Ухвала суду № 75336859, 02.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6016/18

Номер справи місцевого суду: 523/5937/18

Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.

Доповідач Дрішлюк А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відкриття апеляційного провадження

02.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в особі судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області Дрішлюка А.І., дослідивши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2018 року в цивільний справі за позовом за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановленнфакту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2018 року заявник ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про встановлення юридичного факту, що її вимушене переселення у липні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Донецької області України (а.с. 1-14).

Заява мотивована положенням ч.2 ст. 315 ЦПК України та обгрунтована тим, що ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1, у квартирі дочки. В липні 2014 року заявник вимушено перемістилась з місця постійного проживання до м.Одеси, про що є довідки про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (№5106001052 від 27.10.2014 року та №5138005285 від 26.04.2016 року). Вказані вище довідки були дійсними на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 року, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно до ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діють безстроково. Також заявник посилається на факти, що викладені в постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року, які підтверджують загальновідомий факт збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок чого РФ окуповано частину території України і саме ту територію де проживала заявник. Заявник зазначає, що факти збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню (ч.3 ст. 82 ЦПК України). Також в заяві зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» було затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину, яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч.1 ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року). Тобто, отримані заявником довідки (№5106001052 від 27.10.2014 року та №5138005285 від 26.04.2016 року) посвідчують лише факт її вимушеного переселення з м.Макіївки Донецької області до м.Одеси і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки орган Міністерства соціальної політики України, який видав довідки, не має таких повноважень. Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року не визначено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту та/або тимчасової окупації території України, та не виключає можливості звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення. Звернення заявника до суду обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви-потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбаченою цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено. Заявник зазначає, що застосування норм законодавства України підтверджується практикою суду касаційної інстанції, а саме висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №363/632981/16-ц.

30 травня 2018 року Суворовським районним судом м. Одеси було винесено рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с. 125-131).

19 червня 2018 року до суду першої інстанції засобами поштового зв?язку надійшла апеляційна скарга на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2018 року., де апелянт просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву в повному обсязі (а.с. 136-141).

Зокрема, апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи. Апелянт посилається на те, що справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: винекнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з?ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Апелянт має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви-потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбаченою цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Тобто від встановлення даного факту залежить реалізація її особистих немайнових та майнових прав. При цьому відповідний юридичний факт має індивідуальний характер та породжує правові наслідки лише для заявника, оскільки вона позбавлена права на встановлення причини її внутрішнього переселення. Апелянт зазначає, що встановлення факту збройної агресії відноситься до компетенції суду, так як даний факт носить не політичний, а в першу чергу правовий характер, тому до юрисдикції судів належить вирішення правових питань, які виникають у зв?язку з такою збройною агресією.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Оскаржуване рішення суду було ухвалено 30 травня 2018 року, а апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв?язку 15 червня 2018 року. Отже, апеляційна скарга була подана з додержанням встановлених строків оскарження судового рішення.

Крім того, апелянт звільнений від сплати судового збору, відповідно до вимоги п. 21 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, апеляційна скарга відповідає вимогам ст. 356 ЦПК України.

Відповідно до ст. 360 ЦПК України, учасники справи: відповідачі, мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі.

Відзив на апеляційну скаргу має містити:

-найменування суду апеляційної інстанції;

-ім'я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, за наявності;

-обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;

-у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу;

-перелік матеріалів, що додаються.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Таким чином, перешкоди для відкриття апеляційного провадження передбачені ч.ч. 2-5 ст. 357, ч. 1-2 ст. 358 ЦПК України відсутні. Апеляційна скарга підлягає прийняттю до розгляду апеляційним судом Одеської області.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 185, 352-354, 357, 359, 361 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2018 року в цивільний справі за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Копію апеляційної скарги з поданими матеріалами направити особам, які беруть участь у справі та запропонувати надати суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу протягом десяти календарних днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк