Постанова № 75366612, 20.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/10903/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.06.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 (повний текст підписано 01.11.2017)

у справі № 910/10903/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (третя особа 1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство інфраструктури України (третя особа 2)

про визнання договору недійсним

В судовому засіданні 20.06.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2014 між ним та третьою особою було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1593, на виконання умов якого третя особа передала, а позивач прийняв у строкове платне користування майно. У подальшому між позивачем та відповідачем укладено до вказаного Договору Додатковий договір від 28.03.2016, яким змінено орендодавця майна з третьої особи на відповідача, на користь якого позивач сплачував орендну плату. Однак, отримавши вимогу про сплату заборгованості за цим Договором від третьої особи, позивач вважає, що відповідач не мав права укладати Додаткову угоду, що порушує таким чином публічний порядок через незаконне заволодіння відповідачем майном держави.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись на викладені у відзиві обставини, зокрема на те, що вказане майно перейшло до нього у власність та ним було дотримано всі вимоги чинного законодавства при укладенні спірного правочину.

Третя особа в письмових поясненнях по справі зауважила, що відповідачем не доведено набуття спірного майна у власність та наявність у зв'язку з цим правових підстав для передачі його в оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/10903/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та порушенням норм процесуального права.

Доводи апелянта щодо невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи:

- суд дійшов хибного висновку про те, що на момент звернення з даним позовом до суду договір укладено у цілковитій відповідності вимогам законодавства;

- судом не взято до уваги, що договір передбачає внесення змін умов договору (ці зміни оформлюються додатковою угодою) при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди;

- суд першої інстанції повністю проігнорував приписи п.п. 2.5, 2.6 постанови пленуму Вищого господарського судуУкраїни № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів недійсними»;

- судом проігнорована позиція, висловлена Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київський області в листі №14.07.3048 від 14.07.2016 на №06.14.3008 від 06.07.2016 (долучений третьої особою до матеріалів справи), надісланого на адресу відповідача, де чітко наголошувалось на позиції власника майна - держави щодо неприпустимості укладання подібних правочинів. Тобто, вбачається відсутність аналізу змісту даного листа судом першої інстанції, що призвело до хибного висновку про те, що відповідачем не порушено вимог законодавства.

На думку апелянта, суд першої інстанції не дослідив факт того, що відповідач свідомо вводить контрагентів в оману, стверджуючи, що у ПАТ «Українська залізниця» наявні законні повноваження для укладання оспорюваного правочину, ігноруючи власний наказ №071 від 10.02.2016 «Про деякі питання щодо майна ПАТ «Укрзалізниці», що був підготовлений з метою впорядкування управління майном ПАТ «Українська залізниця».

Доводи апелянта щодо неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи:

- судом першої інстанції був зроблений хибний висновок, що відповідач є правонаступником ДТГО «Південно - Західна залізниця» в результаті припинення шляхом його реорганізації (злиття) на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»;

- судом першої інстанції було повністю проігноровано те, що всупереч вимогам чинного законодавства додатковий договір було укладено без Фонду державного майна України, який був орендодавцем відповідно до договору від 17.07.2014. Крім того, на час укладання вказаного додаткового договору відповідач по справі не зареєстрував належним чином право власності на об'єкт оренди;

- суд першої інстанції, розуміючи протиправність дій відповідача (яка викривається тим, що відповідач потайки здійснює заходи щодо приведення у відповідність до законодавства свою діяльність (шляхом розробки, погодження та затвердження порядку, що надасть йому належні правові підстави для підписання договорів оренди), однак в ході судового розгляду даної справи стверджує протилежне, що жоден порядок (який відсутній) і жодна постанова Кабінету Міністрів України йому для підписання договорів передачі майна в оренду не потрібно, чим дав обґрунтовані підстави для сумніву в своїй неупередженості.

Апелянт наголошує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення проігноровано практику Європейського суду з прав людини.

Доводи апелянта щодо порушенням судом першої інстанції норм процесуального права зводяться до того, що суд першої інстанції прийняв рішення щодо договору, сторона в якому не була залучена до участі у справі, що є безумовною підставою для його скасування.

