Постанова № 75366147, 09.07.2018, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

09.07.2018 справа №905/147/18

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (судді-доповідача): Суддів при секретарі судового засідання Стойка О.В. Зубченко І.В., Чернота Л.Ф. Склярук С.І.за участю представників сторін від позивача від відповідача не з'явився; не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс", м. Маріуполь, Донецька областьна рішення господарського суду Донецької області від20.03.2018 (підписано 20.03.2018) у справі№ 905/147/18 (суддя Чернова О.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс", м. Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика № 105", смт. Цукурино, м. Селидове, Донецька область простягнення 13 442 851,54 грн., з яких 3 327 339,54 грн. - завдані збитки, 6 553 712,00 грн. - пеня та 3 561 800,00 грн. - штрафВ С Т А Н О В И В:

До господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс", м. Маріуполь, Донецька область (Позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика № 105", смт. Цукурино, м. Селидове, Донецька область (Відповідач) про стягнення 13 442 851,54 грн., з яких 3 327 339,54 грн. - завдані збитки, 6 553 712,00 грн. - пеня та 3 561 800,00 грн. - штраф.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.03.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права України та з невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи а також на те, що судом першої інстанції неправильно визначено відповідно до встановлених судом обставин характер спірних правовідносин.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що 30.06.2017 сторонами підписано акт приймання-передачі концентрату, додатком до якого є реєстр вагонів відвантаженої згідно договору зберігання продукції, у якому зафіксовані кількісні та якісні характеристики вугільного концентрату, переданого зі зберігання, які є гіршими у ціновому вираженні вугільного концентрату ніж ті, які мали місце при передачі вугілля на зберігання. Вказаний акт є ідентичним за своєю формою акту приймання-передачі від 31.03.2017, погоджений сторонами і є належним доказом для верифікації кількісних та якісних показників вугільного концентрату.

Також Позивач зауважує на тому, що судом першої інстанції невірно визначено предмет спору, оскільки предметом даного спору є стягнення неустойки за неналежне виконання умов спірного договору Відповідачем та стягнення фактично завданих збитків.

Крім того, скаржник також вважає, що сторонами не врегульовано, якою датою має бути датований договір, взятий для розрахунку вартості вугілля, тому Позивачем, для розрахунку суми збитків, пені та штрафу, обґрунтовано застосовано вартість вугілля за договором поставки № 111/13 від 06.06.2017.

Згідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

До апеляційної скарги Позивачем було надано у копіях акт приймання-передачі концентрату (продуктів збагачення) від 30.06.2017 та реєстр вагонів відвантажених на адресу ТОВ "Шахтарськтранс" згідно договору зберігання № 25/111 від 27.03.2017, які не можуть бути долучені до матеріалів справи та підлягають поверненню скаржнику, оскільки клопотання про долучення вказаних документів до матеріалів справи (із зазначенням обґрунтування неможливості надання цих доказів у суді першої інстанції) - Позивачем не заявлялось.

Через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду від Відповідача надійшов відзив, яким останній проти доводів апеляційної скарги заперечив за мотивами того, що сторонами в договорі чітко визначено, яка саме ціна має враховуватись при визначенні збитків. Також, зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому збитків з боку Відповідача.

В судове засідання апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з тим, що явка учасників справи не визнавалась обов'язковою судова колегія вважає за необхідне закінчити розгляд справи у відсутності учасників справи.

Інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:

- укладення між сторонами 27.03.2017 договору зберігання №25/111 (далі - Договір), за умовами п.п. 1.1., 1.2. якого Позивач передає Відповідачу вугільну продукцію в кількості, асортименті, з якісними характеристиками та в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Відповідач приймає на зберігання вугільну продукцію відповідно до умов цього Договору;

- факт передання Позивачем 31.03.2017 та прийняття Відповідачем, відповідно до Акту приймання-передачі концентрату (продуктів збагачення), на зберігання концентрат марки ДГ 0-100 у кількості 5 536 тон (зола 22,1%, волога 11,5%) та концентрат марки Г (Г2) 0-100 у кількості 10 654 тон (зола 22,4%, волога 11,2%);

- факт повернення Відповідачем та прийняття Позивачем, згідно Акту приймання-передачі концентрату (продуктів збагачення) від 30.06.2017, концентрату марки ДГ 0-100 у кількості 475,316 тон та концентрату марки Г (Г2) 0-100 у кількості 6 883,744 тон, який підписаний сторонами без зауважень (а.с. 45).

