Постанова № 75390029, 17.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2018 року м. Одеса

справа №522/2793/17

провадження № 22-ц/785/5023/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів Ващенко Л.Г.,Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Урум Т.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», публічне акціонерне товариство «Вектор Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 березня 2018 року у складі судді Ільченко Н.А. ,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), публічного акціонерного товариства «Вектор Банк» (далі - ПАТ «Вектор Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп» (далі - ТОВ «Стандард Фінанс Групп») про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги (т.1 а.с.2-3).

Позовна заява мотивована тим, що 07 липня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерно-поштовим банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», були укладені:

- кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в сумі 150000 доларів США строком до 07 липня 2013 року;

- іпотечний договір, предметом іпотеки якого є квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 12 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 1880608,15 грн.

У жовтні 2016 року їй (ОСОБА_1) стало відомо про наявність договорів від 29 вересня 2016 року про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором, зокрема: між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк», в подальшому між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

Вважаючи, що зазначені договори про відступлення права вимоги укладені у порушення приписів пп.3 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ч.3 ст.512 ЦК України, що відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними, позивач просив суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 29 вересня 2016 року:

-укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк»;

-укладений між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов не визнали, посилаючись на дотримання вимог чинного законодавства при укладенні спірних договорів та відсутність підстав застосування до виниклих правовідносин приписів Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон про мораторій), з огляду на те, що у ОСОБА_1 у власності знаходяться два інших об'єкта нерухомості - житлові приміщення (т.1 а.с.24-28, 208-212).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 20 березня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі (т.1 а.с.235-237).

Відмовляючи банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно Закону про мораторій кредитна установа не може уступити (продати передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 пункту 1 цього Закону, на користь (у власність) іншої особи, - тільки у тому випадку, якщо у позичальника - заставодавця не знаходиться у власності інше нерухоме майно, а ОСОБА_1, окрім квартири, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 07 липня 2006 р., має у приватній власності дві інші квартири. Зміст договорів відступлення права вимоги від 29 вересня 2016 року, укладених між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк», між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп», не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; під час укладення цих договорів сторони за цими договорами мали необхідний обсяг дієздатності та волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; договори укладено в тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Тому суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову (т.1 а.с.248-250).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував, що:

- надані відповідачами інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 82263720 та № 8226385 від 13 березня 2017 року не містять підпис посадових осіб, якими сформовані зазначені довідки, тому не можуть бути визнані документами в розумінні ДСТУ 4163-2003, а відтак, не є доказами відповідно до ст.ст.76,95 ЦПК України та не можуть підтверджувати або спростовувати наявність у ОСОБА_1 на праві власності двох інших квартир. Крім того, судом не враховано, що квартира АДРЕСА_2 була ОСОБА_1 відчужена ще у 2007 року на користь ОСОБА_6, яка в свою чергу передала її в іпотеку, про що свідчить інформаційна довідка № 120103252 від 10 квітня 2018 року;

- пп.3 п.1 Закону про мораторій має відсильну норму на пп.1 п.1 зазначеного Закону, зокрема, яка сама заборгованість або борг не можуть бути уступлені. Аналіз пп.пп.1,3 п.1 Закону про мораторій у їх сукупності свідчить про те, що не може уступити (продавати, передавати) заборгованість або борг, наділений у сукупності чотирма ознаками:

1.боржник є громадянином України;

2.борг випливає з кредитного договору, кошти за яким надавалися на споживчі цілі;

3.борг надавався кредитною установою-резидентом України;

4.борг надавався в іноземній валюті.

Отже, наявні всі підстави, з яким Закон про мораторій пов'язує дію заборони на уступку права вимоги за кредитним договором від 07 липня 2006 року. Суд не вірно витлумачив закон, оскільки положення абзаців 2, 3 пп.1 п.1 Закону про мораторій стосуються лише умов, яким має відповідати нерухомість, яка не може бути примусово стягнута протягом чинності цього Закону. Проте, данні положення не впливають на визначення боргу, що не може бути уступлений протягом дії цього Закону.

Відзив за апеляційну скаргу не надходив.

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, клопотання про поважність причин неявки в суд апеляційної інстанції не подали, що відповідно до правил ч.2 ст.366 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність (т.2 а.с.17,18,20).

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

За правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У ст.1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу, незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Відповідно до пп. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.

Підпункт 3 п. 1 цього Закону передбачає, що кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Судом установлено, що 07 липня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерно-поштовим банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», був укладений кредитний договір № 014/0022/82/59217, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в сумі 150000 доларів США зі платою 14 відсотків річних та строком до 07 липня 2013 року (т.1 а.с.8-9).

В той же день, 07 липня 2006 року в забезпечення виконання грошових зобов'язань за зазначеним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом іпотеки якого є квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10-12).

Відповідно до п. 7.5. договору іпотеки відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором. Відступлення прав іпотекодержателем за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором.

ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконувала.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-287/11 від 12 грудня 2013 року, залишеним без змін в частині стягнення заборгованості рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2014 року, з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (поручителя) стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0022/82/59217 від 07 липня 2006 р. у загальному розмірі 1880608,15 грн.

На виконання вказаного судового рішення, 20 серпня 2014 року були видані виконавчі листи, на підставі яких відкриті виконавчі провадження, але станом на дату судового розгляду даної справи ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не виконали вказані виконавчі листи.

29 вересня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передав (відступив), а ПАТ «Вектор Банк» прийняв всі права та вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кредитним договором № 014/0022/82/59217 від 07 липня 2006 р. (т.1 а.с.145-150).

Також до ПАТ «Вектор Банк» на підставі ст. 27 Закону України «Про заставу» перейшли права ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 за договором іпотеки від 07 липня 2006 р. за реєстровим № 5275, про що 29 вересня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В., зареєстровано у реєстрі за № 1881 (т.1 а.с.151-153).

30 вересня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив на адресу ОСОБА_1 відповідне письмове повідомлення про відступлення права вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки (т.1 а.с.13).

Крім того, 29 вересня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Вектор Банк» передав (відступив), а ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» прийняв всі права вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за кредитним договором № 014/0022/82/59217 від 07 липня 2006 р. (т.1 а.с.29-35,183-193).

Також до ТОВ «Стандард Фінанс Групп» на підставі ст. 27 Закону України «Про заставу» перейшли права ПАТ «Вектор Банк» до ОСОБА_1 за договором іпотеки від 07 липня 2006 р. за реєстровим № 5275, про що 29 вересня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. зареєстровано у реєстрі за № 1883 (т.1 а.с.36-38).

29 вересня 2016 року ПАТ «Вектор Банк» направив на адресу ОСОБА_1 відповідне письмове повідомлення про відступлення права вимоги за вказаними кредитним договором, договором іпотеки та договором поруки (т.1 а.с.14).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності оспорюваних правочинів вимогам пп.3 п.1 Закону про мораторій не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Предметом позову у справі є позовні вимоги про визнання недійсними вищевказаних договорів відступлення права вимоги.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що оспорювані договори укладені в порушення пп. 3 п. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", що є підставою визнання їх недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 04 червня 2014 року набув чинності 07 червня 2014 року.

Пунктом 3 зазначеного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зробленого з аналізу пп.1,3 п.1 Закону про мораторій, щодо неможливості кредитної установи уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 пункту 1 цього Закону, на користь (у власність) іншої особи, - тільки у тому випадку, якщо у позичальника - заставодавця не знаходиться у власності інше нерухоме майно. Однак, судом встановлено, що ОСОБА_1 має на праві власності інші об'єкти нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_3 (т.1 а.с.42-43, т.2 а.с.30-32).

Разом з тим, суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_2, зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. та зареєстровано у реєстрі за № 1360 (т.2 а.с.23 - 24).

Крім того, згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 16 липня 2018 року за № 130934404 та 130933725 власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 з 17 травня 2007 року (т. 2 а.с.25-26, 27-29).

На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про виключення із мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що наявні в матеріалах справи інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 82263720 та № 82263585 від 13 березня 2017 року ні є належними доказами є необґрунтованими, оскільки по-перше, зазначені довідки сформовані відповідності до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року; по-друге, ОСОБА_1 на підтвердження того, що вона відчужила квартиру АДРЕСА_2 надала ідентичну довідку за №120103252 від 10 квітня 2018 року та не спростувала інформацію щодо належності їй трикімнатної квартири АДРЕСА_3.

Крім того, за нормами ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.1). Для фізичних та юридичних осіб інформація за об'єктом нерухомого майна та суб'єктом речового права надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або в паперовій формі. Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства (ч.2).

Зазначені інформаційні довідки у розумінні ст.100 ЦПК України є паперовими копіями електронного доказу, а ні письмовим доказом у розумінні ч.1 ст.95 ЦПК України, на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

Врахувавши, що відповідно до судових рішень, які набрали законної сили, кредитна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0022/82/59217 від 07 липня 2006 р. підлягає стягненню у гривнях, зокрема, у загальному розмірі 1880608,15 грн., в бухгалтерському обліку банку ця заборгованість обліковується в гривні, курсова різниця не виникає та не відображається і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а в подальшому ПАТ «Вектор Банк» відступило ТОВ «Стандард Фінанс Групп» право вимоги заборгованості за кредитним договором в гривнях, виходячи з того, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх заперечень, що вона не має у власності інше нерухоме житлове майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідність оспорюваних договорів вимогам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання недійсними вказаних договорів про відступлення права вимоги.

Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим фактичним обставинам справи і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 20 березня 2018 року змінити.

Виключити із мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 липня 2018 року.

Головуючий : /підпис/

Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков