Рішення № 75337278, 02.07.2018, Карлівський районний суд Полтавської області

02.07.2018

єдиний унікальний номер справи 531/281/17

номер провадження 2-а/531/13/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року м.Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Мельник О.В.,

позивачки ОСОБА_1,

представника відповідача

Карлівської міської ради Тарасовського С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №531/281/17 за позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради Полтавської області, Карлівскього міського голови Наконечного Олександра Сергійовича про визнання безпідставними та скасування розпоряджень міського голови про накладення дисциплінарного стягнення, визнання безпідставним та скасування рішення ради про припинення повноважень, внесення зміни до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 20.03.2017 звернулась до суду з вищеназваною позовною заявою, у якій просила суд визнати нечинним та скасувати розпорядження Карлівського міського голови від 14.03.2017 №48 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1» та розпорядження Карлівського міського голови від 14.03.2017 №49 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1»; зобов'язати Карлівську міську раду здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за період з 14.03.2017 по дату прийняття судового рішення. В обґрунтування позову послалася на те, що рішенням І сесії Карлівської міської ради VII скликання від 24.11.2015 її обрано секретарем міської ради. Розпорядженнями міського голови від 14.03.2017 їй оголошено дві догани. Вважає розпорядження незаконними, так як міський голова діяв поза межами законодавства, у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України. Так, перша догана їй оголошена за погодження нею 03.03.2017 при виконанні обов'язків міського голови відпустки начальнику Карлівської служби реєстрації. Вважає, що не може бути порушенням трудової дисципліни погодження відпустки особі з подальшим звільненням, так як це є правом працівника, передбаченим ст. 3 Закону України «Про відпустки». Друга догана оголошена в той же день за систематичне порушення трудової дисципліни, тобто неналежне виконання своїх службових обов'язків: невиконання п.2 розпорядження міського голови від 27.01.2017 №19. Розпорядження №49 не відповідає дійсності, оскільки на виконання розпорядження №19 нею скликано та проведено засідання робочої групи 01.02.2017, звіт про роботу комісії подано міському голові. Контракт між начальником Карлівської служби реєстрації та міською радою у особі міського голови було розроблено. Укладення контракту є компетенцією міського голови, а не робочої групи.

06.12.2017 позивачка змінила та доповнила позовні вимоги, повністю змінивши первісні позовні вимоги. У письмовій заяві просила суд

визнати безпідставним та скасувати розпорядження Карлівського міського голови від 14.03.2017 №48 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1» та розпорядження Карлівського міського голови від 14.03.2017 №49 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1»;

визнати безпідставним та скасувати рішення Карлівської міської ради від 21.03.2017 «Про припинення повноважень секретаря міської ради ОСОБА_1»;

скасувати запис №5 від 21.03.2017 у трудовій книжці «Звільнена у зв'язку з достроковим припиненням повноважень, част.5 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

доповнити трудову книжку записами: «Поновлена на роботі з 21.03.2017» та «Звільнена за власним бажанням з 30.05.2017»;

стягнути з Карлівської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 32947,96 грн. та невиплачені частину щомісячної премії та надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 2432,57 грн.;

стягнути з Карлівської міської ради 25000 грн. компенсації за нанесену моральну шкоду.

Послалася на те, що зважаючи на безпідставність оголошених доган, за період з 14.03.2017 по 21.03.2017 включно їй не нараховано та не виплачено премію у розмірі 120% посадового окладу та надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 50% до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг та вислугу років. Тобто за 6 робочих днів березня 2017 року не нараховано 2 432,57 грн., беручи до уваги зміни у структурі заробітної плати, що наведені у додатку №1 до позову (посадового окладу секретаря міської ради - 5640 грн.).

Окрім того, на засіданні сесії Карлівської міської ради 21.03.2017 винесено питання щодо її звільнення з посади секретаря міської ради. На спільному засіданні постійних комісій ради було зачитано проект рішення про звільнення, у якому підставою звільнення зазначено виключно оголошення їй двох доган від 14.03.2017. До проекту рішення на сесії зміни не вносились, інших підстав звільнення оголошено не було. Однак, копія рішення сесії про звільнення не містить посилання на оголошені їй догани, а також на будь-які інші підстави звільнення.Вважає рішення сесії про її звільнення незаконним.