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилався на відвантаження (повернення зі зберігання) Відповідачем вугільного концентрату гіршої якості ніж було прийнято ним на зберігання за Договором, що призвело до заподіяння Позивачу збитків в розмірі 3 327 339,54 грн., у зв'язку з чим також виникли підстави для нарахування пені та штрафу. Нормативно свої вимоги обґрунтовував ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 612, 623, 624 Цивільного кодексу України, ст.ст. 163, 164 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилався на те, що при розрахунку пені Позивачем безпідставно було застосовано загальну вартість майна, яка визначена договором поставки вугілля №111/13 від 06.06.2017 за період з 01.05.2017, оскільки даний договір укладено лише 06.06.2017, тоді як спірний Договір укладений раніше, 27.03.2017. Також, запречує факт порушення Договору зберігання зі свого боку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з мотивів недоведеності факту заподіяння Позивачу збитків, оскільки останнім під час приймання зі зберігання вугілля, в порушення умов п. 5.4 Договору, акту про фактичну якість продукції, що надійшла, відповідно до умов Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів суспільного споживання за якістю", затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №7, не складалось. Акт приймання-передачі від 30.06.2017 підписаний Позивачем без будь-яких зауважень щодо якості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі Договору та регулюються нормами Господарського кодексу України, з урахуванням норм глави 66 Цивільного кодексу України, в частині виконання зобов'язання з договору зберігання.

Позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції не враховано, що 30.06.2017 сторонами підписано акт приймання-передачі концентрату, додатком до якого є реєстр вагонів відвантаженої згідно договору зберігання, у якому зафіксовані кількісні та якісні характеристики вугільного концентрату, переданого зі зберігання, які є гіршими у ціновому вираженні вугільного концентрату ніж ті, які мали місце при передачі вугілля на зберігання. Вказаний акт є ідентичним за своєю формою акту приймання-передачі від 31.03.2017, погоджений сторонами і є належним доказом для верифікації кількісних та якісних показників вугільного концентрату

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 942 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. (ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України)

Спосіб, який обрав Позивач звернувшись з захистом порушеного права є стягнення збитків у вигляді вартості спірного майна, яке Позивач вважає втраченим.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Отже, саме на Позивача покладено обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки Відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Пунктом 14 Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів суспільного споживання за якістю", затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. №7, дотримання якої в Договорі є обов'язковим, визначений порядок приймання продукції за якістю.

Приймання продукції за якістю і комплектності проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні.

Акт повинен бути складений в день закінчення приймання продукції за якістю і комплектності (п. 2.9. Інструкції).

Отже, належним доказом повернення Відповідачем Позивачу вугілля якості гіршої ніж та, якої було прийнято вугілля на зберігання є акт про фактичну якість і комплектність продукції, складений у порядку встановленому Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів суспільного споживання за якістю", затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №7.

Такого акту Позивачем не надано.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Відповідачем за Актом приймання-передачі концентрату (продуктів збагачення) від 30.06.2017, було повернуто, а Позивачем прийнято концентрат марки ДГ 0-100 у кількості 475,316 тон та концентрат марки Г (Г2) 0-100 у кількості 6 883,744 тон, який підписаний сторонами без зауважень.

За таких підстав, доводи Позивача щодо порушення Відповідачем господарського зобов'язання у вигляді неналежного зберігання спірного майна за Договором, внаслідок чого мало місце його нестача - не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, за змістом п. 3.1.3 Договору, сторони визначили порядок повернення Позивачу майна, що зберігається, згідно до якого останній повинен надати Відповідачу вимогу та зазначити реквізити для можливості відвантаження продукції отримувачу.

Саме таку письмову вимогу стосовно кількості та якості продукції повинен виконати Відповідач. Проте доказів наявності вимоги про повернення майна матеріали справи не містять, факт її наявності Відповідач заперечує.

Отже судова колегія вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Позивачем не доведено факт порушення Відповідачем умов Договору.

Враховуючи те, що Позивачем не доведено усіх умов для виникнення відповідальності за завдання збитків, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі 3 327 339,54 грн., оскільки факт порушення Відповідачем господарського зобов'язання є недоведеним.

Оскільки вимоги про стягнення пені та штрафу є похідними від вимоги про стягнення збитків, відмова у задоволенні останньої має наслідком відмову у задоволенні похідних вимог.

За таких підстав висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні з Відповідача на користь Позивача збитків та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за Договором - є вірним.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судова колегія не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2018 у справі № 905/147/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги покладаються на Позивача.

Керуючись ст.ст. 270, 273, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс", м. Маріуполь, Донецька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 26.01.2018 у справі № 905/147/18 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції - покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс", м. Маріуполь, Донецька область.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16.07.2018.

Головуючий (суддя-доповідач) О.В. Стойка

Судді І.В. Зубченко

Л.Ф. Чернота