У своїх поясненнях Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області зазначає, що спірна додаткова угода суперечить законодавству, позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо її укладання, що в розумінні ст. 203 ЦК України не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

У додаткових поясненнях апелянт уточнює, що наказ №071 від 10.02.2016 носить імперативних характер для всіх структурних підрозділів ПАТ «Українська залізниця» та їх контрагентів та є обов'язковим до виконання. Вказує, що місцевий господарський суд не врахував висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.06.2017 у справі №905/1775/15 та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №757/29578/14-ц.

Разом з додатковими поясненнями представник апелянта надав до Київського апеляційного господарського суду копію листа №ЦЦУП - 11/6 від 12.01.2018 на підтвердження того, що ПАТ «Українська залізниця» не визнає себе правонаступником підприємств залізничної галузі, а його позиція щодо цього питання суперечить змісту пояснень (відзивів), наданих представником у даній справі, вказує, що зазначений лист був отриманий представником ТОВ «Росер» в процесі участі в іншій справі.

06.12.2017 до Київського апеляційного господарського суду від представника Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд" ПАТ "Укрзалізниця" надійшло клопотання про заміну сторони у судовому провадженні, яке вмотивоване тим, що станом на дату розгляду апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" не є належною стороною у судовому провадженні, оскільки згідно п.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"", Публічне акціонерне товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Вищевказане клопотання було відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки заявником не було подано до суду належних та достатніх доказів, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Київське територіальне управління" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" ПАТ "Укрзалізниця" є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

29.03.2018 до Київського апеляційного господарського суду від представника третьої особи 2 надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких останній зазначає, що господарських зобов'язань, обов'язковість виконання яких передбачена законодавством, у рамках спірного договору у Міністерства інфраструктури України не виникало, а тому спірний додатковий договір не створює для Міністерства юридично - правових наслідків, просить розглянути апеляційну скаргу відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 16.11.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №910/10903/17 клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи №910/10903/17 задоволено, розгляд справи відкладено на 24.01.2018 у зв'язку з неявкою уповноваженого представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №910/10903/17 розгляд справи відкладено на 14.02.2018 у зв'язку з неявкою повноважного представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 у справі №910/10903/17 розгляд справи відкладено на 14.03.2018 у зв'язку з залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства інфраструктури України.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.03.2018, у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 у справі №910/10903/17 апеляційну скаргу у визначеному складі суддів прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 у справі №910/10903/17 відкладено розгляд справи на 11.04.2018 у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи-1, яким невідомо про зміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2018, у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 у справі №910/10903/17 апеляційну скаргу у визначеному складі суддів прийнято до провадження, розгляд справи по суті розпочато заново, розгляд справи призначено на 16.05.2018.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2018, у зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №910/10903/17 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну до провадження, розгляд справи по суті розпочато заново, розгляд справи призначено на 20.06.2018.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.06.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник третьої особи 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.06.2018 зазначив, що Міністерство інфраструктури України не є стороною спірного правочину та просить розглянути апеляційну скаргу позивача відповідно до вимог законодавства.

Уповноважені представники відповідача та третьої особи 1 в судове засідання апеляційної інстанції 20.06.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача та третьої особи 1 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених представників за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом першої інстанції, 17.07.2014 між третьою особою, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1593, за умовами якого третя особа передала, а орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення пакгаузу № 4 та № 5, а також частину відкритої вантажної платформи, загальною площею 627,4 м2, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Товарна, 29, та обліковується на балансі Будівельного монтажно-експлуатаційного управління № 2 у м. Козятин (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.12.2014 і становить за незалежною оцінкою 1163069,00 грн., без урахування ПДВ (п. 1.1. даної угоди).

Відповідно до п. 2.2. вказаного правочину передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у позивача права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а позивач користується ним протягом строку оренди.

Пунктом 3.6. Договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

У разі припинення (розірвання) Договору позивач сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє позивача від обов'язку сплатити заборгованість за орендну платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету (п. 3.11. Договору).

Пунктом 10.1. вказаного правочину визначено, що він укладений строком на один рік та діє з 17.07.2014 до 16.07.2015 включно.