Оскільки, просила зобов'язати відповідача внести запис у трудову книжку про її звільнення за власним бажанням з 30.05.2017, то вважає, що їй належить до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.03.2017 по 30.05.2017 включно у сумі 32947,96 грн., яку визначила, виходячи із середньоденної заробітної плати 716,26 грн., беручи до уваги зміни у структурі заробітної плати, що наведені у додатку №1 до позову (посадового окладу секретаря міської ради - 5640 грн.), кількість робочих днів за цей період - 46.

Поширенням щодо неї неправдивої інформації про вчинення неправомірних дій, яка стала причиною звільнення, принижено її честь та гідність, нанесено шкоду її діловій репутації. З частиною депутатів міської ради, які повірили у безпідставні звинувачення щодо неї, втрачено нормальні життєві зв'язки. Безпідставне звільнення призвело до необхідності здійснення додаткових зусиль щодо організації свого життя: працевлаштувалася у іншому населеному пункті. Вказане призвело до тривалих моральних страждань, нанесених безпідставним звільненням, а отже відшкодуванню підлягає і моральна шкода, яку вона оцінила у 25000 грн.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, заявила про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовними вимогами про скасування рішення сесії про її звільнення, скасування і доповнення записів у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. У письмовій заяві причиною зазначила те, що Карлівський районний суд тривалий час не працював через відсутність суддів. Підтвердила викладене у позові.

Представник відповідача Карлівської міської ради Жолонко О.В. позов не визнав, у вступному слові та у письмовому відзиві на позов зазначив, що постановою Карлівського районного суду від 16.03.2016, яку постановою Апеляційного суду Полтавської області від 27.04.2016 залишено без змін, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП, за неповідомлення голову міської ради, сесію міської ради або НАЗК про наявність конфлікту інтересів при прийнятті рішень на свою користь. 03.03.2017 ОСОБА_1, перебуваючи у статусі в.о. міського голови, погодила заяву начальника Карлівської служби реєстрації ОСОБА_6 про відпустку з подальшим звільненням, видала розпорядження №42 від 07.03.2017 «Про звільнення начальника комунальної установи «Карлівська служба реєстрації», незважаючи на відмову у погодженні заступників. Дії ОСОБА_1 призвели до зупинки роботи Карлівської служби реєстрації, тому що всіх працівників служби звільнено раніше. Одночасно ОСОБА_1 включила ОСОБА_6 у склад комісії по проведенню інвентаризації документів, справ та матеріальних цінностей, що унеможливило процес інвентаризації. Позивачка не могла спиратись на ст. 3 Закону України «Про відпустки», бо ОСОБА_6 не була штатним працівником ради. Розпорядженням міського голови від 13.03.2017 скасовано розпорядження про звільнення ОСОБА_6За скоєне дисциплінарне правопорушення та відсутність належного виконання обов'язків в.о. міського голови позивачка отримала догану (розпорядження №48).

27.01.2017 видано розпорядження міського голови №19, яким створено робочу групу з питань упорядкування установчих документів та підписання контракту між керівником Карлівської служби реєстрації та Карлівською міською радою в особі міського голови. Основною метою робочої групи було підписання контракту з начальником служби. Розпорядження ОСОБА_1 було виконано неналежним чином, так як у протоколі засідання робочої групи було виявлено ряд порушень. Через це 14.03.2017 ОСОБА_1 за систематичне порушення трудової дисципліни, а саме неналежне виконання доручень міського голови, невиконання п.2 розпорядження №19, було оголошено другу догану.

Позовні вимоги про скасування рішення про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважає безпідставними, так як рішення сесії про звільнення не оскаржене та не скасоване. Строк позовної давності сплив. Позовні вимоги про скасування запису у трудовій книжці та зобов'язання внести запис про поновлення на роботі та звільнення за власним бажанням вважає незаконними, а також такими, що заявлені з порушенням строків позовної даності. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди вважає недоведеними. Просив застосувати строк позовної давності до п.2-7 позовної заяви.

Представник відповідача Карлівської міської ради Тарасовський С.М., який взяв участь у судовому засіданні після перерви, підтримав позицію Жолонка О.В., доповнень не надав.

