Постанова № 75366120, 18.07.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2018 Справа № 904/1034/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 у справі №904/1034/18 (суддя Воронько В.Д.; рішення ухвалене о 15:00 год. у місті Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 15.05.2018)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Рубіновий", м.Дніпро

про стягнення 79132,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Рубіновий" про стягнення боргу у загальній сумі 79132,28 грн., у тому числі: пеня у сумі 49233,63 грн., три проценти річних у сумі 2804,02 грн. та інфляційні втрати у сумі 27094,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1622/15-ТЕ-4 від 31.12.2014 в частині своєчасної оплати за переданий природний газ.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 у справі №904/1034/18 (суддя Воронько В.Д.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем безпідставно здійснено нарахування неустойки, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який відповідачем погашено на момент набрання чинності - 30.11.2016 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Позивач (ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", без дослідження усіх істотних обставин справи. Просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 у справі №904/1034/18 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неправомірне застосування судом до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки цим Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості. Позивач вказує, що виходячи з аналізу положень статті 1-3 Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості (яка включає у себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру, а матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру, а відтак застосування частини 3 статті 7 Закону є неправомірним. Позивач посилається на постанову Верховного Суду у справі №908/3211/16 від 14.02.2018, в якій суд дійшов висновків щодо правильного застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у подібних правовідносинах (однією з обов'язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону є включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії), які в силу положень статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є обов'язковими під час розгляду цієї справи та від яких (за загальним правилом) колегія суддів під час розгляду аналогічних справ відступати не повинна.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 у справі №904/1034/18, ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач (ОСББ "Житловий комплекс Рубіновий") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами позивача та вважає, що скарга є необґрунтованою, безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду з позовом до ОСББ, яке закуповує газ для дахової котельні і подальшого транспортування теплоносія співвласникам ОСББ для обігріву їх житлових і нежитлових приміщень, розрахувався повністю за поставлений природний газ з позивачем і при цьому ОСББ розрахувався ще в січні 2016 року, що підтвердив і сам позивач в наданому ним розрахунку до позовної заяви. Вказує, що станом на день набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" ОСББ не мало перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за Договором; ОСББ є теплопостачальною організацією, яка здійснює теплопостачання за нерегульованим тарифом, а отже, на думку скаржника, дана діяльність не потребує ліцензування і на нього поширюється дія Закону; застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом, у зв'язку з чим здійснення захисту прав позивача на нарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних за наявності імперативної норми Закону, яка обмежує позивача в цьому праві та задоволення такого позову, суперечитиме як наведеній нормі закону, так і принципам розумності, справедливості та належного урядування.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "Національна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс Рубіновий" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №1622/15-ТЕ-4 від 31.12.2014 (надалі - Договір, а.с.17-22 т.1), за умовами п.1.1. якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

За п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 320,00 тис. куб. м (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору ціна до сплати за 1000 куб. м природного газу становила 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.5. Договору).

В подальшому сторони погодили зміну ціни газу, шляхом укладення до Договору Додаткових угод №1 від 31.03.2015, №3 від 31.07.2015, №4 від 21.10.2015 (а.с.23, 25, 26 т.1).

Пунктами 3.3. та 3.4. Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язався надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язався повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 7.1. Договору обумовлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п.6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язався сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. Договору встановлено, що строк у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

На виконання умов зазначеного договору, у січні-грудні 2015 року позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 322124,78 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу: від 31.01.2015 на суму 128763,76 грн., від 28.02.2015 на суму 24484,65 грн., від 31.03.2015 на суму 24104,99 грн., від 30.04.2018 на суму 32377,37 грн., від 31.05.2015 на суму 7925,91 грн., від 30.06.2015 на суму 23,95 грн., від 31.07.2015 на суму 23,95 грн., від 31.08.2015 на суму 23,95 грн., від 30.09.2015 на суму 23,95 грн., від 31.10.2015 на суму 23,95 грн., від 30.11.2015 на суму 42572,95 грн., від 31.12.2015 на суму 61775,40 грн. (а.с.28-39 т.1).

Оплату за поставлений природний газ за вказаним договором відповідач здійснив повністю, що підтверджується випискою позивача з операцій по договору 1622/15-ТЕ-4 за період з 01.12.2014 по 30.09.2016 (а.с.41 т.1).

Однак у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за переданий газ, позивач нарахував відповідачу 49233,63 грн. пені, 2804,02 грн. трьох процентів річних та 27094,63 грн. інфляційних втрат, вимоги про стягнення яких є предметом даного спору.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина перша статті 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведені норми та умови Договору, позивач нарахував відповідачу суму пені у розмірі 49233,63 грн. та суму трьох процентів річних у розмірі 2804,02 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 29.02.2016, а також інфляційних втрат у розмірі 27094,63 грн. за період з березня 2015 по лютий 2016.

