Постанова № 75381568, 18.07.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року справа №417/4744/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року у справі № 417/4744/17 (головуючий І інстанції Шкиря В.М., с. Марківка Луганська область) за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник) звернулась до суду з адміністративним позовом до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач, управління, пенсійний орган) про визнання протиправною бездіяльності щодо припинення виплати пенсії, зобов'язання поновити виплату пенсії з березня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість на рахунок в філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк», стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації. Постанову звернути до негайного виконання в межах суми за один місяць (а.с.3-5).

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року позовні вимоги з 01 березня 2016 року по 06 квітня 2017 року були залишені без розгляду, у зв'язку з пропуском встановленого шестимісячного строку встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.13-14).

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії щодо припинення та невиплати пенсії з 07 квітня 2017 року. Зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 07 квітня 2017 року. Постанова суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми стягнення за один місяць допущена до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог - відмовлено (44-49).

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем на ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року про залишення без розгляду позовних вимог з 01 березня 2016 року по 06 квітня 2017 року подана апеляційна, яка ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - задоволена, а ухвала Марківського районного суду Луганської області від 18 жовтня 2017 року - скасована, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 50-51,76-77).

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання діяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 01 березня 2016 року по 06 квітня 2017 - задоволено. Визнано протиправними дії щодо припинення та невиплати пенсії позивачу за період з 01 березня 2017 року по 06 квітня 2017 року, включно. Зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу за період з 01 березня 2016 року по 06 квітня 2017 року включно. Постанова суду в частині виплати пенсії позивачу допущена до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць (а.с.131-136).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нову, яким відмовити в частині задоволених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскільки довідка про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи була скасована (тобто, відсутній факт реєстрації позивача переміщеної особи), то управлінням правомірно було припинено нарахування та виплату позиву пенсії. Проте, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог за період з 01 березня 2016 року по 06 квітня 2017 року (а.с.140-143).

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідач просив справу розглянути в її відсутність.

Відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 виданого 09 лютого 1998 року Лутугінським УСЗН та перебуває на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України (а.с. 8, 26).

Відповідач, Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України є суб'єктом владних повноважень, яке діє на підставі Положення про Управління Пенсійного фонду України та у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Законом.

Згідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 12 січня 2015 року № 925017401 позивач перемістилася з АДРЕСА_1 (а.с. 9).

13 січня 2015 року позивач звернулась з заявою № 812 про виплату пенсії вказавши адресу проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Згідно розпорядження № 2518 від 08 травня 2015 року позивачу призначено пенсію (з доплатою) в сумі 1085,95 грн. та виплачена заборгованість за 5 місяців 2015 року - 108590,50 грн. (а.с. 26, 32).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами позивач 23 листопада 2016 року знята з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с. 21).

З 01 березня 2016 року виплата пенсії позивачу заблокована та нарахування її не проводиться (а.с. 42).

Рішення про припинення пенсійних виплат пенсійним органом не приймалось.

Не погодившись із припиненням виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року на підставі скасування довідки від 12 січня 2015 року № 925017401, у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058 за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Пенсійний орган в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачу управлінням правомірно було припинено нарахування та виплату позиву пенсії, оскільки довідка про реєстрацію її як внутрішньо переміщеної особи була скасована (тобто, відсутній факт реєстрації позивача переміщеної особи) (а.с.140-143).

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058).

Згідно з частиною 1 статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону № 1058-ІV, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу Управлінням не приймалось.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами з 01 березня 2016 року на підставі скасування довідки від 12 січня 2015 року № 925017401, у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, виплата пенсії позивачу заблокована та нарахування її не проводиться.

Разом з тим, суд зазначає, що рішення управління, відповідно до якого «Довідка внутрішньо переміщеної особи скасована» не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, якими встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже, не є і належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.

Апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що скасування довідки з підстав визначних статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщен6их осіб» позбавляє на сьогоднішній день управління можливості відновити позивачу виплату пенсії.

Проте, суд наголошує на тому що, припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, суперечать принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 року в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що припиняючи виплату пенсії позивачу, відповідач діяв протиправно, не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття пенсійним органом відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 01 березня 2016 року по 06 квітня 2017 року.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін рішення суду першої інстанції і відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року у справі № 417/4744/17 - залишити без задоволення.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року у справі № 417/4744/17 за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повне судове рішення складене 18 липня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складання повного судового рішення та не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Сіваченко