Постанова № 75386322, 03.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/7790/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/783/7394/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Юзефович Ю.І.,

з участю: представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та процентів за договором позики,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.06.2017 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в розмірі 776700 грн., три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 15617 грн. 93 коп., інфляційні втрати в розмірі 7837 грн. 71 коп. та 6898 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4, просить його скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт зазначає, що він повернув борг позивачу, на підтвердження чого робились відмітки в зошиті позивача, однак, суд не викликав позивача для допиту і не витребував у нього цей зошит, проігнорувавши його (відповідача) заперечення на позов.

Крім того, апелянт вважає безпідставним й таким, що суперечить нормам матеріального права, висновок суду про стягнення з нього інфляційних втрат, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК).

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК).

Судом встановлено, що 11.11.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою відповідача, оригінал якої міститься в справі (а.с.38), згідно з якою відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти в сумі 30000 доларів США, частину яких у сумі 10000 доларів США зобов’язувався повернути до кінця 2014 року, а решту 20000 доларів США – до кінця 2015 року.

Факт написання такої розписки відповідачем визнавався.

Письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідачем не надано і про це в самій розписці нічого не відображено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 18.09.2013 року (Справа №6-63цс13), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, факт отримання відповідачем від позивача позики на суму, еквівалентну 30000 доларів США, підтверджується написаною відповідачем розпискою, жодних доказів на спростування доводів позивача відповідач суду не надав, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову позивача в частині повернення всієї суми грошових коштів, вказаних у розписці.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних на підставі ст.625 ЦК України судом першої інстанції також правильно задоволена.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

Враховуючи те, що предметом укладеного між сторонами договору позики була іноземна валюта, яка в силу наведених вище норм закону не підлягає індексації, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7837 грн. 71 коп., а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

З урахуванням вимог ст.141 ЦПК України та у зв’язку із частковим задоволенням позову за наслідками розгляду справи апеляційним судом, стягнутий за рішенням суду першої інстанції з відповідача у користь позивача судовий збір в розмірі 6898 грн. підлягає зменшенню до 6829 грн., пропорційно до задоволених вимог позивача (99% від суми позову), а тому рішення суду в цій частині слід змінити.

Крім того, у зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача слід стягнути у користь відповідача сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 76 гривень, пропорційно до вимог, у задоволенні яких позивачеві було відмовлено.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_4 інфляційних втрат в розмірі 7837 гривень 71 копійок скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_4 у користь ОСОБА_5 судового збору у розмірі 6898 гривень змінити, зменшивши його розмір до 6829 гривень.

В решті рішення суду – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 у користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 76 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 липня 2018 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_6