Рішення № 75388735, 17.07.2018, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/7099/16-ц

Провадження № 2/643/177/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2018 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Погасій О.Ф.,

за участю секретаря – Бровкіної М.І., Петрової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

До суду 10 червня 2016 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитний договір № 834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року, та про визнання недійсним договір іпотеки № 834/19-27/35-7247 від 05.10.2007 року, що укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»; та зобов’язання приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_2 виключити з реєстру Іпотек та заборон відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна – предмету іпотеки, а саме, квартиру АДРЕСА_1.

21.07.2016 року позивач подав уточнену позовну заяву до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитний договір № 834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року, та про визнання недійсним договір іпотеки № 834/19-27/35-7247 від 05.10.2007 року, що укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»; та зобов’язання приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_2 виключити з реєстру Іпотек та заборон відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна – предмету іпотеки, а саме, квартиру АДРЕСА_1 (а.с.39-45 т.1).

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що 05.10.2007 року між ним та ПАТ «Укрcоцбанк» був укладений Договір кредиту за №834/18-27/35/7-169, згідно з яким Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності цільового характеру використання грошові кошти в сумі 83798,00 доларів США оо центів, що дорівнює суму еквіваленту 42317990,00 грн. за курсом Національного банку України на день укладення Договору зі сплатою 12% річних строком до 04.10.2022 року. На день укладання кредитного Договору курс валюти за офіційним курсом Національного банку України становив 1 USD = 5,05 грн. За умовами договору він кожного місяця зобов’язаний повертати суму кредиту рівними частками та сплачувати відсотки до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в пп.1.1.1 п.1.1 ст.1 Договору (п.1.1.). Згідно п.1.2. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: інвестування у будівництво на будинку відповідно до Договору про пайову участь у будівництві №ДН/133-01-06 житлового будинку по вул. Дружби Народів, буд.238 від 10.01.2006 р., та що укладений між Позичальником (пайовиком) та Фірмой «ТММ». Тобто метою кредитування було забезпечення житлових прав. Відповідно до умови п. 1.3.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов’язань Позичальника за цим Договором є Іпотечний договір № 834/19-27/35/7-247 від 05 жовтня 2007 року, за умовами якого Позичальник передає кредитору в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом трьох кімнатну квартиру №133, загальною площею 97,68 кв.м., 9 поверх, що будується за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, буд.238. Відповідно до п.2.1 Договору кредиту – надання Кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті (долари США) з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу Кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п.1.2. цього договору. Відповідно до п.2.2 Моментом (днем) надання Кредиту вважається день видачі Позичальнику готівкових грошей в сумі Кредиту. Того ж дня (тобто, 05.10.2007 року), було укладено Додаток №1 (надалі додаткова угода №1) до Кредитного договору №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року. За приписами Ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредити на придбання житла, забезпечених іпотекою, є споживчі. Із змісту кредитного Договору №834/18-27/35/7-169 від 05 жовтня 2007 року, вбачається, що в його змісті є відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: не здійснив детальний, достовірний та об’єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно вимог п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»; не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п.3.3 Правил; не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п.3.3 «Правил», шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; в порушення вимоги п. 3.8 «Правил», Банк не встановив застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків; всупереч вимоги п.3.4 «Правил», не зазначив про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову в зв’язку зі спливом строків позовної давності (а.с.58 т.1).

19.12.216 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача на позовну заяву, в яких відповідач просить у задоволенні позову відмовити в зв’язку зі спливом строків позовної давності (а.с.79-80 т.1).

13.03.2017 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, посилаючись на те, що в спірному договорі не враховані правила надання банком інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, згідно Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 року, та його не було повідомлено про орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що призвело до того, що позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання (а.с.128-135 т.1).

21.03.2017 року відповідач подав заперечення на уточнену позовну заяву, в яких зазначає, банком не при укладенні договору не були порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та позивача було повідомлено про програми, умови та особливості кредитування, та позивач з цією інформацією був ознайомлений, крім того, строки позовної давності, який становить три роки, були пропущені позивачем, в зв’язку з чим просить у задоволенні позову відмовити (а.с.141-143 т.1).

Ухвалою суду від 08.11.2017 року по справі було призначено судову економічну експертизу, та провадження у справі було зупинено на час проведення експертизи (а.с.212-213 т.1).

21.03.2018 р. до суду надійшов висновок судової економічної експертизи, та ухвалою суду від 30.03.2018 р. провадження у справі поновлено (а.с.22 т.2).