Співвідповідач Карлівський міський голова Наконечний О.С. у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом вручення судової повістки за місцем роботи, що підтверджується підписом відповідальної особи Карлівської міської ради про отримання із зазначенням дати отримання (а.с.155, 184, 210-211). Спосіб вручення судової повістки посадовій особі - Карлівському міському голові, відповідає вимогам ч.9 ст.126 КАС України.До суду було надано письмові заперечення від 07.12.2017 за підписом міського голови Наконечного О.С., у яких він позов не визнав з підстав, наведених вище, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України в редакції Закону №2747-IV від 03.10.2017 публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Складовими елементами правового статусу осіб публічної служби є вступ на публічну службу, умови та порядок її проходження, звільнення з публічної служби, соціальний статус осіб публічної служби.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (ст.2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.

Рішенням першої сесії Карлівської міської ради сьомого скликання від 24.11.2015 позивачку обрано секретарем Карлівської міської ради сьомого скликання (а.с.73).

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності

Згідно п.1 ч.3 ст.50 цього Закону секретар сільської, селищної, міської ради у випадку, передбаченому частиною першою статті 42 цього Закону, здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови, зокрема, у разі неможливості здійснення міським головою своїх повноважень.

Розпорядженням секретаря міської ради №37 від 27.02.2017 на час перебування міського голови Наконечного О.С. з 27.02.2017 по 11.03.2017 у додатковій оплачуваній відпустці, обов'язки міського голови покладено на секретаря ради ОСОБА_1 (а.с.96).

Виконуючи обов'язки міського голови, 03.03.2017 ОСОБА_1 погоджено заяву начальника Карлівської служби реєстрації ОСОБА_6 про надання частини основної та додаткової відпустки терміном 8 календарних днів з 13.03.2017 з подальшим звільненням з 21.03.2017 (а.с.30).

Розпорядженням міського голови №48 від 14.03.2017 у відповідності до ст. ст. 147-149 КЗпП України оголошено позивачці догану за порушення трудової дисципліни, а саме неналежне виконання своїх службових обов'язків в.о. міського голови за період з 27.02.2017 по 11.03.2017, допустивши порушення, що призвели до втрат міського бюджету через погодження відпустки начальнику «Карлівська служба реєстрації» ОСОБА_6, чим зупинено надання послуг з державної реєстрації (а.с.76).

Копія розпорядження вручена позивачці 14.03.2017, що підтверджується її підписом на ньому. Позивачкою надано письмові заперечення на розпорядження.

Розпорядженням міського голови №49 від 14.03.2017 у відповідності до ст.147-149 КЗпП України позивачці оголошено догану за систематичне порушення трудової дисципліни, а саме неналежне виконання своїх службових обов'язків, невиконання п.2 розпорядження міського голови від 27.01.2017 №19 «Про скасування розпорядження №18 від 24.01.2017 «Про призначення службового розслідування стосовно начальника «Карлівської служби реєстрації» та про створення робочої групи з питань упорядкування установчих документів та підписання контракту між керівником Карлівської служби реєстрації та Карлівською міською радою в особі міського голови» (а.с.82).

Копію розпорядження позивачка отримала 14.03.2017, що підтверджується її підписом на ньому. Позивачка 14.03.2017 надала письмові заперечення на розпорядження.

Відповідно до копії акту фіксації відмови від пояснень від 13.03.2016 (саме така дата вказана в копії акту) ОСОБА_1 на апаратній нараді у міського голови відмовилась давати пояснення щодо «не завершення виконання заходів, визначених розпорядженням від 27.01.2017 №19, погодивши заяву на відпустку начальника КП «Карлівська служба реєстрації» ОСОБА_6 та прийнявши розпорядження про її звільнення з 21.03.2017, завдавши своїми діями збитків міському бюджету» (а.с.80).

Позивачка у судовому засіданні визнала, що від неї вимагали пояснень на апаратній нараді, але вона від їх надання відмовилась, так як вважала свої дії законними.

Згідно ст.7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Таким чином, враховуючи відсутність у зазначеному Законі особливої процедури притягнення секретаря ради до дисциплінарної відповідальності, на секретаря ради поширюються порядок застосування дисциплінарного стягнення та гарантії, передбачені Кодексом Законів про працю України.

