Постанова № 75368545, 12.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 129/676/17

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

12 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Бардецької Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2017 року, позивач ОСОБА_2, звернулась до Гайсинського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року адміністративну справу № 129/676/17 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької області передано до Вінницького окружного адміністративного суду.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду справи, підтверджені належними письмовими доказами, які були досліджені, свідчили про необґрунтованість позовних вимог, що стало підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до Гайсинського районного суду Вінницької області.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що позивач подала до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі довідку про зарплату за останні два роки праці з 01 лютого 1990 року по 31 грудня 1992 року, де загальна сума заробітку склала 14602 карб. На думку позивача відповідач при розрахунку сум пенсії взяв до уваги лише зарплату за січень місяць 1992 року. Управління Пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької не правильно врахувало до середнього заробітку усі начисленні та отримані суми всіх нарахувань до бюджету за 1992 рік у розмірі 6140 карб. Також зазначено, що відповідач перерахунок пенсії не здійснював, а тому позивач вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що відповідно до ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу, починаючи з 01 липня 2000 року. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Період з 01 лютого 1990 року по 31 грудня 1992 року становить не 60 місяців, тому не може бути взятий до уваги, бо не відповідає вимогам ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

У відзиві від 21.05.2018 на апеляційну скаргу, позивач зазначила, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають її вимогам, також судом не надано юридичну оцінку її запереченням. Позивач просила визнати бездіяльність відповідача та усунути допущені порушення, перерахувати пенсію, яка підлягає повторному перерахуванню та відшкодувати майнову шкоду у розмірі на загальну суму 79358 грн. 11 коп. (18496,70+6259,68+54133,09+468,64).

В судовому засіданні позивач підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької області з 01 жовтня 1985 року та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно із документами пенсійної справи загальний трудовий стаж роботи ОСОБА_2 становить 43 роки 7 днів.

З 26 січня 1948 року по 25 липня 1950 року секретар Гайсинського відділення Ощадного державного банку.

З 26 липня 1950 року по 15 лютого 1951 року аналітик Гайсинського маслозаводу.

З 16 лютого 1952 року по 03 лютого 1952 року бухгалтер Гайсинського маслосирзаводу.

Коефіцієнт страхового стажу становить 0,58050.

З 01 жовтня 1987 року ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії відповідно до ст. 69 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Заробітна плата бралася за 24 місяці перед зверненням за перерахунком за період з 01 жовтня 1985 року по 30 вересня 1987роки. індивідуальний коефіцієнт заробітної плати відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 1,08133.

Перерахунок пенсії з 01 січня 2004 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було проведено із заробітної плати за 12 місяців роботи з 01 жовтня 1984 року по 30 вересня 1985 року, оскільки за цей період був більший індивідуальний коефіцієнт.

Заробіток для призначення пенсії за період з 01 жовтня 1984 року по 30 вересня 1985 рік індивідуальний коефіцієнт зарплати відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 1,09879.

Позивач подала до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі довідку про зарплату за останні два роки праці з 01 лютого 1990 року по 31 грудня 1992 року де загальна сума заробітку склала 14602 карб.

На думку позивача відповідач при розрахунку сум пенсії взяв до уваги лише зарплату за січень місяць 1992 року, а тому Управління Пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької області не правильно врахувало до середнього заробітку усі начисленні та отримані суми всіх нарахувань до бюджету за 1992 рік, а саме, у розмірі 6140 карб.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Пунктом 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до п. 2 ст. 41 зазначеного Закону до заробітної плати для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу) з яких відповідно до законодавства, що діяло раніше проводилось відрахування внесків на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно ч. 1 ст. 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення" середньомісячний заробіток для обчислення пенсії береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією.

Як встановлено судом першої інстанції, управлінням Пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької області було проведено зустрічну перевірку виплатних документів за 1991-1992 роки та з'ясовано, що у виплатних документах за 1991-1992 роки значаться виплати по заробітній платі (зокрема, одноразові та квартальні премії, 13 та 14 зарплати) з яких не проводилось відрахування ні до фонду соціального страхування ні до Пенсійного фонду в зв'язку з чим дані суми не можуть бути враховані в розрахунок заробітної плати при обчисленні пенсії.

Обчислення пенсії із заробітної плати за період з лютого 1990 року по січень 1992 року або з березня 1990 року по лютий 1992 року з урахуванням виплат, з яких проводились відрахування внесків на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування є недоцільним, оскільки це призведе до зменшення її розміру. Тому пенсію обчислено із заробітної плати за період роботи з 01 січня 1997 року по 31 грудня 1981 року, середньомісячний розмір якої становить 1051,49 грн. та при загальному трудовому стажі 43 роки 7 днів.

У липні 2017 року відповідачем розглянуто заяву ОСОБА_2 щодо перерахунку пенсії з більшого заробітку за період з 01 лютого 1990 року по 31 грудня 1992 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та наступні документи: заяву про перерахунок пенсії, архівну довідку про заробітну плату № 680 від 07 липня 2017 року, яка видана комунальною установою "Гайсинський районний трудовий архів" та архівна довідка № 681 від 07 липня 2017 року видана комунальною установою "Гайсинський районний трудовий архів".

За результатами розгляду заяви, встановлено, що за період з 01 лютого 1990 року по 31 грудня 1992 року, який зазначений у заяві, становить 35 місяців, а не 60 місяців, як передбачено ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" тому для перерахунку пенсії з більшого заробітку зазначений період взяти не можливо.

У зв'язку з невиконанням вимог ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_2, відмовлено у перерахунку пенсії з більшого заробітку.

Слід також зазначити, що вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи, підтверджені належними письмовими доказами, які були досліджені, свідчать про необґрунтованість позовних вимог, що в подальшому стало підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову, а також спростовує доводи апеляційної скарги.

Враховуючи викладене вище, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

У відзиві від 21.05.2018 на апеляційну скаргу, позивач просила визнати бездіяльність відповідача та усунути допущені порушення, перерахувати пенсію, яка підлягає повторному перерахуванню та відшкодувати майнову шкоду у розмірі на загальну суму 79358 грн. 11 коп. (18496,70+6259,68+54133,09+468,64).

На вказані доводи позивача, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, а тому зазначені вимоги не підлягають розгляду.

Також, суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до положень, закріплених частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 липня 2018 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.