виконання такого договору.

Так, статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який полягає у вільності сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладанні договору в іноземній валюті та беручі на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, перш за все – позичальник, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти до долара США не є незмінюваним та можлива зміна цього курсу, а тому повинні були враховувати та передбачати такий ризик.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який не встановив підстав для висновку про порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні Кредитного договору.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті, відмінній від національної валюти, без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, не є порушенням валютного законодавства, а тому дані обставини не є підставою для визнання недійсними кредитних договорів, у яких зобов’язання між сторонами виражене в іноземній валюті, оскільки підлягає виконанню також в іноземній валюті, відмінній від української гривні.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що судом не вирішений зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про розірвання Кредитного договору, то вони є необгрунтованими і безпідставними, оскільки спростовуються текстом оскаржуваного судового рішення та ухвалою суду від 05.12.2018 року про внесення виправлень у вступну та резолютивну частину рішення (т.2, а.с.105-106, 108-114). При цьому, колегія суддів не вбачає внесення змін в оскаржуване судове рішення вищевказаною ухвалою про внесення виправлень у його вступну та резолютивну частини.

Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про те, що банком були порушені строки позовної давності щодо позовних вимог до поручителя ОСОБА_4, що, на його думку є підставою для визнання договору поруки припиненим, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як роз’яснено в п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову. При цьому в разі пред’явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань, не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з договору поруки №232990 від 07 жовтня 2008 року, договір діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за Основним договором або до погашення поручителем зобов’язань боржника у рахунок виконання зобов’язання за основним договором.

Так, згідно матеріалів справи, 24 березня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від ПАТ «УкрСиббанк» були надіслані письмові вимоги про погашення простроченого зобов’язання за Кредитним договором №11401786000 (т.1, а.с.31-34).

Виходячи з положень договору поруки та враховуючи той факт, що банк скористався правом вимоги повернення кредиту і звернувся до суду 19 серпня 2015 року, тобто в межах шестимісячного строку з моменту направлення письмової вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог про припинення договору поруки, що заявлені ОСОБА_4 на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України.

При цьому суд не виходив за межі правової позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду України, від 29 травня 2012 року у справі 6-33цс12, від 29 січня 2014 року у справі № 6-155цс13, від 19 березня 2014 року, у справі № 6-20цс-14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53-цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із положень ч.ч.1,3 ст. 1049 ЦК України, згідно яких позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.ст 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, виходячи з положень Кредитного договору, боржник ОСОБА_3 отримав визначену суму кредитних коштів у користування на строк, передбачений Кредитним договором, однак, оскільки до теперішнього часу грошове зобов’язання не виконане, суд дійшов обгрунтованого в правомірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк».

Крім того, згідно ч.ч.1,2 ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч.1 ст. 612, ч. 1 ст. 614 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд дійшов правильного висновку, що позичальник ОСОБА_3 прострочив виконання зобов’язання з повернення суми кредиту та процентів за правочином, у зв’язку з чим він і відповідач ОСОБА_4 мають нести перед банком солідарну відповідальність, як то передбачено ст.543 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості по кредиту, який наданий суду ПАТ «УкрСиббанк», оскільки він відповідає дійсності і не спростований матеріалами справи і відповідачами ОСОБА_10.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про невідповідність розрахунку дійсним обставинам справи і встановленим процентам за користування кредитними коштами, з посиланням на те, що останній спростовується Висновком судового експерта Одеської філії Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_11 від 23.02.2017 року (т.1, а.с.201-211), то колегія суддів зазначає, що даний висновок підлягає оцінці наряду з іншими доказами і не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами, як то передбачено ст.. 110 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість розрахунку ПАТ «УкрСиббанк», який наданий ним в якості доказів до позовних матеріалів.

При цьому колегія суддів враховує, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 січня 2016 року у справі за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 було призначено судово-економічну експертизу щодо встановлення вірності нарахування заборгованості про кредиту, процентам і пені, у зв’язку з чим провадження у справі було зупинено (т.1, а.с.157).

Однак, через несплату витрат на проведення експертизи, які мав сплатити ОСОБА_3, вказана судова експертиза не була проведена і матеріали справи були повернуті до суду (т.1, а.с.144).

З огляду на викладене, на думку колегії суддів Соловйов О.Г. ухилився від проведення судово-економічної експертизи, а тому у відповідності до ст. 109 ЦПК України колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості по Кредитному договору, який наданий ПАТ «УкрСиббанк» в якості доказів до позовних матеріалів.

Таким чином, заборгованість по Кредитному договору станом на 06 серпня 2015 року становить 30 900,76 доларів США, пеня - у розмірі 20532,63 грн., з яких: 27284,20 доларів США – заборгованість за простроченим кредитом; 3616,56 доларів США – заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 3505,95 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 17026,68 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

При цьому, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно керувався правовими позиціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які ним були відображені в п. 12 Постанови Пленуму №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», та згідно яких у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК. Разом із тим як за пред’явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

У зв’язку з цим, та у відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України, в редакції, яка була чиною на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, суд обгрунтовано стягнув в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму оплаченого судового збору у розмірі 3654,00 грн.

Також безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд не викликав в судове засідання учасників справи та залученої третьої особи, оскільки, як було зазначено вище, всі учасники справи були належним чином повідомленими про час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, однак не виявили бажання прийняти участь у розгляді справи і дати суду свої пояснення або заперечення проти апеляційної скарги.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.07.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_12

ОСОБА_2