Постанова № 75368343, 12.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТАРТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1012/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Олійник А.В.,

представника позивача - Павлуненко К. Л.,

представника відповідача - Квартенка О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року, (суддя Шляхова О.М., повний текст складено 04.05.2018 р.) по справі № 820/1012/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна"

до Головногоравління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Афаліна" звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 03.10.2017 року №0002131411, яким визначена сума грошового зобов'язання ТОВ "Афаліна" з податку на додану вартість у загальному розмірі 754089,00 грн., з яких: 502726,00 грн. - за основним платежем, 251363,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 03.10.2017 року №0002131411.

ГУ ДФС у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази, встановлено обставини у справі та застосовано норми матеріального та процесуального права, не враховано відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та інші засобів для здійснення господарської діяльності, що господарські взаємовідносини носять характер фіктивності, створені без мети настання правових наслідків.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначив, що доводи апеляційної скарги не підтверджені належними доказами.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в спірний період позивач перебував на податковому обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова, є платником ПДВ, основними видами діяльності є: Код КВЕД 24.42 Виробництво алюмінію; Код КВЕД 24.54 Лиття інших кольорових металів; Код КВЕД 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; Код КВЕД 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується запитом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевіркуТОВ "Афаліна" по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Прімавера груп» за грудень 2016 року та з ТОВ «Бронкс» березень 2017 року, за результатами якої складено акт №10335/20-40-І4-11/22701074 від 19.08.2017 року .

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті завищено податковий кредит на загальну суму 502726 грн., у грудні 2016 року на суму ПДВ 123416 грн., та березні 2017 року на суму ПДВ 379 310 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету розмірі 502726 грн.(а.с. 8-20)

03.10.2017 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0002131411, яким визначена сума грошового зобов'язання ТОВ "Афаліна" з податку на додану вартість у загальному розмірі 754089,00 грн. (502726,00 грн. - за основним платежем, 251363,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с 21).

Підставою для збільшення податкових зобов'язань підприємству слугували висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ "Бронкс", ТОВ "Прімавера груп" та як наслідок безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ по вказаним взаємовідносинам.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення - рішення в адміністративному порядку, рішенням ДФС України від 28.12.2017р. податкове повідомлення - рішення від 03.10.2017 року № 0002131411 залишено без змін, а скарга - без задоволення (а.с. 23-28).

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, оскаржив його в судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ "Бронкс", ТОВ "Прімавера груп" належними первинними документами, а тому збільшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість за спірний період є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16 до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, наприклад, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Судом встановлено, що позивач та його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, та платники податку на додану вартість.

16.12.2016 року між позивачем і ТОВ "Прімавера груп" укладено договір поставки № 16/12, згідно якого позивач придбав сплави алюмінієві, кремній та інший товар (58-59).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано як до податкового органу, так і до суду: догововір, видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с. 60-65).

27.02.2017 р. між позивачем та ТОВ "Бронкс" укладено договір поставки № 27/02 згідно якого позивач придбав сплав алюмінієвий на загальну суму 2 275 860,00 грн., в т.ч. ПДВ - 379 310,00 грн. (а.с. 39-40).

На виконання умов зазначеного договору позивачем як до податкового органу, так і до суду надано: видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с. 41-52, 55-57).

Судом встановлено, що позивач здійснював господарську діяльність на власному виробництві, яке розташоване м .Харкові, пров. Пластичний,9, згідно свідоцтва про державну реєстрацію позивача, розрахунки між позивачем та його контрагента здійснені у безготівковій формі, ТОВ «Афаліна» отриманий від контрагентів сплав алюмінієвий використало у власній господарській діяльності шляхом переробки на власному виробництві у готову продукцію, а також перепродажу сплаву алюмінієвого. В межах операцій позивачем були оформлені картки складського обліку матеріалів, що підтверджують оприбуткування товару на склад та його подальший рух. Крім того позивачем на підприємстві створено аналітичну лабораторію, в якій здійснюється перевірка отриманого від контрагентів сплати алюмінієвого якісним показникам, що підтверджується копією свідоцтва про атестацію аналітичної лабораторії ТОВ " Афаліна". Зазначені документи надавалися позивачем як під час перевірки, так і до суду.

Надані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно п.201.1 стю200 ПЕ України , ч.2 ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" спричиняли втрату юридичного статусу первинних документів, відповідачем виявлено не було та актом перевірки не встановлено, а також під час розгляду справи в суді.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства контрагенти були фіктивними, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов'язань, безпосередньо пов'язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Так, судом першої інстанції вірно встановлені обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Щодо доводів апеляційної скарги про не врахування судом в якості доказу безтоварності господарських операцій результати опрацювання податкової інформації ДПІ ГУ ДФС у м. Києві від 14.04.2017 р., 24.04.2017 р. , в яких зазначено про відсутність ТОВ «Бронкс», ТОВ «Прімавера груп» за місцезнаходженням, відсутність постачання товарно-матеріальних цінностей, трудових ресурсів колегія суддів зазначає, що зазначена податкова інформація зроблена на підстав інформаційних баз контролюючих органів " Податковий блок", Архів електронної звітності, підсистеми "Аудит". (а.с.166-184)

Посилання податкового органу про відсутність контрагентів за місцезнаходженням, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду, оскільки факт відсутності засвідчено актом від 14.04.2017р. та 24.04.2017р., який складено в часі пізніше, ніж відбувалися господарські операції.

Доводи апелянта щодо незначної кількості працюючих у ТОВ «Бронкс» ( керівник та головний бухгалтер в одній особі), у ТОВ Прімавера груп» (дві особи, в тому числі директор), виробничих, складських, офісних приміщень, транспортних засобів є необґрунтованими, оскільки наявна в інформаційних базах контролюючого органу інформація не може бути беззаперечним доказом того, що контрагенти позивача не залучали працівників на підставі трудових договорів чи не використовували орендовану техніку.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Крім того, податковим органом запит до контрагентів позивача не направлявся, висновки викладені в податковій інформації зроблені без дослідження первинних документів.

Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що станом на дату вчинення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а види діяльності контрагентів відповідають змісту договорів, укладених з позивачем.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач або контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, зворотнього не доведено.

Доводи апеляційної скарги щодо не звітування контрагентів позивача, як доказ "безтоварності" господарських операцій суд вважає помилковим, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт придбання та оплати товарів підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується належними первинними документами.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

При цьому, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст.74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Проте відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності контрагентів позивача, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що досліджені господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентами були реально здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов'язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на належних доказах.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 03.10.2017 року №0002131411 є протиправним та правомірно скасовано судом.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 по справі № 820/1012/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді Л.В. Курило О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 17.07.2018 року