07.05.2018 року представник позивача ОСОБА_3 подала до суду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними (а.с.31-40 т.2).

В обґрунтування уточнених позовних вимог посилається на те, що при укладенні спірного кредитного договору відповідач банк приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку; кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем; кредитний договір №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2017 року та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Отже, виходячи з положень ст.ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

12.07.2018 року відповідач подав до суду відзив на уточнену позовну заяву, в якому просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити, розглянути справу без її участі, та надала письмові додаткові пояснення до позову, в яких зазначає, що висновком судового експерта підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, позивача було введено в обману щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, під час укладення договору банком порушені умови Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; виявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді і розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його виявленню на його укладання саме на таких умовах.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову, про що зазначила у письмовій заяві.

Суд, дослідивши письмові докази, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2007 рокуміж позивачем та відповідачем був укладений Договір кредиту за №834/18-27/35/7-169, згідно з умовами якого позивач отримав кредит в розмірі 83798,00 доларів США, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 04.10.2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних. Згідно з п.1.1. Договору кожного місяця позивач зобов’язаний повертати суму кредиту рівними частками та сплачувати відсотки до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в пп.1.1.1 п.1.1 ст.1 Договору (465,54 доларів США). Відповідно до п.2.1 Договору кредиту, надання Кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті (долари США) з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу Кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п.1.2. цього договору. Відповідно до п.2.2 Моментом (днем) надання Кредиту вважається день видачі Позичальнику готівкових грошей в сумі Кредиту (а.с.14-19 т.1).

Того ж дня, тобто, 05.10.2007 року, було укладено Додаток №1 (надалі додаткова угода №1) до Кредитного договору №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року (а.с.106-107 т.1).

Крім того, з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору між позивачем та відповідачем укладено Іпотечний договір № 834/19-27/35/7-247 від 05 жовтня 2007 року, за умовами якого Позичальник передає кредитору в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом трьох кімнатну квартиру №133, загальною площею 97,68 кв.м., 9 поверх, що будується за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, буд.238 (а.с.20-21 т.1).

18.11.2008 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору кредиту №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. (а.с.108-109 т.1).

02.02.2011 року між сторонами був укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до договору кредиту від №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. (а.с.110 т.1).

24.12.2012 р. між сторонами був укладений договір про внесення змін № 3 до договору кредиту №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. (а.с.111-116 т.1).

24.12.2012 р. між сторонами був укладений договір про внесення змін № 4 до договору кредиту №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. (а.с.118-119 т.1).

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , що діяли на час укладення кредитного договору та договору іпотеки, встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно припису п.2.1. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV (надалі - Закон № 979-IV).

Статтею 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» договір про іпотечний борг виникає з цивільно правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі несплато-спроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» передумова обов’язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості),є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправ’я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» щодо необхідності та обов’язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в Законі України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов’язковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Заналізу та вивчення матеріалів кредитного Договору №834/18-27/35/7-169 від 05 жовтня 2007 року, вбачається, що в його змісті є відсутніми встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: не здійснив детальний, достовірний та об’єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно п.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що діяли на час укладання договору; не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п.3.3 Правил; не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п.3.3 «Правил», шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; в порушення вимоги п. 3.8 «Правил», Банк не встановив застереження, щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків; всупереч вимоги п.3.4 «Правил», не зазначив про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням.

У відповідності до ст.638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, не були надані суду та є відсутніми, за таких умов, суд прийшов до обґрунтованого та підставного висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем .

Разом з тим, відповідно до умов п.1.1., та 2.1 кредитного Договору вбачається, що відповідач, в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов’язання надати позичальнику кредит (грошові кошти) на споживчі цілі в сумі 83798,00 доларів США з оплатою Позичальником за користування кредитними коштами в розмірі 12 процентів річних.

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно правила ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які діяли на час укладення кредитного договору, затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", (яка діяла на час укладення договору), необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Висновком судової економічної експертизи № 22936 від 20.02.2018 року встановлено, що:

Показник загальної вартості кредиту, обрахований та вказаний банком у додатку №1 (детальний розпис сукупної вартості кредиту) до кредитного договору №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року не відповідає умовам кредитного договору в частині загальної вартості кредиту, суми нарахованих відсотків за весь період дії договору. За даними додатку № 1 (т.1 а.с.106-107) складеного банком, загальна сума відсотків за весь період дії договору кредиту вказана у розмірі 77093,33 доларів США. Проведеним дослідженням встановлено, що сума нарахованих відсотків за весь період дії договору кредиту становить 76247,00 доларів США. Загальна вартість кредиту за даними додатку № 1 вказана у сумі 165023,19 доларів США, за даними дослідження даний показник встановлений у розмірі 160296,39 доларів США.