Відповідач проти позову заперечує та посилається на необхідність застосування до даних правовідносин положень частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Відповідач вважає, що відсутність заборгованості за природний газ станом на момент набрання чинності цим Законом (з 30.11.2016) дозволяють списувати нараховані неустойку, три проценти річних та інфляційні втрати.

Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що:

- враховуючи функції, які виконує відповідач, він має ознаки теплогенеруючої та теплопостачальної організації, а тому на нього поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії";

- на момент набрання чинності Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, оскільки відповідач остаточно розрахувався з позивачем за природний газ у 2016 році до набрання чинності Законом;

- зі змісту Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" вбачається, о до реєстру мають бути включені підприємства, що мають заборгованість саме за газ, а не зі сплати пені та інших нарахувань;

- не зважаючи на відсутність доказів включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, як це передбачено статтею 3 вказаного Закону, приписами якої визначено порядок участі саме у процедурі врегулювання заборгованості, наявні підстави для застосування приписів частини 3 статті 7 вказаного Закону до спірних правовідносин.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Частина перша статті 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIIІ (надалі також Закон України №1730-VIIІ), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України №1730-VII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з абзацем 9 частини першої статті 1 Закону України №1730-VIIІ процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Статтею 3 Закону України №1730-VIIІ визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості. Згідно з частиною першою цієї статті для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Вказана норма кореспондується з абзацем 12 частини першої статті 1 Закону України №1730-VIIІ, яким визначено, що учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В частині другій статті 3 Закону України №1730-VIIІ наведена процедура включення підприємств до реєстру. Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром, відповідно до пункту 4 якого формування та ведення реєстру здійснюється Мінрегіоном шляхом: збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру.

Відповідно до пункту 14 Постанови Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 у реєстрі зазначаються дані про підприємство, зокрема, інформація щодо обсягу нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.

Водночас частиною третьою статті 7 Закону України №1730-VIII, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом №1730-VIII. Відповідно виконання цієї норми також не потребує включення підприємства до реєстру, оскільки за змістом Закону №1730-VIII до реєстру включаються та процедурі врегулювання заборгованості підлягають не погашені суми боргу перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Частина третя статті 7 Законом №1730-VIII є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності Законом про врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Наведене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній зокрема, в постановах від 23.01.2018 у справі №914/3131/15, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 27.02.2018 у справі №910/16351/13, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 15.05.2018 у справі №904/3126/16, від 30.05.2018 у справі 904/10733/16, від 08.06.2018 у справі №904/10292/17.

За приписами частин 1 та 2 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За доводами позивача, оскільки відповідачем не надавались суду і матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, відтак застосування частини 3 статті 7 Закону України №1730-VIII до спірних правовідносин є неправомірним.

Однак колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про неправильне застосування судом першої інстанції положень частини 3 статті 7 Закону України №1730-VIII, які обґрунтовуються посиланням на правову позицію викладену в низці постанов Вищого господарського суду України, зокрема у справах №910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, №922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, №908/2114/16, №910/17076/16, №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №911/3951/16 про те, що виконання цієї норми потребує включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, як такі, що ґрунтуються на помилковому застосуванні до спірних правовідносин окремих положень Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та не відповідають наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду у справі №908/3211/16 від 14.02.2018, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновків щодо правильного застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у подібних правовідносинах, то наведена в цій постанові правова позиція також не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції у даній справі норм матеріального права.

Так у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, на яку у своїх поясненнях посилається позивач, також зазначено: "Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. Крім того, вказаною нормою, не ставиться право ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом".

При цьому у зазначеній справі № 908/3211/16, судом дійсно констатовано той факт, що підприємство також було включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, проте, як вважає колегія суддів суду апеляційної інстанції, це не має визначального значення, оскільки, як зазначено вище згідно правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності Законом про врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Відтак колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з тим, що при розгляді даної справи суд першої інстанції правильно встановивши в даному спорі, що відповідач остаточно розрахувався з відповідачем за поставлений природний газ у 2016 році до набрання чинності Закону, а тому заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, дійшов правомірного висновку про те, що не зважаючи на відсутність доказів включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, як це передбачено статтею 3 вказаного Закону, у суду наявні підстави для застосування прямих приписів частини 3 статті 7 вказаного Закону для визнання означених позовних вимог позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 2643,00 грн. на оплату судового збору, понесені позивачем у зв'язку з апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2018 у справі №904/1034/18 - залишити без змін.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 2643 грн. 00 коп. покласти на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного її тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.07.2018.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбовока

Суддя І.М. Кощеєв