Так, згідно ст. ст. 147, 147-1 ч.1, ч.3КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника . Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто щодо діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування діє принцип «дозволено те, що прямо передбачено законом».

Законодавство не містить положень, які б передбачали одноосібне право міського голови застосовувати дисциплінарні стягнення до посадових осіб ради, які займають виборні посади.

Враховуючи відсутність спеціальної процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності секретаря міської ради, з аналізу ч.1 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч.1 ст.147-1 КЗпП України випливає, що дисциплінарне стягнення до секретаря ради застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання), тобто міською радою.

Таким, чином, застосовуючи до позивачки дисциплінарні стягнення міський голова діяв поза межами наданих йому повноважень.

Окрім того, щодо розпорядження №48 від 14.03.2017 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.17, п.10 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

При накладенні стягнення міський голова не зазначив які саме вимоги законодавства чи правових актів міської ради порушено позивачкою при погодженні відпустки керівнику комунальної установи. Відсутнє обґрунтування висновку, що погодження відпустки призвело до втрат місцевого бюджету.

Під час судового розгляду стороною відповідача не надано доказів на підтвердження наявності негативних наслідків дій позивачки у вигляді таких, що відбулися, втрат місцевого бюджету через відпустку керівника установи, беручи до уваги, що розпорядження в.о. міського голови ОСОБА_1 №42 від 07.03.2017 про звільнення з 21.03.2017 начальника КУ «Карлівська служба реєстрації» скасоване розпорядженням міського голови №43 від 13.03.2017 (а.с.29, 31).

Посилання представника відповідача у відзиві на те, що погодження відпустки керівнику установи унеможливило проведення інвентаризації документів установи, також не підтверджено доказами, так як суду не надано жодного документа з приводу інвентаризації і неможливості її проведення.

Окрім того, свідокОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що нею було прийнято рішення про звільнення за власним бажанням, про що вона повідомила першого заступника міського голови Тарасовського С.М., який курує роботу реєстраційної служби. Їй було роз'яснено, що заяву про звільнення слід писати на ім'я в.о. міського голови ОСОБА_1 У заяві використала надане їй статтею 3 Закону України «Про відпустки» право на відпустку з наступним звільненням. З розпорядженням про звільнення від 07.03.2017 була ознайомлена. Відпустка була надана з 13.03.2017 по 20.03.2017. На 21.03.2017 було призначено приймання матеріальних цінностей. Однак, 21.03.2017 ніхто з цього приводу у службу не з'явився. Вважає дії позивачки щодо надання їй відпустки реалізацією її трудових прав, що не може завдати шкоди будь-яким інтересам. Більш того, після її звільнення було одразу ж призначено нового керівника установи.

Посилання у відзиві на те, що ст.3 Закону України «Про відпустки» не застосовується до керівника комунальної установи, бо ця посада відсутня у штатному розписі апарату міської ради, суд також вважає безпідставними, оскільки керівник комунальної установи як працівник має передбачені законодавством права, зокрема право на відпустку з наступним звільненням. Згідно зі статтею 21 КЗпП трудовий договір визначається як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. У даному випадку працівником виступає керівник комунальної установи, а власником - територіальна громада у особі органа місцевого самоврядування.

Більш того, стверджуючи, що ОСОБА_6 не перебувала у штаті міської ради, не мала трудових стосунків з радою, тому не застосовується ст.3 Закону України «Про відпустки», представник відповідача повністю спростовує твердження про неправомірність дій ОСОБА_1, так як за такою логікою відпустка керівнику установи не повинна бути предметом узгодження взагалі.

Щодо розпорядження №49 від 14.03.2017

Розпорядженням міського голови №19 від 27.01.2017 (пункт 2) визначено: створити робочу групу з питань упорядкування установчих документів, підписання контракту між керівником комунальної установи Карлівської служби реєстрації ОСОБА_6 та Карлівською міською радою в особі міського голови О.С. Наконечним та з питань розгляду службової записки першого заступника міського голови щодо ненадання запитуваної інформації,висвітлення передбачених чинним законодавством фінансових звітів за 2016 рік, відомостей про середню заробітну плату державних реєстраторів та начальника за 2016 рік, наявність конфлікту інтересів, неналежне виконання керівником служби своїх посадових обов'язків. Головою робочої групи призначено ОСОБА_1, визначено склад групи (а.с.74-75).

