Ухвала суду № 75383407, 18.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/640/16-к

Провадження № 11-кп/779/262/2018

Категорія ст.286 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Гандзюк

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді Гандзюка В.П.,

суддів Кукурудза Б.І. Гриновецького Б.М.,

з участю:

секретаря судового засідання Василаш Х.М.,

прокурора Баландіної Ю.Ю.,

обвинувачених ОСОБА_1,

потерпілого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Тисменицького районного суду від 23 травня 2018 року щодо обвинувачених:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, утриманця двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, працюючого водієм служби радіотаксі «Оптимальне 579», не військовозобов’язаного, раніше не судимого;

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_9, вул. Соборна, 35/2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_10, одруженого, утриманця однієї неповнолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_7, працюючого лікарем в медцентрі «Медсервіс», військовозобов’язаного, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України,-

в с т а н о в и в:

Зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання – три роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

На підставі ст.75 КК України, обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного судом основного покарання звільнено з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки.

Згідно ст. 76 КК України, покладено на засудженого ОСОБА_1 певні обов’язки.

Цим же вироком ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання.

В задоволенні цивільного позову Івано-Франківської Обласної клінічної лікарні про відшкодування матеріальних витрат понесених на лікування ОСОБА_2 в сумі 2745,05 грн. відмовити, в зв’язку з добровільним його відшкодуванням обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в солідарному порядку.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь держави 32254 гривні за проведення судових експертиз.

Вирішено питання про речові докази.

Зміст апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що вирок суду підлягає зміні, призначивши обвинуваченому більш м'яке покарання. Вказує на те, що судом не надано належної оцінки обставинам справи, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступені вини обвинуваченого без належного врахування обставин для пом’якшення покарання.

Зокрема, одним із ключових факторів, який вплинув на розвиток ДТП є значне перевищення максимально-допустимої швидкості водієм ОСОБА_5

Водночас, ОСОБА_1 не заперечував своєї провини у вчиненні злочину, співпрацював з органами слідства, давав правдиві свідчення та щиросердечно розкаявся. Завдані злочином збитки відшкодував у повному обсязі як державі так і потерпілій стороні, яка в свою чергу не наполягає на суворості призначеного покарання. Позбавлення права на керування транспортними засобами значно обмежить можливості обвинуваченого на його роботу, що може відобразитись на матеріальному забезпеченні сім'ї, проживає за межами Івано-Франківська, наявність на утриманні новонародженої дитини змушує часто їздити в медичні заклади міста.

ОСОБА_1 до уваги всі зазначені обставини, просить вирок суду змінити пом’якшивши покарання: 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік, без позбавлення права керування транспортними засобами у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання, яке є явно несправедливим через суворість.

Обставини у кримінальному провадженні встановлені судом першої інстанції.

Судом встановлено, що 27.07.2013 р. приблизно о 19 годині 00 хвилин водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухався автомобільною дорогою Калуш – Івано-Франківськ зі сторони м. Калуша у напрямку м. Івано-Франківська та наближався до перехрестя вказаної дороги з автодорогою Н-10 "Стрий – Чернівці", що справа по напрямку його руху. В салоні його автомобіля на передньому сидінні перебував пасажир ОСОБА_2, а на задньому сидінні – Савчин Т.М. Дана ділянка дороги знаходиться поза межами населеного пункту, однак перехрестя, до якого наближався ОСОБА_5 є аварійно небезпечною ділянкою, про що він був завчасно проінформований дорожнім знаком 1.39 «Інша небезпека (аварійно небезпечна ділянка). Крім того, по напрямку руху автомобіля ВАЗ-21130, перед перехрестям були встановлені дорожні знаки 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 60» та 5.35.1 «Пішохідний перехід». Проте ОСОБА_5 проігнорував вимоги вказаних дорожніх знаків та наближався автомобілем до перехрестя зі значним перевищенням максимально-допустимої швидкості руху на даній ділянці дороги, рухаючись зі швидкістю 116-119 км/год.

