Постанова № 75382585, 18.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3957/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Костіва М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. з питань вжиття заходів забезпечення позову приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської обл. ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу (суддя суду І інстанції: ОСОБА_4; час та місце ухвалення ухвали суду І інстанції: 16 год. 27 хв. 21.03.2018р. м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. заяву позивача приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської обл. ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково; зупинено дію наказу Міністерства юстиції України № 421/5 від 19.02.2018р. «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» в частині блокування доступу приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Львівської обл. ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці до вирішення справи по суті; зобов'язано Державне підприємство «Національні інформаційні системи» розблокувати доступ приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Львівської обл. ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до вирішення справи по суті (а.с.1-3).

Не погодившись із ухвалою суду, її оскаржив відповідач Міністерство юстиції України, який покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати (а.с.124-127).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що невірними є висновки суду про порушення права позивача на працю через блокування доступу до реєстру на підставі наказу відповідача № 421/5 від 19.02.2018р., унеможливлення здійснення професійної діяльності, порушення трудових прав інших осіб, неминучість вимушеної відмови у вчиненні нотаріальних дій при зверненні громадян. Натомість, приписами ст.34 Закону України «Про нотаріат» визначені повноваженнями нотаріусів, які не обмежуються діяльністю у сфері державної реєстрації. Отже, оскаржуваний наказ стосується виключно вжиття заходів до нотаріуса як спеціального суб'єкта державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, винесений в результаті скасування вчиненої нотаріусом, як суб'єктом державної реєстрації, незаконної реєстраційної дії. Звідси, вжиті заходи не впливають на діяльність нотаріуса в процесі здійснення ним професійної діяльності.

Під час винесення ухвали судом не враховано виключних підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову, а в ухвалі суду не наведено обґрунтування позивача про істотне ускладнення та очевидність ознак протиправності.

Також спірною ухвалою суд фактично вирішив спір по суті; процесуальним законом не передбачено можливості зупинення дії індивідуального акта в частині.

Колегія суддів ухвалила відхилити клопотання представника апелянта від 05.07.2018р. (надійшло до апеляційного суду електронним зв'язком 16.07.2018р. - а.с.161-166) про відкладення апеляційного розгляду справи через його перебування у відпустці за безпідставністю, оскільки вказаний представник була завчасно повідомлена про час та місце апеляційного розгляду справи (22.06.2018р. - а.с.149); також у матеріалах справи наявні документи на наявність в апелянта інших уповноважених представників (а.с.159).

Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_5 проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорними обставинами.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує із матеріалів справи, 07.03.2018р. позивач звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила визнати протиправним та скасувати п.7 наказу Міністерства юстиції України № 421/5 від 19.02.2018р. «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (а.с.6-14).

16.03.2018р. позивачем скеровано до суду заяву про забезпечення позову, в якій вона просила зупинити дію наказу Міністерства юстиції України № 421/5 від 19.02.2018р. «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» в частині блокування доступу приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці до набрання законної сили рішенням у даній справі та зобов'язати Міністерство юстиції України через Державне підприємство «Національні інформаційні системи» розблокувати доступ приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили рішенням у даній справі (а.с.57-59).

Вимоги своєї заяви обґрунтовувала тим, що через дію оскаржуваного наказу вона позбавлена можливості здійснювати нотаріальну діяльність, що є єдиним джерелом її доходу; вчиняти нотаріальні дії з нерухомим майном, чим фактично позбавлена права на працю. Також така ситуація впливає на виплату заробітної плати найманим працівникам, з якими позивачем укладені трудові договори.

Згідно оскаржуваної ухвали мотивами часткового задоволення вищевказаної заяви і вжиття судом заходів забезпечення позову є те, що пунктом 7 спірного наказу порушені гарантовані позивача права на працю, таким унеможливлюється здійснення професійної нотаріальної діяльності, порушуються трудові права інших осіб, а також створюється вимушена відмова у вчиненні нотаріальних дій за зверненнями громадян.

Враховуючи в сукупності обставини справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість вжитих заходів забезпечення позову і дотримання судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали вимог ст.150 КАС України.

Наведений висновок обґрунтовується наступним.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із змісту вимог ч.2 ст.151 КАС України слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Також при розгляді заяви (клопотання) про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;

- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;

- імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 421/5 від 19.02.2018р. «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» частково задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз-Захід», скасовано значний перелік рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Також пунктом 7 цього наказу тимчасово заблоковано доступ приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Львівської обл. ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці (а.с.89-90).

