Рішення № 75390148, 16.07.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10141/16-ц

Провадження № 2/522/417/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк", ОСОБА_2 про повернення залишку грошового вкладу, нарахованих по ньому процентів, та нарахованих санкцій за прострочку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк", ОСОБА_2 про повернення залишку грошового вкладу, нарахованих по ньому процентів, та нарахованих санкцій за прострочку та в подальшому уточнивши позовні вимоги заявою від 14.04.2017 року, просив виплатити ОСОБА_1 нараховану сумарну пеню за весь період прострочки виплати залишку кожного з шести депозитів на загальну суму 7518 доларів США та зобов’язати відповідачів відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позову вказано, що в кінці 2014 року у зв’язку з ліквідацією ПАТ «Фінбанк» кошти ОСОБА_1 в сумі 9073,39 дол. США були перераховані у відділення №6 ПАТ «Платинум Банк» в м. Одесі. 06.01.2015 року у відділенні ПАТ «Платинум банк» позивачка уклала Договір №00317357 банківського депозитного (валютного) вкладу на суму 9073,39 дол. США на строк до 10.07.2015 року. По умовам договору процентна стовка складала 11,5% з щомісячною виплатою нарахованих на вклад відсотків. Протягом всього строку дії договору банк тільки один раз, 12.06.2015 року виплатив позивачу нараховані на дату відсотки в розмірі 326 дол. США. 10.07.2015 року після закінчення строку дії договору від 06.01.2015 року в порушення умов договору, банк відмовився виконувати свої зобов’язання та повернути тіло депозиту та залишок нарахованих за весь час процентів в сумі 86,22 дол. США. Позивачу було запропоновано, у зв’язку з відсутністю валюти, укласти новий депозитний договір №00374106 на суму 8173 доларів США на строк до 24.07.2015 року зі ставкою 10% річних. При цьому позивачу не була виплачена різниця вкладів по договором та залишок невиплачених відсотків по договору від 06.01.2015 року в сумі 986,61 дол. США. Банк обіцяв виконати свої зобов’язання, проте по закінченню дії договору так і не виконав. 30.06.2016 року банк повністю розрахувався з позивачкою по виплаті залишку тіла депозиту по Договору №00428336 від 22.01.2016 року. Позивачка змушена була укладати третій та четвертий договір депозиту. В період дії наступного договору виплачувалась частина грошової суми за попередні договори. Четвертий договір №00402051 був укладений 23.10.2015 року зі строком дії до 21.01.2016 року. Процентна ставка по нього склала 12,00% річних. 22.01.2016 року позивачка уклала з банком п’ятий договір №00428345 зі стром дії до 19.02.2016 року та відсотковою ставкою – 8% річних. Шостий договір №00428336 укладений на строк дії до 22.04.2016 року, відсоткова ставка – 10% річних. Пеня за прострочку виплати заборгованості за договорами сумарно склала 7518 дол. США.

Ухвалою суду від 21.06.2016 року (суддя Погрібний С.О.) позовна заява була повернути заявнику для звернення до належного суду.

ОСОБА_1 не погоджуючись з ухвалою суду від 21.06.2016 року звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою за результатами розгляду якої, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27.09.2016 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, а ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2016 року скасована, справа повернута до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвалою суду від 25.10.2016 року (суддя Погрібний С.О.) провадження у справі відкрите, судове засідання призначене на 02.12.2016 року.

На первинний позов ПАТ «Платинум Банк» 10.01.2017 року надав свої заперечення, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позову повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що позивачка просить стягнути пеню, яку обчислює відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів» та стверджує, що у даних правовідносинах підлягають застосуванню норми ч. 5 ст. 10 Закону у спірний період з 24.07.2015 року по 30.06.2016 року, проте банк не погоджується з такою позицією, зважаючи на наступне. Затримка в поверненні вкладів, що були залучені позивачем згідно договорів вкладу, а також повернення їх частинами зумовлена зовнішніми чинниками, що відбувається на фінансовому ринку, які спричиняють нестачу готівкової валюти на які відповідач не має впливу. Національний банк України для врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України були введені в певні обмеження, які полягають в наступному. 04.06.2015 року набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 03.06.2015 року №354 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Відповідно до вимог даної постанови, якщо уповноваженому банку потрібно купити іноземну валюту навіть не для власних потреб, а для виконання зобов’язань перед усіма клієнтами, то він може купити в день не більше 0,1% від регулятивного капіталу. Антологічні обмеження встановлені і іншими постанови, зокрема від 03.09.2015 №581, від 03.12.2015 року №863, .від 03.03.2016 року №140, від 07.06.2016 року №342. Отже, діяльність відповідача була обмежена імперативними вказівками НБУ, які він був зобов’язаний виконувати. Банк вважає безпідставними вимоги щодо стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода ніяк не обґрунтована, не доказана та не зрозуміло з чого виходив позивач розраховуючи розмір моральної шкоди.

До суду 07.02.2017 року надійшли додаткові заперечення від тимчасової адміністрації ПАТ «Платинум банк», згідно яких було повідомлено суд, що на підставі рішення Національного банку України від 10.01.2017 року №14рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Платинум банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11.01.2017 року №85 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».Під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені) та примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку. Тож, запровадження у ПАТ «Платинум банк» тимчасової адміністрації, позовні вимоги про стягнення з банку неустойки у вигляді нарахованої пені за прострочення повернення вкладу, а також моральної шкоди є незаконним та не мають правових підстав для задоволення.

До суду 25.06.2017 року надійшли заперечення ОСОБА_1 на заперечення ПАТ «Платинум банк», згідно яких позивачка відзначила, що ПАТ «Платинум банк» не може бути відповідачем за її позовом, відповідачем має бути ОСОБА_2, вказує, що банк зазначив у запереченні недостовірну інформацію. Незважаючи на постанови Правління НБУ банк міг виплачувати по 685 дол. США, проте цього не робив. Вказує, що укладати договори вкладу банк практично змушував позивачку. Вказує, що у банка була можливість здійснювати розрахунок частинами, проте банк не хотів розлучатися з доларами. Щодо стягнення моральної шкоди то ОСОБА_1 відзначила, що вона була змушена багато разів їздити до банку, проте замість отримання коштів отримувала відмову, оскільки коштів не було, на дзвінки працівники банку не відповідали. Такі дії банку позивачка вважає знущальними, тож вважає, що заслуговує на виплату моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., що приблизно дорівнює вартості путівки в санаторій «Лермонтовський». Тож, просила задовольнити її позов.

На підставі Указу Президента України № 417/2017 від 14 грудня 2017 року про призначення судді Погрібного Сергія Олексійовича на посаду судді Верховного Суду у Касаційний цивільний суд, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, на підставі службової записки помічника судді – Шарага А.О., було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи для визначення нового складу суду, згідно якого справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В.

Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII Цивільно-процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою суду від 19.01.2018 року справа прийнята до провадження судді Домусчі Л.В., справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 22.02.2018 року.

Ухвалою суду від 22.02.2018 року закрите підготовче засідання, справа призначена до судового розгляду по суті на 18.04.2018 року.

Ухвалою суду від 22.05.2018 року було ухвалено судове засідання по справі проводити у режимі відео конференції, проведення якої було доручено Печерському районному суду м. Києва.

До суду 16.07.2018 року надійшли питання ОСОБА_1 до адвоката ОСОБА_2

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3, діючий по довіреності, підтримав позовні вимоги, вказав, що банк не хотів виплачувати кошти в доларах протягом 1,5 роки. Є постанова Правління НБУ від 04.03.2016 року яка дозволяє виплачувати банку в день по 2000 доларів США. Представник позивача вказав, що він одного разу викликав поліцію, оскільки при ньому в банків одній людині видали велику суму в доларах США, а йому не видавали (ходив отримувати замість дочки ОСОБА_1В.). Банк 30.06.2016 року розрахувався по тіло депозитного вкладу розрахувалися. Оскільки були прострочення в сплаті грошових коштів, тож просив стягнути пеню. Вказав, що всі вимоги за позовом стосуються саме ОСОБА_2, а не ПАТ «Платинум Банку», оскільки він як власник не прийняв своєчасно необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку, не надав своєчасно реальної фінансової підтримки банку, у зв’язку з чим має нести відповідальність.

Інші учасники справи в судове засідання не з’явилися, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

За змістом ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Судом встановлено, що позивач є вкладником ПАТ «Платинум банк», поклавши гроші на деозитний рахунок в іноземній валюті.

10.07.2015 року між ПАТ «Платинум банк» та ОСОБА_1 було укладено договір №00374106 про розміщення вкладу «Знайомство». Дата внесення вкладу – 10.07.2015 року, дата повернення вкладу – 24.07.2015 року (а.с.8).

ПАТ «Платинум банк» та ОСОБА_1 23.10.2015 року уклали договір №0040251 про розміщення вкладу «Готівка щомісяця». Дпата повернення вкладу згідно умов договору встановлена на 22.01.2016 року (а.с.9).

22.01.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум банк» було укладено договір №00428345 про розміщення вкладу «Знайомство». Дата повернення вкладу встановлена на 05.02.2016 року (а.с.10).

22.01.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум банк» було укладено договір №00428336 про розміщення вкладу «Готівка щомісяця». Дата повернення вкладу встановлена на 22.04.2016 року (а.с.11).

Судом встановлено, що ПАТ «Платинум банк» виплатив всі кошти по депозитному вкладу разом з 30.06.2016 року, виписками руху коштів по рахунку підтверджується інформація щодо повернення коштів ОСОБА_1 та банком і представником позивача не заперечується.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних соіб №85 від 11.01.2017 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Платинум банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» вирішено розпочати процедуру виведення ПАТ «Платинум банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації (а.с.105).

Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевий бенефіціарний власник ПАТ «Платинум банк» - ОСОБА_4, відповідно до статті «О Платинум банке» ОСОБА_2 визнаний власником ПАТ «Платинум банк» (а.с.152-158).

У додатку №3 до відомостей про власників істотної участі в банку станом на 11.10.2016 року ПАТ «Платинум банк» власниками банку є ОСОБА_4, який здійснює вирішальний влив на управління та діяльність банку та є власником істотної участі та ОСОБА_5, який здійснює значний вплив на управління та діяльність Банку та є власником істотної участі банку.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Таким чином, тимчасова адміністрація у ПАТ «Платинум банк» була введена під час розгляду справи в суді та після виконання зобов’язань банку перед ОСОБА_1 з простроченням строків виконання.

Проте на час ухвалення рішення в ПАТ «Платинум банк» діє тимчасова адміністрації та стягнення трьох відсотків річних та пені за кожний день прострочення зобов`язання не можливо у будь-який інший спосіб аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач не заперечував і це підтверджено документально, що він отримав кошти за депозитним вкладом, як це зазначалося раніше.

Водночас, в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неможливість задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, не пов`язується з наявністю вини банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні зобов`язань перед вкладниками або іншими кредиторами банку.

Зазначене унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб аніж це передбаченоЗаконом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Водночас, в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неможливість задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, не пов`язується з наявністю вини банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні зобов`язань перед вкладниками або іншими кредиторами банку.

Представник позивача в судовому засіданні неодноразово зазначав, що позивач має вимоги тільки до власника істотної участі ОСОБА_2, а претензій безпосередньо до ПАТ «Платинум банк», який нині ліквідується, сторона позивача немає, щодо даного необхідно відзначити.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Передбачене ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку.

Таким чином, вимагаючи стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, потрібно насамперед довести факт заподіяння йому шкоди заподіювачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.

Позивачем не надано та в ході судового розгляду справи судом не встановлено належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вини пов'язаних з банком осіб щодо неповернення позивачу грошових коштів у строк передбачений договорами вкладу.

Посилання позивача на те, що факт заподіяння ПАТ «Платинум Банк» шкоди через порушення власника істотної участі ПАТ «Платинум Банк» ОСОБА_2 положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» не підтверджені належним та допустимим доказами у справі, позивачем не було доведено, як підставу позову, неправомірність рішень, дій та яких саме чи бездіяльності ОСОБА_2, у зв'язку з чим, у задоволені позовних вимог про повернення залишку грошового вкладу, нарахованих по ньому процентів, та нарахованих санкцій за прострочку у цій частині необхідно відмовити.

Крім того суд при цьому враховує, що представник позивача не просить стягнути зазначені кошти з ПАТ «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

У частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди суд зазначає наступне.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з тим, положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, у відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Між сторонами виникли договірні правовідносини, які регулюються Книгою п'ятою «Зобов'язальне право» ЦК України, зокрема главою 72 розділу IIІ даної Книги, нормами якого стягнення моральної шкоди за порушення умов договору не передбачено. Не передбачено відшкодування моральної шкоди і договором, укладеним між сторонами.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

З огляду на те, що відшкодування моральної шкоди є похідними від первісних позовних вимог, та враховуючи положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який на разі розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами, та беручи до уваги, що факт завдання моральної шкоди жодним доказом не підтверджується, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладена, беручи до уваги, що вина ОСОБА_2 у неплатоспроможності банку недоведена, наявність моральної шкоди не підтверджена, враховуючи, що під час розгляду справи судом у ПАТ «Платинум банк» була запроваджена тимчасова адміністрація, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 і про стягнення моральної шкоди, тобто в повному обсязі.

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, враховуючи, що позов не підлягає задоволенню з вказаних вище обставин, суд вважає за можливе не обґрунтовувати деякі інші підстави позовних вимог та заперечень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.. 1, 3, 15, 16, 23, 509, 526-530, 626-629, 631, 638-639, 1058-1060, 1066, 1074 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про захист справ споживачів», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 49, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, ч.1 ст. 223, ч.2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (код ЄДРПОУ 33308489, місце розташування: м. Київ, вул. Амосова, буд. 12, корп. 1), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: м. Одеса, вул. Фонтанська дор., 143) про повернення залишку грошового вкладу, нарахованих по ньому процентів, та нарахованих санкцій за прострочку – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 19.07.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.