Зі змісту цього пункту та додатку до розпорядження щодо визначення складу робочої групи вбачається, що єдиним приписом пункту є створення робочої групи, склад якої визначено у додатку. Будь-яких приписів до виконання певному колу осіб пункт 2 не містить.

З розпорядження №49 про оголошення догани не вбачається в чому саме полягало невиконання позивачкою пункту 2 розпорядження №19, з огляду на те, що робоча група приступила до роботи, що підтверджується протоколом засідання №1 від 01.02.2017 та звітом (а.с.15, 16).

У відзиві на позов представником відповідача зазначено, що цю догану оголошено, в тому числі за систематичне порушення трудової дисципліни, а саме неналежне виконання доручень міського голови. Однак, суд зазначає, що розпорядження №49 не містить посилання на невиконання будь-яких доручень міського голови; не зазначено у чому полягає порушення трудової дисципліни, окрім невиконання пункту 2 розпорядження №19.

Отже, притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Щодо рішення міської ради про припинення повноважень

Рішенням сімнадцятої сесії Карлівської міської ради сьомого скликання від 21.03.2017 Карлівська міська рада, користуючись пунктом 5 статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» припинено достроково повноваження секретаря міської ради ОСОБА_1 (а.с.95).

Суд вважає це рішення протиправним, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради. Цей Закон не містить переліку підстав дострокового припинення повноважень секретаря ради.

Разом з тим, статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст.7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України.

Однак, оскаржуване рішення не містить посилання ані на порушення спеціального законодавства посадовою особою, яка займає виборну посаду, ані на підстави звільнення, передбачені трудовим законодавством.

При цьому, свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що обрана депутатом Карлівської міської ради сьомого скликання. 21.03.2017 відбулось спільне засідання постійних комісій міської ради, на якому були присутні усі депутати, які цього ж дня брали участь у сесії. На спільному засіданні зачитувались на обговорювались проекти рішень. ОСОБА_9 зачитав проект дострокового припинення повноважень ОСОБА_1 на підставі ст. 147-1 ч.3 КЗпП України, оголосивши про допущення нею систематичного невиконання трудових обов'язків. Підставою для звільнення були розпорядження №48 та №49 від 14.03.2017 про оголошення доган. Винесли це питання на розгляд сесії ради. На засіданні сесії будь-які зміни до проекту рішення не вносились, додаткових пояснень чи інформування щодо змін підстав звільнення не було. Проведено таємне голосування. Більшістю голосів рішення було прийнято. Депутати голосували за проект, який обговорювався на спільному засіданні постійних комісій.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що є депутатом міської ради сьомого скликання. 21.03.2017 на спільному засіданні постійних комісій ради ОСОБА_9 доповів проект рішення про дострокове припинення повноважень секретаря ради. Заступник міського голови Тарасовський С.М. пояснив, що ОСОБА_1 отримала дві догани за відпустку та звільнення ОСОБА_6 На сесії поставили питання на голосування, не змінюючи проекту.

З відтвореного у судовому засіданні відеозапису спільного засідання постійних комісій Карлівської міської ради від 21.03.2017, який міститься на DVD-R диску сріблястого кольору з написом «сесія» (а.с.105-106), вбачається, що на засіданні постійних комісій міської ради було оголошено проект рішення про припинення повноважень секретаря ради ОСОБА_1: «Користуючись статтею 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та відповідно до пункту 3 статті 147-1 КЗоТу, враховуючи систематичні порушення згідно розпоряджень міського голови №48 та №49 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1», міська рада: припинити повноваження секретаря міської радиОСОБА_1».

Таким чином, посилання представника відповідача на те, що повноваження позивачки припинено не у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення, спростовується відтвореним відеозаписом спільного засідання постійних комісій ради та показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність розпоряджень про оголошення доган, то рішення про припинення повноважень позивачки також є протиправним.