В обсязі наданих матеріалів встановлено, що розраховані відповідно до вимог «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007, згідно з умовами кредитного договору №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. (на момент його укладання), показники сукупної вартості кредиту становлять: реальна процентна ставка (у процентному значенні) – 12,95%; абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) – 76498,39 дол. США. Кредитний договір №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. не містить інформації щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Розраховані у відповідності до вимог «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту №168, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., згідно з умовами кредитного договору №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року показники реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту не відповідають зазначеним у кредитному договорі розміру процентної ставки.

Судовий експерт зазначає, що сума щомісячного платежу за договором кредиту №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. встановлена на кожну розрахункову дату та складається із сталої суми погашення основного боргу, яка визначена умовами пп.1.1.1. п.1.1. ст. 1 Договору кредиту №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 р. та суми нарахованих відсотків з урахуванням умов п.2.4. ст. 2 вказаного договору (а.с.6-14 т.2).

Внаслідок документального недотримання «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.) кредитний договір №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Суд оцінює вказаний висновок експерта, як належний і допустимий доказ по справі.

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А отже, в суду відсутні підстави для сумніву в об’єктивності, всебічності та обґрунтованості виконаної ним експертизи, яку приймає як доказ, наведених позивачем обставин.

Суд прийшов до висновку. що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті .

Отже, документальне оформлення відповідачем кредиту за кредитним Договором №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року, не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

Таким чином, з дослідженого судом висновку експертизи, суд вважає, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної ОСОБА_4 ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_4 Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), та Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтями 18 і 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ,ч. 2 , ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст..19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсні.

В ч. 1ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Таким чином, зіставляючи всі вище наведені в цій частині дані, факти і обставини справи (зокрема, щодо невідповідності цифрових показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) до коментованих норм та імперативних вимог Закону, суд прийшов до висновку, що укладений позивачем кредитний договір №834/18-27/35/7-169 від 05.10.2007 року є укладений під впливом омани з боку Банку, що у відповідності до правила ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої, є заборонено Законом.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Отже, виходячи з вище наведеної обставини та у зіставленні до вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір було укладено Банком, з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою коментованою нормою Закону.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Крім того, відповідно до ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все. що вона одержала на виконання цього правочину.

Щодо посилання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Згідно роз’яснень п.28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила..

Стаття 15 ч. 9 Закону України “Про захист прав споживачів” вказує на необхідність під час розгляду вимог споживача виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Також, відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Отже, позивач не міг під час підписання договору та його часткового виконання знати про порушення свого права, як споживача, та про невідповідність дій Банку та підписаного Кредитного договору вимогам чинного законодавства. Судом встановлено, що позивач довідався про порушення свого права лише у січні 2016 року, після отримання на свою заяву відповіді банку у письмовій формі від 06.01.2016, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 169 т. 1), після чого звернувся з позовом до суду. Строки позовної давності при цьому не були порушені.

Таким чином, зважаючи на вище викладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні між сторонами кредитного договору, - позивача було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни та загальної вартості кредиту), а тому позовна вимога про визнання його недійсним, який укладено під приводом обману, підлягає до задоволення.

З огляду на вищевикладене, судом встановлена наявність підстав для задоволення позову.

При зверненні до суду позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102,40 грн. (а.с.93,94 т.1), а також витрати за проведення судової експертизи у розмірі 13392,00 грн. (а.с.5 т.2) .

Суд розподіляє судові витрати, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14494,40 грн.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 230, 548, 638 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів»; ст.ст. 4, 5, 7, 10-13, 18, 76-81, 89, 128-131, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, задовольнити.

Визнати недійсним договір кредиту №834/18-27/35/7-169, укладений 05 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрcоцбанк».

Визнати недійсним Іпотечний договір № 834/19-27/35/7-247, укладений 05 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрcоцбанк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 386.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, юридична адреса: 03150 м. Київ, вул. Ковпака, 29, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102 грн. 40 коп., та за проведення судової експертизи у розмірі 13392 грн., а всього 14494 грн. 40 коп. (чотирнадцять тисяч чотириста дев’яносто чотири гривні 40 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської областішляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Ф. Погасій