Згідно з п. 10.4. даної угоди в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" урегульований особливий порядок утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Відповідно до преамбули, ч. 2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення", ч. 1 ст. 2 вказаного Закону він визначає правові економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, та утворення якого здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, перелік яких визначений постановою Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2015 «Про утворення ПАТ «Українська залізниця».

До переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», зокрема, увійшло ДТГО «Південно-Західна залізниця».

У зв'язку з реорганізацією ДТГО «Південно-Західна залізниця» з 01.12.2015 здійснює свою господарську діяльність як регіональна філія «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов'язків підприємства, пов'язаних з діяльністю цього структурного підрозділу.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, запис в даному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи ПАТ "Українська залізниця" вчинено 21.10.2015.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.03.2016 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, підписано Додатковий договір до Договорувід 17.07.2014, за умовами якого сторони дійшли згоди встановити, що орендодавцем майна, визначеного Договором, є відповідач (п. 1 Додаткового договору).

Відповідно до п. 2 Додаткового договору в тексті Договору повне найменування "Козятинське будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 2" та скорочена назва "Козятинське БМЕУ-2" замінено відповідно на "Виробничий підрозділ Козятинське будівельно-монтажне експлуатаційне управління регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та ВП Козятинське БМЕУ.

Також, даним правочином погоджено розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку - листопад 2015, в розмірі 25784,60 грн. із ПДВ, та обов'язок позивача перераховувати 100 % орендної плати на розрахунковий рахунок відповідача не пізніше 10 числа місяця наступного за звітнім (п. 3.1., 3.2. Додаткового договору).

Пунктом 4. Додаткового договору сторони дійшли згоди викласти п. 10.1. Договору в такій редакції: "10.1. Цей Договір діє з 01.12.2015 по 31.12.2016 включно".

Відповідно до підписаного обома сторонами акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 28.03.2016 відповідач передав, а позивач прийняв в оренду вказане майно.

Додатковим договором до Договору від 24.10.2016, підписаним обома сторонами, строк дії Договору визначено з 01.06.2016 по 31.10.2016 включно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" зокрема вказало, що з 01.12.2015 сплачувало орендну плату на рахунок відповідача, проте з 18.06.2016 оплату призупинив до моменту вирішення питання з визначення одержувача грошових коштів за Договором оренди, оскільки отримав вимогу (від 02.06.2016 № 14-09-2407) про сплату заборгованості за цим Договором від третьої особи.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність його порушених прав та охоронюваних законом інтересів у межах даного позову відповідачем у справі.

Зокрема зазначив, що посилання позивача на наявність спору щодо здійснення розрахунків за Договором не може бути належним обґрунтуванням заявленої ним позовної вимоги про визнання цього правочину недійсним. У такому випадку позивач не позбавлений права на вирішення даного спору в судовому порядку, обравши відповідний спосіб захисту.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 10 Закону України "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" встановлено обмеження імперативного характеру щодо розпорядження майном Товариства. Так, Законом визначено, що порядок списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію майна, зазначеного в частині першій цієї статті, розпорядження іншим майном, внесеним до статутного капіталу Товариства, та майном, набутим Товариством, визначається Кабінетом Міністрів України. Такий порядок на момент розгляду справи в суді першої інстанції прийнято не було.

Частина 4 статті 10 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм статей 104, 107 ЦК України, що вбачається з пункту 2 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України та роз'яснень п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 №9 господарський суд застосовує лише ті постанови Кабінету Міністрів України, які не суперечить положенням закону. Тому при вирішенні спору пріоритет у застосуванні мають положення не постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 та від 02.09.2015 № 735, а Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", що зобов'язує керуватися порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, яка наразі відсутня.

Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та від 02.09.2015 № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», якою затверджено Статут ПАТ «Українська залізниця» не містять таких виключень, щодо порядку передачі в оренду.

Колегія суддів зазначає, що зазначені вище акти Кабінету Міністрів України не визначають порядок розпорядження майном ПАТ «Українська залізниця» та не надають відповідачу повноважень на укладання договорів оренди в іншому відмінному порядку ніж той, що визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Тобто вбачається, що до затвердження Кабінетом Міністрів України спеціального порядку розпорядження майном ПАТ «Українська залізниця», слід керуватися загальним законодавством України з питань оренди державного майна.

