Постанова № 75381477, 18.07.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року справа №805/318/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сухарька М.Г.

за участю секретаря судового засідання Борисові А.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: ОСОБА_2, ОСОБА_3 (за ордером)

відповідач1: не з'явився

відповідач2: Віціна О.О. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Галатіна О.О.) від 23 квітня 2018 року (повний текст складено 03 травня 2018 року у м.Слов'янськ) по справі №805/318/18-а за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправним та скасування наказу від 05.12.2017 року №1302 о/с «По особовому складу» про звільнення відповідно до п.п. 10,11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, підполковника міліції, начальника лінійного відділу на станції Слов"янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 05.12.2017 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів); поновлення підполковника міліції, начальника лінійного відділу на станції Слов"янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 06.12.2017 року; визнання протиправною бездіяльність щодо не працевлаштування та зобов'язання працевлаштувати на посаді, яка рівнозначна посаді, за згодою; зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 20.07.2017 року по постановлення судового рішення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року в задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції в порушення вимог ч.4 ст.78 КАС України не враховані обставини, встановлені судовим рішенням по справі №805/1738/17-а, зокрема, наведеним рішенням встановлено, що позивач з об'єктивних причин був позбавлений можливості висловити своє бажання проходити службу в поліції шляхом подання відповідного рапорту за місцем проходження служби. На виконання судового рішення позивача було поновлено на посаді 29.08.2017 року наказом №893 о/с, попередження отримано позивачем 04.10.2017 року, звільнено з посади 05.12.2017 року наказом №1302 о/с, тобто через два місяці після попередження, що не відповідає ані вимогам Закону України «Про Національну Поліцію» №580-VIII ані вимогам п.68 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ. Судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що підтвердженням бажання проходити службу є власноруч підписаний акт попередження про майбутнє вивільнення від 04.10.2017 року, в якому зазначено, що позивач має бажання проходити службу в Національній поліції на рівнозначній посаді. Позивач зазначив, що посилання суду першої інстанції про неможливість працевлаштування в поліції, оскільки МВС не наділені повноваженнями призначення на посади в новоствореному органі є безпідставними. Позивач також вважає, що зміст Закону України «Про національну поліцію» та Закону України «Про міліцію» дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними. Крім того, в постанові Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року по справі №805/1738/17-а, було встановлено, що відповідач в порушення вимог закону не розглянув кандидатуру позивача на посаді в поліції. Однак, таке право відповідачем не було реалізовано.

Відповідач1 у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача2, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 11.12.1990р. проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом УМВС України на Донецькій залізниці від 21.03.2012 року №114о/с «По особовому складу» підполковника міліції ОСОБА_2 призначено начальником лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 19.03.2012 року, звільнивши його від виконання обов'язків начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці.

Наказом МВС України від 05.08.2014 року №1498о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2016 року по справі №808/5768/14, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 року, визнано незаконними та скасовано накази Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2014 року № 852, № 1498 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Поновлено позивача на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці з 06.08.2014 року.

Наказом МВС України від 21.12.2016 року №1222о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ вирішено вважати звільненим з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_2, начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.07.2017 року по справі №805/1738/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1222 о/с від 21.12.2016 року «По особовому складу» в частині звільнення позивача за п.64 «г» (через скорочення штатів) та поновлено на посаді начальника лінійного відділу на станції Слов'янськ Управління МВС України на Донецькій залізниці з 07.11.2015 року.

Листом від 08.09.2017р. №22/1/1-3836 відповідач з метою вирішення питання подальшого працевлаштування та підстав звільнення з органів внутрішніх справ просив повідомити, чи звертався позивач з рапортами (заявами) до МВС України (територіальних органів МВС України) про прийняття на службу до Національної поліції України та результати їх розгляду. Для належного оформлення прийнятого рішення відповідач просив позивача прибути найближчим часом до Міністерства внутрішніх справ України при собі мати оригінал трудової книжки та інші особисті документи.

04.10.2017 року в приміщенні МВС України позивач отримав акт про майбутнє вивільнення та довідку про наявні у МВС України вакантні посади працівників станом на 04.10.2017 року.

04.10.2017 року відповідачем складено акт попередження про майбутнє вивільнення, в якому зазначено, що після закінчення 2-х місячного терміну з моменту одержання персонального попередження, позивач підлягає звільненню з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з дотриманням вимог чинного законодавства України, наданням пільг та компенсацій згідно з Законом.

При підписанні наведеного акту позивач виявив не згоду з цим актом, про що свідчить його підпис, та зазначив, що має бажання працювати у МВД та Національній поліції на рівнозначній посаді.

Згідно із довідкою про наявні у МВС України вакантні посади працівників станом на 04.10.2017 року, позивачу було запропоновано вакантні посади.

При ознайомленні з наведеною довідкою позивач вказав, що повідомить про прийняте рішення за телефоном 10.10.2017р.

Згідно пояснень представника відповідача на дату прийняття спірного наказу від позивача не надходило жодної відповіді про прийняття рішення щодо запропонованих посад.

Наказом МВС України від 05.12.2017 року № 1302 о/с «По особовому складу» відповідно до п.п. 10,11 розділу ІХ Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби особовим складом внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), з 05.12.2017 року.

З наведеним наказом позивач був ознайомлений 07.12.2017р.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

В рамках реформування правоохоронної системи України 2 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII), який відповідно до п. 1 його розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування (крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та частини 7 ст. 15 і частини 5 ст. 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон опубліковано у газеті «Голос України» 6 серпня 2015 року за N 141 - 142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

У п. 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування вказаного закону всі працівники міліції, а також інші працівники МВС та його територіальних органів, закладів та установ вважаються попередженими у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно п.9 цієї норми працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Тобто, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відповідно до п.10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що тримісячний термін попередження про наступне вивільнення обчислюється безпосередньо з дня опублікування Закону № 580-VIII, тобто - 07.08.2015р..

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі УМВС України на Донецькій залізниці.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.06.2015р. №659 ліквідовано Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1388 від 06.11.2015р. "Про організаційно-штатні питання" наказано вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС.

Судовим рішенням по справі №805/1738/17-а встановлено, що під час проведення процедури створення органів поліції, скорочення штатів органів внутрішніх справ, вивільнення працівників, які не виявили бажання проходити службу в поліції, та переведення решти працівників до органів поліції позивач був учасником судового розгляду його позову стосовно поновлення на займаній посаді в органах внутрішніх справ. Таким чином, позивач з об'єктивних причин був позбавлений можливості висловити своє бажання проходити службу в поліції шляхом подання відповідного рапорту за місцем проходження служби.

З метою виконання наведеного судового рішення відповідач звернувся до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України з листом від 14.08.2017р. №22/1/1-3456 про розгляд питання щодо прийняття позивача на службу до поліції.

На наведене звернення Департамент кадрового забезпечення Національної поліції України листом №5193/12/1/1/03-2017 від 23.08.2017 року повідомила відповідача про те, що набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію», на виконання постанови КМУ від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» усі посади територіальних органів ліквідовано. Законом або будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено правонаступництво Національної поліції від міліції. Враховую, що термін подання відповідної заяви про прийняття на службу в поліцію минув, норми п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону до ОСОБА_2 не застосовуються. За наявності бажання ОСОБА_2 може взяти участь в конкурсах на заміщення вакантних посад в органах поліції.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апеляційний суд вважає, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених законодавством, а також дотриманням установлених вимог при звільненні працівника. Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

Суд апеляційної інстанції вважає, що у трудових спорах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано відповідні спірні правовідносини.

Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114) встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Строк попередження осіб про звільнення зі служби через скорочення штатів наведеним Положенням не визначено.

Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49 2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією установи був попереджений за два місяці, а саме 04.10.2017р., що засвідчується відповідним підписом у акті.

Довідкою від 04.10.2017 року позивачу пропонувався перелік вакантних посад, що засвідчується відповідним підписом позивача. Доказів звернення до відповідача з відповідним рапортом( заявою) щодо зайняття вакантної посади позивачем не надано.

Доказів звернення з рапортом про подальше проходження служби в поліції позивачем також не надано.

Згідно пояснень відповідача позивач з 07.11.2015 року по теперішній час з рапортом або заявою про прийняття на службу до Національної поліції не звертався. Дана інформація підтверджується листом Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 15.09.2017 року №5716/12/1/1/03-2017, листом Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України від 14.09.2017 року №13473/11-2017, листом начальника відділу моніторингу Департаменту з питань режиму та службової діяльності МВС України від 08.09.2017 року, листом управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області від 04.09.2017 року №2892/12/01-2017.

Зазначення позивачем в акті попередження про майбутнє вивільнення свого бажання працювати в МВС та Національній поліції на рівнозначній посаді без подання відповідного рапорту (заяви) не є доказом погодження із запропонованими вакантними посадами.

Доводи позивача про те, що відповідачем не були запропоновані посади в органах Національної поліції, колегією суддів не прийнято до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією визначені ст.16 цього Закону, до яких вирішення питання щодо призначення осіб на посади працівників поліції не віднесено.

Відповідно до вимог п.11ст.22 Закону № 580-VIII безпосередньо керівник поліції приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону.

Таким чином, відповідач не наділений повноваженнями призначення осіб на посади поліцейських.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що з метою вирішення питання подальшого працевлаштування позивача відповідач звертався до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України з листом від 14.08.2017р. №22/1/1-3456 про розгляд питання щодо прийняття позивача на службу до поліції.

Встановлені судовим рішенням по справі №805/1738/17-а обставини, що позивач з об'єктивних причин був позбавлений можливості висловити своє бажання проходити службу в поліції шляхом подання відповідного рапорту за місцем проходження служби,на думку колегії суддів, не позбавляє права відповідача на подальше звільнення позивача згідно п.64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів), з дотриманням встановлених законодавством гарантій. За таких обставин, посилання позивача на порушення судом першої інстанції вимог ч.4 ст.78 КАС України колегією суддів не прийнято до уваги.

Доводи позивача про те, що він був попереджений про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією установи за два місяці, а не за три місяці, як того вимагає п.п.10,11 Закону № 580-VIII та п.68 Положення № 114, суд апеляційної інстанції вважає помилковим. По-перше, п.68 Положення № 114 врегульовано порядок звільнення зі служби за особистим проханням. По-друге, п.п.10,11 Закону № 580-VIII тримісячний термін попередження про наступне вивільнення визначається безпосередньо з дня опублікування Закону № 580-VIII, тобто - 07.08.2015р.. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем, в даному випадку, правомірно було застосовано положення частини першої та третьої статті 49- 2 КЗпП України та попереджено позивача не пізніше ніж за два місяці .

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених чинним законодавством, а тому правомірно відмовлено у задоволенні позову.

В матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача для продовження служби після поновлення його на посаді. Під час апеляційного провадження позивач надав пояснення про те, що він чекав коли йому зателефонують відповідачі та скажуть куди виходити на службу.

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги, що наказ МВС України від 05.12.2017 року №1302 о/с «По особовому складу» яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), був виданий відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено вимушений прогул з вини відповідача, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову про зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 20.07.2017 року по дату постановлення судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року по справі №805/318/18-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року по справі №805/318/18-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 18 липня 2018 року.

Повне судове рішення складено 19 липня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 18 липня 2018 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Гаврищук Т.Г.

Судді: Блохін А.А.

Сухарьок М.Г.