В цей час водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухався в зустрічному напрямку автомобільною дорогою Калуш – Івано-Франківськ зі сторони м. Івано-Франківська у напрямку м. Калуша. Наблизившись до перехрестя вказаної дороги з автодорогою Н-10 "Стрий – Чернівці", що зліва по напрямку його руху, ОСОБА_1 з метою виконання маневру повороту ліворуч, зайняв крайнє ліве положення, зупинився, після чого розпочав маневр, чим створив небезпеку для руху водію ОСОБА_5 При цьому, водій ОСОБА_1 перед початком та зміною напрямку руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, що склалася, маючи об’єктивну можливість завчасно виявити автомобіль ВАЗ-21130, не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, не надав дорогу водію транспортному засобу, що рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо, не маючи переваги у русі, розпочавши маневр повороту ліворуч, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21130 під керуванням водія ОСОБА_5, який в свою чергу маючи об’єктивну можливість завчасно виявити небезпеку для руху у вигляді автомобіля марки «Hyundai Santa Fe», рухаючись із значним перевищенням максимально-допустимої швидкості руху, чим поставив себе в такі умови, при яких не мав технічної можливості зупинити транспортний засіб до лінії руху автомобіля «Hyundai Santa Fe» та допустив із ним зіткнення.

Отже, овинувачені порушили вимоги пунктів Правил дорожнього руху України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої пасажир ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, як такі, що є небезпечними для життя в момент спричинення.

В судовому засіданні обвинувачені свою вину у вчиненні злочину визнали повністю.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та обвинувачений ОСОБА_1 підтримали апеляційну скаргу та просили про її задоволення.

Прокурор виступив проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити вирок суду без змін.

Обставини у кримінальному провадженні, встановлені апеляційним судом та мотиви суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, доводи апеляційної скарги, переглянувши рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 404 КПК України в межах апеляційних вимог, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Цих вимог закону суд дотримався.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.289 КК України апелянтом не оспорюються і апеляційному перегляду згідно ч.1 ст.404 КПК України не підлягають.

Що стосується покликання захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на суворість призначеного йому покарання, то апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався встановлених ст. 65 КК України загальних засад призначення винній особі покарання.

Відповідно до положень вказаної статті суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На думку апеляційного суду, місцевий суд належним чином врахував характер і ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, а також те, що покарання має бути необхідне і достатнє для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ним нових злочинів і те, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Обтяжуючі відповідальність обвинуваченого обставини відсутні. Обставинами, що пом’якшують покарання, суд визнав повне визнання вини ОСОБА_1, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому ОСОБА_2 заподіяної йому злочином матеріальної та моральної шкоди та повне відшкодування цивільного позову закладеного Івано-Франківською ОКЛ.

Крім того, вирішуючи питання про призначення обвинуваченим покарання, суд взяв до уваги думку потерпілого щодо несуворості призначеного обвинуваченому міри покарання, а також враховував і те, що останній негативно ставляться до вчиненого, має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризуються, працюючи займається суспільно-корисною працею, раніше не судимий і до амінвідповідальності за порушення Правил дорожнього руху України не притягувався, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, та являється утриманцем однієї малолітньої дитини.

Таким чином, судом в повній мірі враховано всі пом'якшуючі покарання обставини.

Зважаючи на те, що згідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як ними самими, так і іншими особами, виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, і що покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 призначене покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Щодо результатів розгляду апеляційної скарги.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд дослідив у справі всі ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, а тому наведені апелянтом у апеляційній скарзі доводи про незаконність вироку суду першої інстанції є необгрунтованими.

На підставі викладеного апеляційниу суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним та не обгрунтованим.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Тисменицького районного суду від 23 травня 2018 року щодо обвинуваченого ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Вирок Тисменицького районного суду від 23 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_5, обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, - без зміни.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий В.П. Гандзюк

Судді: Б.М. Гриновецький

ОСОБА_6

Згідно з оригіналом

Суддя В.П. Гандзюк