Пунктом 1 Додаткового договору встановлено, що орендодавцем майна, визначеного Договором оренди від 17.07.2014 № 1593, є ПАТ «Українська залізниця», хоча в останнього відсутні законні повноваження для укладання даного правочину.

Тобто, всупереч вимогам чинного законодавства додатковий договір було укладено без Фонду державного майна України, який був орендодавцем відповідно до договору від 17.07.2014. Крім того, на час укладання вказаного додаткового договору відповідач по справі не зареєстрував належним чином право власності на об'єкт оренди.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач посилається на введення його в оману, відповідачем, чим порушено майнові інтереси позивача, оскільки позивач повинен сплачувати орендну плату відповідачу (за умовами додаткового договору) та третій особі по справі (за умовами договору оренди від 17.07.2014).

Одночасно слід зазначити, що рішенням Господарського суду Київської області від 14.02.2017 у справі № 911/3836/16 встановлено, що оскаржуваний додатковий договір є окремим договором. Тобто укладання додаткового договору в форматі додаткової угоди до основного договору, де орендодавцем є Фонд державного майна України, без участі останнього є неправомірним, тим самим відповідач порушив майнові інтереси як позивача, так і третьої особи по справі, а враховуючи зміст імперативних приписів ст. 203 ЦК України - інтереси Держави, яка недоотримає значний об'єм коштів (70% орендної плати).

Суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин приписи пунктів 2.5. та 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів недійсним»:

- (2.5.) правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших;

- (2.6.) нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Згідно з п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Законодавець шляхом самостійного правового врегулювання, позитивно встановив такий вид неправомірних правочинів, як угода, укладена з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при цьому визначивши її як оспорювану. Зміст поняття «правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства» повністю поглинає поняття «правочин, що порушує публічний порядок». Іншими словами, будь-який правочин, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам суспільства. Якщо правочин порушує публічний порядок, а саме спрямований на настання тих наслідків, які вичерпно передбачені в аналізованій нормі ЦК України та постанові пленуму ВСУ, тоді він нікчемний і мають наставати загальні наслідки недійсності правочину.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що листом №14-07-3048 від 12.07.2016 Регіональне відділення повідомляло ПАТ «Укрзалізниця» про готовність взяти участь в укладенні трьохсторонніх додаткових договорів до договорів оренди щодо передачі функцій орендодавця ПАТ «Укрзалізниця» у разі підтвердження ПАТ «Укрзалізниця» набуття права власності на зазначене майно в установленому порядку. Як зазначає третя особа, лист Регіонального відділення відповідачем було проігноровано.

В рамках реалізації процедури зміни сторони орендодавця, попередній та новий орендодавці підписують угоду, якою формалізують всі пов'язані зі зміною орендодавця питання, зокрема початок сплати орендної плати новому орендодавцю, платіжних реквізитів. Дана процедура ПАТ «Укрзалізниця» не дотримана.

На підставі листа від Державної адміністрації залізничного транспорту №ЦЦР-6/970 від 06.11.2015 «Орендар» - ТОВ «Росер» з 1 грудня 2015 платежі по договору оренди здійснювало на користь ПАТ «Українська залізниця».

В подальшому від Регіонального відділення ФДМУ по Київській області до відповідача надійшла вимога №14-09-2407 від 02.06.2016 про погашення заборгованості, що виникла внаслідок того, що ТОВ «Росер» з 1 грудня 2015 всі платежі по договору від 17.07.2014 оренди здійснювало на користь ПАТ «Українська залізниця».

В листі №111/06/8 від 21.06.2016 адресованому ПАТ «Українська залізниця», Керівництву регіональної філії «Південно-Західна залізниця», Фонду державного майна України (Регіональне відділення ФДМУ по Київській області), ТОВ «Росер» повідомило, що з 18.06.2016 призупинено платежі на користь ПАТ «Українська залізниця» по договору №1593 від 17.07.2014 до моменту вирішення питання з визначенням одержувача грошових коштів по договору оренди №1593 від 17.07.2014, та звернулося з проханням повідомити ТОВ «Росер» про результат розгляду даного листа.

