Постанова № 75363549, 13.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10757/16-ц 13.07.2018

Провадження №22-ц/784/953/18

Справа № 490/10757/16-ц

Провадження № 22-ц/784/953/18

Категорія 48 Суддя-доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 його представника - ОСОБА_3, представника відповідачки - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді - Черенкової Н.П. о 17 год. 04 хв. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнаннямайна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності.

Позивач зазначав, що у період з серпня 2000 року по жовтень 2014 року проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_5 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, з якою вели спільне господарство, мали спільний бюджет та виховували на той час неповнолітнього сина відповідачки. Під час спільного проживання для поліпшення житлових умов сім’ї у жовтні 2008 році була придбана квартира АДРЕСА_1 в якій за спільні кошти було зроблено ремонт та з серпня 2009 року була місцем спільного проживання. У 2014 році відносини зіпсувались та стосунки припинилися.

Посилаючись на викладене та на вкладення коштів в ремонт придбаної квартири, купівлю будівельних матеріалів, повернення сумісно позичених коштів, позивач уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити факт проживання з ОСОБА_5 однією сім’єю без реєстрації шлюбу у період з 2004 року по червень 2014 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2, та в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю визнати за ним право приватної власності на 1/2 частку вищевказаної квартири.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не прийняті до уваги покази свідків зі сторони позивача, які підтвердили факт проживання сторін однією сім’єю, а також те, що відповідачкою не заперечувався факт спільного проживання з 2001 року по 2014 рік.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За положеннями ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд керувався тим, що позивачем не доведено факт спільного проживання однією сім’єю з відповідачкою у період з 2004 року до червня 2014 року та придбання на спільні кошти спірного нерухомого майна, а тому не має підстав для визнання квартири об’єктом спільної власності.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

За положеннями частин першої-другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майна

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім’єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов’язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з’ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_7, який розірвано 22 листопада 2001 року (а.с. 37).

На підставі договору купівлі-продажу від 1 серпня 2000 року ОСОБА_5 належала квартира АДРЕСА_2, яка 17 травня 2017 року подарована рідному брату - ОСОБА_8 (а.с.188, 194).

9 вересня 2009 року ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченому договору купівлі-продажу, придбала квартиру №48, розташовану в будинку №7 по пров. Парусному в м. Миколаєві (а.с.38).

Як встановлено, сторони у період з 2001 року до 2014 року проживали сумісно у вказаних вище квартирах. Між тим, місце реєстрації позивача - с. Н-Богданівка Миколаївського району Миколаївської області.

Посилаючись на те, що спірна квартира придбана в період спільного проживання з відповідачкою ОСОБА_5 однією сім’єю, але без реєстрації шлюбу, позивач вважав її спільним майном.

В обґрунтування своїх доводів позивач надав фотокартки спільного відпочинку з відповідачкою та відповідь класного керівника ЗОШ №54 сина відповідачки - ОСОБА_9 про відвідування позивачем у 5 класі батьківських зборів від 15 вересня 2016 року, а також покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (а.с. 7-12).

Між тим, вказані докази не можуть свідчити про наявність між сторонами обставин характерних для сімейних правовідносин, якими вважаються спільний бюджет, придбання майна для спільного користування.

Судом встановлено та визнавалося сторонами про те, що спірна квартира була придбана на кошти позичені у брата відповідачки - ОСОБА_8 з урахуванням відчуження на його ім’я належної відповідачки квартири АДРЕСА_2, про що останній засвідчив під час розгляду справи у суді.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази наявності у сторін коштів на момент придбання спірної квартири.

Доказів витрачених позивачем коштів на ремонт придбаної квартири та повернення боргу на її придбання, матеріли справи не містять. Наявні в матеріалах справи відомості про місце роботи позивача та отриманий ним дохід не можуть свідчити про вкладення цих коштів у придбання та ремонт спірної квартири.

До того, ж як пояснила відповідачка в суді апеляційної інстанції, борг за квартиру вона погашала особисто, який до теперішнього часу ще не погашено.

Надана позивачем копія договору на придбання ним автомобіля ВАЗ-21112 від 2 серпня 2006 року та договору застави вказаного автомобіля від 4 серпня 2006 року не свідчить про спільний бюджет з відповідачкою.

Отже, позивачем належними та допустимим доказами не доведено та не підтверджено, що між ним та відповідачкою склалися усталені відносини, притаманні чоловікові та дружині, що між ними велося спільне господарство, планувався сімейний бюджет.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції, з’ясувавши обставини спору, перевіривши доводи сторін, проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну правову оцінку, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачкою не заперечувався факт спільного проживання на увагу не заслуговують, оскільки, як пояснила в суді апеляційної інстанції відповідачка на пропозицію позивача зареєструвати шлюб вона не погодилася тим самим виявила не бажання об’єднувати доходи з метою створення спільного бюджету та набуття спільного майна.

Посилання в апеляційні скарзі на те, що судом взято до уваги лише покази свідка ОСОБА_8, який є рідним братом відповідачки є безпідставні, оскільки судом надана також й оцінка свідкам зі сторони позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що належна відповідачки квартира АДРЕСА_2 була відчужена лише у 2017 році також не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено, спірну квартиру було придбано на позичені кошти.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Центральногорайонного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: підпис ОСОБА_1

Судді: Т.З. Бондаренко

ОСОБА_13

Повний текст постанови складено 18 липня 2018 року.