Слід зазначити, що посилання у відзиві на притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, є безпідставними, оскільки судові рішення за ч.1 ст.172-7 КУпАП не зазначені серед підстав застосування дисциплінарних стягнень та звільнення.

При цьому суд зауважує, що позов містить вимоги про визнання безпідставними та скасування розпоряджень міського голови про оголошення доган та рішення ради про припинення повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У даному випадку, при оскарженні індивідуальних актів, належним способом захисту є визнання цих актів протиправними. У зв'язку з цим суд вважає необґрунтованими вимоги про визнання актів безпідставними, та у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Разом з тим, згідно ст. 9 ч.2 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає необхідним з метою ефективного захисту прав позивачки вийти за межі позовних вимог, визнавши оскаржувані акти протиправними.

Отже, з врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування розпоряджень міського голови №48 та №49 від 14.03.2017 про оголошення доган позивачці, та рішення міської ради від 21.03.2017 про припинення повноважень ОСОБА_1

Щодо позовних вимог про зміну записів у трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, премії

Суд вважає необґрунтованими позовні вимоги про скасування запису №5 від 21.03.2017 у трудовій книжці «Звільнена у зв'язку з достроковим припиненням повноважень, част.5 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; доповнення трудової книжки записами: «Поновлена на роботі з 21.03.2017» та «Звільнена за власним бажанням з 30.05.2017».

Так, згідно п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту населення України від 29.07.93 № 58, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Тобто зміна запису у трудовій книжці здійснюється на підставі наказу чи судового рішення про поновлення на роботі або зміну формулювання причин звільнення.

Позивачкою не заявлено позовних вимог про поновлення на роботі або про зміну формулювання причин звільнення.

За таких обставин, зобов'язання до внесення змін у трудову книжку не ґрунтується на законі.

Також за відсутності цих позовних вимог немає передбачених ст. 235 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не надано доказів щодо невиплати та розміру щомісячної премії та надбавки за високі досягнення у праці за березень 2017 року.

Отже, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 32947,96 грн. та невиплачені частину щомісячної премії та надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 2432,57 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо моральної шкоди

Відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачкою суду не надано доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди, а також на підтвердження завдання моральної шкоди саме виданням протиправних актів. Не обґрунтовано та не підтверджено доказами розмір заявленого відшкодування - 25 000 грн.

Отже, вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо строку звернення до суду

Позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами про оскарження рішення Карлівської міської ради від 21.03.2017 «Про припинення повноважень секретаря міської ради ОСОБА_1»; скасування запису №5 від 21.03.2017 у трудовій книжці «Звільнена у зв'язку з достроковим припиненням повноважень, част.5 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; доповнення трудової книжки записами: «Поновлена на роботі з 21.03.2017» та «Звільнена за власним бажанням з 30.05.2017»; стягнення моральної шкоди, оскільки заява про зміну позовних вимог подана 06.12.2017, а оскаржувані дії вчинено 21.03.2017.

Позивачка в судовому засіданні просила суд поновити строк звернення до суду та надала подання (заяву), у якій причиною пропуску строку зазначила відсутність суддів у Карлівському районному суді.

Представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с.189), оскільки позивачкою заява про зміну позовних вимог подана з пропущенням строку позовної давності, встановленого ст. 122 КАС України та ст. 233 КЗпП України.

Суд зазначає, що термін «позовна давність» у даному випадку не може застосовуватись, оскільки статтею 122 КАС України передбачено саме строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.1, 3 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Факт пропуску строку звернення до суду щодо частини вимог виявлено після відкриття провадження у справі.

Суд вважає поважними причини строку звернення до суду з огляду на наступне.

Позивачка звернулась до суду з первісними позовними вимогами 20.03.2017.

Внаслідок автоматизованого розподілу справи виявилось неможливим визначення судді через відсутність у суді суддів, які мають повноваження на здійснення судочинства. Складено протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи від 20.03.2017.

Указом Президента України № 212/2017 від 07.08.2017 року «Про призначення та тимчасове переведення суддів» суддю Попаснянського районного суду Луганської області Лизенко І.В. переведено шляхом відрядження строком до шести місяців на роботу на посаді судді Карлівського районного суду Полтавської області. За розпорядженням керівника апарату суду від 16.08.2017 року було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи. У відповідності до вимог ст. 11-1 ЦПК України АСДС суду для розгляду означеної справи визначено суддю Лизенко І. В., якою 12.10.2017 відкрито провадження. Судовий розгляд не завершено за клопотаннями сторін.