Як зазначає позивач, відповідь на даний лист отримано лише від Фонду державного майна України Регіональне відділення ФДМУ по Київській області, листом №14-09-3832 від 16.08.2016, в якому зазначено: «На сьогодні умови діючого договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Київській області та ТОВ «РОСЕР», залишаються незмінними і підлягають виконанню у встановленому чинним законодавством порядку».

Відповідно ТОВ "РОСЕР" вимушене було звернутися до суду із позовом до ПАТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі філії "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ" про визнання недійсним додаткового договору.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки наказу ПАТ «Українська залізниця» №071 від 10.02.2016 «Про деякі питання щодо майна ПАТ «Укрзалізниці», що був виданий з метою впорядкування управління майном Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказ № 071 від 10.02.2016 носить імперативний характер для всіх структурних підрозділів ПАТ «Українська залізниця» та їх контрагентів та є обов'язковим до виконання.

Відтак, місцевим господарським судом було помилково не прийнято до уваги посилання позивача на вказаний наказ.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що посилання суду на ч. 1 ст. 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" (якою передбачено, що в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника) не може стосуватися характеру спірних правовідносин, що спричинили даний спір, оскільки оспорюється саме укладання самостійного договору оренди, а не чинність попереднього.

Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23 лютого 2012 частиною 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що спеціальним Законом визначено пріоритет у застосуванні його норм, а саме: розпорядження майном товариства залізничного транспорту загального користування відбувається за порядком затвердженим Кабінету Міністрів України, який, крім іншого, виконує функції загальних зборів Товариства. Окремо слід зазначити, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації транспорту.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Отже, до внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, її цивільна правоздатність не припиняється, при цьому, до правонаступника (у разі припинення шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) переходять усі права та обов'язки припиненої юридичної особи лише з моменту внесення такого запису.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", утворено ПАТ "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття, згідно із додатком 1 до вказаної постанови, до якого внесено поручителів, проте незважаючи на те, що ПАТ "Українська залізниця" розпочало свою діяльність 01.12.2015, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом час розгляду даної справи ДП "Донецька залізниця", ДП "Придніпровська залізниця", Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно- Західна залізниця", ДП "Одеська залізниця", Державного територіально- галузевого об'єднання "Львівська залізниця", ДП "Південна залізниця" знаходяться в стані припинення, але не припинені, а відповідні записи у реєстрі відсутні.

При цьому, лише з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру юридична особа вважається такою, що припинена як суб'єкт господарювання, в той час як початок роботи новоствореного товариства не є обставиною, з якою пов'язується перехід прав від правопопередника до правонаступника в процедурі припинення та її завершення.

Таким чином, відсутність станом на час розгляду даної справи внесення запису до Реєстру про припинення юридичних осіб - ДП "Придніпровська залізниця", Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", ДП "Одеська залізниця", Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", ДП "Південна залізниця", свідчить про те, що до ПАТ "Укрзалізниця" наразі не перейшли усі обов'язки, в тому числі за договором оренди, оскільки такий перехід відбувається з моменту внесення запису до Реєстру про припинення юридичної особи і вже тоді відповідно до ч. 3 статті 59 ГК України переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

Доводи апеляційної скарги та додаткові пояснення представника позивача знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Пояснення третьої особи 1 колегія суддів визнає змістовними та обґрунтованими.

З огляду на викладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем майнових інтересів позивача, що спростовує хибні висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності його порушених прав та охоронюваних законом інтересів укладенням оспорюваної угоди, а також її нікчемність через порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 з підстав, викладених в ній, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/10903/17, прийняте з порушенням норм матеріального права, без належного з'ясування обставин справи, підлягає скасуванню з вищевикладених підстав, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

У відповідності до ст.129 ГПК України у зв'язку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача, судові витрати за їх розгляд підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/10903/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/10903/17 скасувати.

3. Прийняте нове рішення, яким позов задовольнити.

4 Визнати недійсним додатковий договір оренди нерухомого майна від 28.03.2016 до Договору оренди нерухомого майна від 17.07.2014 №1593, укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно - західна залізниця «ПАТ «Укрзалізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росер».

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росер» (09800, м. Біла Церква, вул. Товарна, 35, код ЄДРПОУ 35942281) 1600,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

7. Матеріали справи №910/10903/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров