Постанова № 7534305, 14.01.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий в 1 інстанції Смагар С.В.

Суддя-доповідач Сіваченко І.В.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2010 року справа № 2а-10373/09/0570

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Сіваченка І.В. суддів

при секретарі

за участі представника позивача Дяченко С.П., Нікуліна О.А.

Стєблєві О.Л.

Куренного С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного центру зайнятості на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року по справі № 2а-10373/09 за позовом Донецького обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремкомунелектротранс» про стягнення штрафу в сумі 387500 гривень, -

ВСТАНОВИЛА:

Донецький обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Ремкомунелектротранс» про стягнення штрафу в сумі 387500 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на встановлення під час перевірки фактів використання відповідачем праці іноземних громадян без дозволу на працевлаштування в Україні, що підтверджується табелями обліку робочого часу та відсутністю наказів про їх звільнення з підприємства на час відсутності дозволів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Ремкомунелектротранс» на користь Донецького обласного центру зайнятості штраф в сумі 12500 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції прийняв до уваги доводи відповідача, що, крім одного громадянина Грузії, на підприємстві не працювали іноземні громадяни без дозволів на працевлаштування, і на період відсутності таких дозволів дані громадяни звільнялися з роботи, що підтверджується відповідними наказами, табелями обліку робочого часу та розрахунковими листами про видачу заробітної плати.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права , в якій просить постанову місцевого суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на момент проведення перевірки накази про звільнення іноземних громадян, стосовно яких скінчились дозволи на працевлаштування, були відсутні. Такі накази були видані в подальшому, з метою ухилення від відповідальності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, а постанову суду скасувати.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ (далі - Закон № 1533) законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування управління у цій сфері здійснюють страхові фонди, які, відповідно до статті 14, є органами, що здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Відповідно до статті 15 Основ управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування. Робочими органами виконавчої дирекції є їх відділення.

Згідно зі статтею 12 Закону № 1533 функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Таким чином, Донецький обласний центр зайнятості як робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих йому державою повноважень, внаслідок чого зазначена справа є справою адміністративної юрисдикції.

23 квітня 2009 року позивачем була проведена перевірка додержання відповідачем законодавства про зайнятість за період з 11 липня 2008 року по 22 квітня 2009 року, за результатами якої складений акт № 57.

За висновками даного акту під час перевірки позивачем були виявлені факти використання відповідачем праці одного громадянина Грузії за період з 7 квітня 2008 року по 19 листопада 2008 року та 30 громадян Китаю без дозволу на працевлаштування в Україні за період з 23 серпня 2008 року по 4 вересня 2008 року та 12 грудня 2008 року, що є порушенням Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1993 року № 803-XII.

Відповідно до статті 8 даного Закону роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок видачі, продовження терміну дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства визначається Кабінетом Міністрів України. У разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Як встановлено судом, громадянин Грузії дійсно працював у ТОВ «Ремкомунелектротранс» без дозволу на працевлаштування у період з 7 квітня 2008 року по 19 листопада 2008 року, що не заперечується відповідачем.

Стосовно 25 громадян Китаю судом встановлено, що з 22 серпня 2008 року були закінчені строки дії дозволів на їх працевлаштування, і за заявою відповідача позивачем були видані нові дозволи зі строком дії з 5 вересня 2008 року. Стосовно 5 громадян Китаю дозволи на працевлаштування були анульовані позивачем 11 грудня 2008 року.

Під час судового розгляду справи судом досліджені накази про прийняття на роботу, про звільнення з роботи, про внесення змін до наказів, табелі обліку робочого часу, розрахункові листи про видачу заробітної плати, платіжні відомості щодо 30 громадян Китаю, надані суду відповідачем, копії яких долучені до матеріалів справи.

Суд першої інстанції зроблено висновок, що надані відповідачем документи спростовують доводи позивача щодо використання відповідачем праці іноземних громадян без дозволу на працевлаштування в Україні за період з 23 серпня по 4 вересня 2008 року та 12 грудня 2008 року.

Зокрема, місцевий суд зазначив, що позивачем не підтверджений факт трудових правовідносин за спірні періоди 30 громадян Китаю з відповідачем без дозволів на працевлаштування. Так, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на факт ненадання відповідачем до перевірки тих наказів про звільнення та прийом на роботу громадян Китаю за спірний період, які були надані відповідачем під час судового розгляду з огляду на те, що позивачем не підтверджена жодним доказом обставина витребування у відповідача всіх наказів за спірний період. Місцевий суд зазначив, що у спірних правовідносинах головним є встановлення факту наявності складу правопорушення, вчиненого відповідачем. Суд першої інстанції також не прийняв посилання позивача на різні дані табелів обліку робочого часу, з огляду на те, що факт трудових правовідносин працівника з роботодавцем підтверджується головним чином наказами про прийом на роботу, звільнення з роботи та платіжними відомостями про видачу заробітної плати. Дані табелів обліку робочого часу, надані відповідачем, збігаються з даними наказів, платіжних та розрахункових відомостей про видачу заробітної плати, що спростовує доводи позивача; помилки при веденні табелів працівниками відповідача не впливають на спірні правовідносини.

Однак, з такими висновками не може погодитися судова колегія.