07.02.2018 завершився строк відрядження головуючої судді Лизенко І.В., тому справу передано до канцелярії суду. 12.02.2018 сформовано протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку з відсутністю в суді суддів, які мають повноваження на здійснення судочинства. Указом Президента України №24/2018 від 07.02.2018, який оприлюднено 27.02.2018, продовжено строк відрядження судді Лизенко І.В. на шість місяців, у зв'язку з чим, внаслідок перерозподілу, справу передано судді Лизенко І.В., тобто в розумінні ст. 31 ч.9 КАС України відбулась зміна складу суду на стадії судового розгляду. Ухвалою суду від 02.04.2018 справу прийнято до провадження.

Частинами 1, 2 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно п. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, у якій зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За стандартами Європейського суду з прав людини під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід'ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

В практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу.

Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, пункт 36, 38) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25.04.1985 у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, пункт 57), здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права.

Повертаючись до обставин цієї справи, слід зазначити, що протягом встановленого законом строку звернення позивачки до суду щодо оскарження рішення про припинення повноважень від 21.03.2017 Карлівським районним судом не здійснювалось судочинство, у зв'язку з чим, навіть за наявності працюючої канцелярії суду, доступ до суду не був ефективним, оскільки особа не мала практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання у її права. При цьому, особа перебувала у стані невизначеності щодо отримання ефективного доступу до суду, так як не було відомо про тривалість відсутності суддів. Суд зважає на те, що позивачка заявила про збільшення вимог 06.12.2017, тобто через майже два місяці після відкриття провадження у справі. Однак, з матеріалів справи вбачається, що підготовче судове засідання проведено за участі сторін 25.10.2017, справу призначено до розгляду на 08.12.2017. Отже, до початку розгляду справи по суті позивачкою зреалізовано право на доповнення позовних вимог шляхом оскарження звільнення, яке пов'язане з накладенням оскаржених раніше дисциплінарних стягнень. Дійсно, позивачка могла б доповнити позовні вимоги вже після отримання ухвали суду про відкриття провадження чи у підготовчому судовому засіданні. Разом з тим, суд вважає, що відсутність своєчасного ефективного доступу до суду призвело до зниження гостроти сприйняття позивачкою порушення її прав, яке, у поєднанні з відсутністю правової освіти позивачки, обумовило тривалість прийняття рішення про оскарження звільнення у суді.

З огляду на викладене, суд вважає, що пропущений позивачкою з поважних причин строк звернення до суду підлягає поновленню.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати позивачки на оплату судового збору у сумі 640 грн. (а.с.1) із задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування розпоряджень міського голови від 14.03.2017.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 241-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання безпідставним та скасування рішення ради про припинення повноважень, внесення зміни до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 до Карлівської міської ради Полтавської області, Карлівскього міського голови Наконечного Олександра Сергійовича про визнання безпідставними та скасування розпоряджень міського голови про накладення дисциплінарного стягнення, визнання безпідставним та скасування рішення ради про припинення повноважень, внесення зміни до трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Карлівського міського голови Наконечного Олександра Сергійовича від 14 березня 2017 року №48 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1».

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Карлівського міського голови Наконечного Олександра Сергійовича від 14 березня 2017 року №49 «Про оголошення догани секретарю міської ради ОСОБА_1».

Визнати протиправним та скасувати рішення сімнадцятої сесії Карлівської міської ради сьомого скликання від 21 березня 2017 року «Про припинення повноважень секретаря міської ради ОСОБА_1».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Карлівської міської ради Полтавської області, розташованої за адресою: Полтавська область, м. Карлівка, вул. Полтавський шлях, буд. 54, код ЄДРПОУ 21046549, на користь ОСОБА_1, яка проживає у АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня складення в повному обсязі до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 27 червня 2018 року, повне рішення суду складено протягом п'яти днів - 02 липня 2018 року.

Суддя: І.В. Лизенко