Саме в цій частині спірний наказ оскаржується позивачем в судовому порядку.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що в кінцевому підсумку невжиття розглядуваних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Такий висновок випливає із строковості застосованого до позивача виду відповідальності - тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, позивач є самозайнятою особою та здійснює свою діяльність відповідно до свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, виданого відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Згідно з ч.4 ст.3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, у зв'язку з чим позивача позбавлено можливості отримувати дохід від професійної діяльності.

Шляхом прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу порушено гарантоване Конституцією України право позивача на працю, оскільки його діяльність (як приватного нотаріуса) пов'язана із доступом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Іншою оплачуваною роботою позивач займатись не може, окрім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Крім цього, на позивачу, як на роботодавцю, лежать обов'язки по виплаті заробітної плати працівникам, які перебувають у трудових відносинах з позивачем, а саме: згідно з трудовими договорами від 02.10.2017р., укладеними з ОСОБА_6; від 01.12.2017р. - з ОСОБА_7 та від 01.07.2016р. - з ОСОБА_8, та здійснення інших заходів щодо соціального захисту працівників (а.с.66-71).

Оскільки спірний наказ є діючим, позивач не має реальної можливості здійснювати нотаріальну діяльність, що є єдиним джерелом її доходу, та сплачувати необхідні податки та заробітну плату працівникам.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що неможливість позивачем здійснювати свою професійну діяльність призведе до порушення не тільки її трудових прав, але й трудових прав інших працівників позивача, що в даному випадку є неприпустимим.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У розглядуваній справі позивачем оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень, яким позивачу заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса ОСОБА_1 не анульовано, тому правові підстави для відмови позивачем у вчиненні нотаріальних дій за зверненнями громадян є відсутніми.

Таким чином, під час розгляду заяви приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської обл. ОСОБА_1 суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, при цьому покликався на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, констатувавши підставність заяви позивача про забезпечення позову, допустимість способів забезпечення позову, відповідність вжитих заходів меті застосування правового інституту забезпечення позову та заявленим позовним вимогам.

При цьому, забезпечуючи позов, суд першої інстанції підставно врахував принципи, що висловлені Рекомендацією № R (89)8 про тимчасовий захист у адміністративних справах, прийнятою Комітетом Міністром Ради Європи 13.09.1989р.

Так, Комітет Міністрів, виходячи з того, що негайне і повне виконання адміністративних актів, які стали або можуть стати предметом оскарження, спроможні за деяких обставин завдавати інтересам осіб непоправної шкоди і що необхідно, заради справедливості, не допускати таких наслідків, виходячи з доцільності гарантувати особам, які цього потребують, тимчасовий захист з боку судів, не ігноруючи при цьому необхідність забезпечення ефективності адміністративної діяльності, рекомендував урядам держав-членів керуватися в своєму праві та адміністративній практиці, зокрема, наступним.

Згідно Рекомендацій, термін «адміністративний акт» означає будь-який окремий захід чи рішення, вжитий/прийняте в межах реалізації владних повноважень, який/яке, з огляду на свій характер, безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси осіб.

У випадку, коли у провадженні суду знаходиться позов проти адміністративного акту, і цей суд ще не виніс стосовно нього свого рішення, заявник може вимагати від цього суду або від іншого компетентного судового органу вжити заходів тимчасового захисту стосовно цього адміністративного акта.

Приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правомочний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов'язку на адміністративний орган влади.

Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову за заявою позивача не є вирішенням публічного-правового спору по суті без фактичного його розгляду судом. Зупинення дії оскаржуваного наказу не скасовує його чинність, ніяк не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених ним заходів до вирішення спору в даній справі.

Додатково слід врахувати й те, що зупинення дії наказу та зобов'язання відповідача відновити доступ позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не призводить до негативних наслідків та не завдає шкоди правам та інтересам будь-яких інших зацікавлених осіб, що відповідаєвимогам ч.2 ст.150 КАС України.

Розглянувши подану позивачем заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, зважаючи на фактичні обставини справи, виходячи із пов'язаності заходів забезпечення позову з його предметом, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, колегія суддів вважає заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову такою, що підлягає до часткового задоволенню.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої ухвали не впливають та висновків суду не спростовують.

При вирішенні наведеного питання колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по такій категорії справ, яка викладена в постанові від 02.05.2018р. в справі № 826/15847/17, № К/9901/38143/18.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, виходячи із пов'язаності заходів забезпечення позову з його предметом, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заява про вжиття заходів забезпечення позову є підставною та обґрунтованою, через що підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.

В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1762 грн. належить покласти на апелянта Міністерство юстиції України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали суду, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. з питань вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 813/944/18 залишити без задоволення, а вказану ухвалу суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство юстиції України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький М. В. Костів Дата складення повного судового рішення: 18.07.2018р.