Так, позивачем до суду були надані відповідні копії наказів про звільнення з роботи, табелів обліку використання робочого часу за серпень, вересень 2008 року, засвідчені підписом посадової особи відповідача та його печаткою, та акту перевірки № 57, в якому зазначено дати і номера наказів про прийняття на роботу (додатки 1, 4, 5 до позовної заяви від 19.06.2009).

Судом першої інстанції зроблено неналежну оцінку фактичних обставин в справі, зокрема, невідповідності даних в документах, наданих відповідачем (невідповідності даних оригіналів табелів обліку робочого часу, наданих до перевірки та наданих відповідачем до суду, хоча табелі підписані одними й тими ж особами, однак містять різні дані; невідповідності даних наказів про прийом та звільнення).

Наприклад: громадянин Китаю ОСОБА_1 наказом № 38к прийнятий на роботу з 19.05.2008. Наказом № 38/1к від 21.08.2008 він, начебто, звільнений (позивач стверджує, що під час перевірки наказу не було), при цьому відповідачем не виплачена компенсація за невикористану відпустку у відповідності до вимог КЗпП України. Наказом № 38/2к особу приймають на роботу з 05.09.2008 (позивач стверджує, що під час перевірки наказу не було). Наказом № 82/10к від 16.12.2008 ОСОБА_1 звільнений 16.12.2008, при цьому йому, згідно цього ж наказу, підлягає виплаті компенсація за невикористану відпустку за 14 календарних днів. Враховуючи те, що за трудовими договорами всім громадянам Китаю надавалася відпустка тривалістю 24 календарних дні, компенсація ОСОБА_1 за період роботи з 05.09.2008 по 16.12.2008 за 14 календарних дні надана бути не може. Якщо розрахувати кількість днів щорічної відпустки (365/24=15,2 - період перебування у трудових відносинах для отримання права на 1 день відпустки), то за період роботи з 19.05.2008 по 16.12.2008 (211 днів/15,2) особа має право на 14 днів, а за роботу з 19.05.2008 по 21.08.2008 (95 днів) і з 05.09.2008 по 16.12.2008 (103 дні) - лише 13 днів. За період роботи з 05.09.2008 по 16.12.2008 (103 дні) - 7 днів.

Така ж сама ситуація відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших громадян Китаю.

Відповідачем під час судового засідання в суді першої інстанції було надано для огляду журнал реєстрації наказів про прийом та звільнення. Зауваження позивача щодо того, що порядкові номери записів не відповідають номерам наказів, наданих відповідачем, місцевий суд необґрунтовано не взяв до уваги.

Зазначене в сукупності дає підстави для висновку про те, що надані відповідачем накази про звільнення та прийом (накази, що були відсутні під час перевірки, як стверджує позивач) створені після проведення перевірки з метою ухилення від сплати штрафу за допущені порушення.

В той же час, колегією суддів апеляційного суду приймаються до уваги посилання відповідача на невірно розрахований позивачем розмір штрафу, з огляду на те, що положення статті 58 Конституції України.

Місцевий суд дійшов хибного висновку, що норми цієї статті про зворотну силу нормативно-правових актів не стосується ні юридичних осіб, ні спірних правовідносин взагалі. На думку суду першої інстанції, відповідачем не доведені правові підстави обов'язковості застосування позивачем редакції закону, яка діяла на момент вчинення порушення, а не застосування штрафу, з урахуванням того, що діюче законодавство України не регулює дане питання у сфері зайнятості населення України. Виходячи із загальних засад права, штрафні санкції застосовуються відповідно до нормативно-правового акту, чинного на момент застосування штрафу.

Спростовуючи ці висновки місцевого адміністративного суду, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України з акони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі N 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив наступне.

В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце .

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України (2001-05), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів , водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

В Рішенні від 13 травня 1997 року у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) Конституційний Суд України зазначив наступне.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності .

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

На час вчинення відповідачем правопорушення, виявленого позивачем, і за який предявлено вимоги щодо застосування юридичної відповідальності, положення частини 3 статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України передбачали можливість стягнення державною службою зайнятості з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, штрафу за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян .

Лише Законом України від 25 грудня 2008 року № 799-УІ (799-17), яким статтю 8 Закону України «Про зайнятість населення» було викладено в новій редакції (набрав чинності 13.01.2009), відповідальність була передбачена у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Таким чином, штраф за використання праці 31 іноземця без дозволу державної служби зайнятості України повинен складати 26350 грн. (50х17х 31).

Саме в такому розмірі штрафу позовні вимоги і підлягають задоволенню.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про часткове задоволення позову.

В повному обсязі постанова складена 19.01.2010 року.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, п.4 ч.1 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Донецького обласного центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2009 року у справі № 2а-10373/09 - скасувати.

Позов Донецького обласного центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремкомунелектротранс» «про стягнення штрафу в сумі 387500 гривень» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремкомунелектротранс» на користь Донецького обласного центру зайнятості на розрахунковий рахунок № 37175305900064 в ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, одержувач: Макіївський міський центр зайнятості, ЄДРПОУ 13543682, код платежу 50040500, штраф в сумі 26350 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий І.В.Сіваченко

Судді С.П.Дяченко

О.А.Нікулін