Постанова № 75384240, 17.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 312/263/17

Провадження №22ц/778/2299/18

Головуючий у 1 інстанції: Рогоза А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» на рішенняВеликобілозерського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року у справі за позовомПриватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 04.12.2013 року ОСОБА_6 «Агрофірма Гюнівська» та відповідач уклали договір оренди землі б/н. Оскільки 05.04.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, 27.04.2017 року позивач з метою приведення змісту договору до вимог ст. 19 Закону України «Про оренду землі» звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати Договір оренди землі від 04.12.2013 року укладений між ОСОБА_6 «Агрофірма Гюнівська» та ОСОБА_7 поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ПАТ «Агрофірма «Гюнівська» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.12.2013 року ПАТ «Агрофірма “Гюнівська» та ОСОБА_5, укладено договір оренди землі, який зареєстровано 16.05.2014 року (а.с.4-7, 13).

Умовами укладеного між сторонами договору (п.8 Договору) передбачено строк дії договору – три роки. Разом з тим, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

10 травня 2017 року позивач направив відповідачу для підписання проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (а.с.15-16)

01.06.2017 року відповідачем направлено відповідь на пропозицію укладення додаткової угоди за договором оренди землі, в якій вона відмовляється від підписання додаткової угоди та просить повернути належну їй земельну ділянку (а.с.69-74).

05.08.2017 року ОСОБА_5 підписала колективну заяву до Великобілозерського ВП ГУНП в Запорізькій області про захист прав землевласників щодо повернення їм земельних ділянок (а.с.75).

Таким чином, після 16.05.2017 року (після закінчення дії договору оренди землі) позивач продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, попри заперечення відповідача, що не спростовується наданими представником позивача доказами щодо користування земельною ділянкою у 2017 році (а.с.89-99).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача на ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі"; як на підставу свого права на переважне право оренди земельної ділянки є хибними, оскільки зразу після закінчення договору оренди землі відповідач ОСОБА_5, своїм листом вимагав повернути йому земельну ділянку та на той і на цей час земельна ділянка використовується ПАТ «Агрофірма “Гюнівська» що підтверджується бухгалтерською документацією наданою представником відповідача ПАТ «Агрофірма “Гюнівська».

Суд попередньої інстанції вважав, що після 16.05.2017 року (після закінчення дії договору оренди землі) позивач продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, попри заперечення відповідача, що не спростовується наданими представником позивача доказами щодо користування земельною ділянкою у 2017 році (а.с.89-99).

Згідно із вимогами ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 319, 373 ЦК України власник самостійно визначає спосіб та порядок користування та розпорядження належною йому власністю, зокрема на свій розсуд обирає контрагента за договором та визначає умови договору з ним.

Відповідно до Закону України "Про оренду землі" укладання договору оренди не може бути примусом і передбачає право, а не обов’язок на переукладання договору оренди, ураховуючи при цьому положення ст. ст. 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, укладання його при наявності вільного волевиявлення особи, непорушність права власності та здійснення при цьому права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Таким чином, відповідно до ст. ст. 319, 626 ЦК України реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Отже, для застосування ч. 1 ст. 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов’язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Крім того, ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстави, передбаченої ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов’язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди: орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Частинами восьмою, дев’ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов’язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене при дотриманні процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Таким чином, у ОСОБА_6 «Агрофірма Гюнівська» відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк за встановлених обставин, а тому суд відмовив у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Посилання позивача ОСОБА_6 «Агрофірма Гюнівська» в апеляційній скарзі на те, що відповідачами не було спростовано факту, що договір діяв у період - з 16.05.2014 р. по 16.05.2017 р., а також, що відповідач у місячний термін, після отримання листа-повідомлення та додаткової угоди - до та після 10.05.2017 p., а також до 16.05.2017 p., ані не уклав додаткову угоду до Договору ані не заперечив та не направив Позивачу лист-повідомлення про небажання укладати додаткову угоду, як того вимагали приписи ч. 5 ст. ЗЗ Закону, не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи наявний лист позивача яким в строк, передбачений ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», ОСОБА_5 направила на адресу позивача письмове повідомлення про відмову в поновленні договору оренди та просила повернути належну їй земельну ділянку. Вказану обставину позивач не спростував.

Зазначені письмові докази були досліджені у судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги в тому числі щодо неправильної оцінки судом доказів, про наявність достатніх доказів для задоволення позову, про ненадання судом оцінки доказам, невірним застосуванням судом норм законодавства, про інші правові позиції, про не направлення заперечень на укладення договору, про недобросовісну поведінку орендодавця, про два випадки пролонгації договору - зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався апелянт в суді першої інстанції, як на підстави для задоволення позову, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» залишити без задоволення, а рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 18 квітня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 17 липня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: