Постанова № 75331344, 16.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2115/17

Провадження № 22-ц/779/731/2018

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Малєєва А.Ю., Фединяка В.Д.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: позивача - ОСОБА_2, відповідача -

ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 сільська рада про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності та сплату грошової компенсації, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду, ухвалене головуючим суддею Сабадахом Б.В. 20 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 сільська рада з позовом про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності та сплату грошової компенсації. Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом за позивачем визнано право власності на 3/4 частини житлового будинку за НОМЕР_1 з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, у порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_6. Інша 1/4 частина цього будинку належить рідній сестрі ОСОБА_3 Позивач вказав, що у даному будинку він проживає постійно від часу свого народження, ним укладені договори на забезпечення будинку газом та електрикою та іншого житла він не має. На противагу цьому позивач зазначив, що відповідач у спірному будинку не зареєстрована і не проживає, оскільки має власний житловий будинок під АДРЕСА_2. Окрім цього, відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом за позивачем визнано право власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 0.2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по вул. Франка у с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області у порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_6 Інша 1/4 частина цієї земельної ділянки належить рідній сестрі ОСОБА_3 Позивач погоджується виплатити відповідачу компенсацію за належну їй 1/4 частину спірного житлового будинку та 1/4 частину земельної ділянки, на якій розташований цей житловий будинок та господарські будівлі, однак ОСОБА_3 від неї відмовляється. У зв'язку з наведеним, позивач змушений звернутися до суду для вирішення даного спору.

Рішенням Косівського районного суду від 20 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку НОМЕР_1 з господарськими будівлями і спорудами та на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, які розташований по АДРЕСА_1.

Стягнуто із депозитного рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/4 частки житлового будинку НОМЕР_1 з господарськими будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1, в розмірі 21 160 грн та 12 734 грн та грошову компенсацію за 1/4 частини земельної ділянки площею 0,2500 га в розмірі 16000 грн з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, які було внесено ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, які належали на праві власності ОСОБА_3. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 640 грн сплаченого судового збору та 1000 грн за проведення експертизи.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи. На думку апелянта, позовна заява подана з порушенням вимог ст. 175 ЦПК України, оскільки позивач приховав від суду те, що аналогічна позовна заява була подана ним у 2016 році і по ній винесено рішення судом першої та апеляційної інстанції, яким позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. Крім того, рішенням Косівського районного суду від 07.12.2017 у справі № 347/398/16, відповідачу виділено 1/4 частину земельної ділянки, що розташована біля спірного будинку. ОСОБА_3 зазначила, що позбавлення її права власності на 1/4 житлового будинку та земельної ділянки є для неї істотною шкодою. Апелянт зауважила, що позивач зменшив свої позовні вимоги, про що подав до суду заяву, а тому суд не міг задовольнити їх повністю. Враховуючи вказане, просить оскаржене рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на те, що оскаржене рішення є законним та обґрунтованим. Позивач зазначає, що жодних додаткових рішень у цій справі Косівський районний суд не ухвалював, а тому твердження відповідача, що оскаржене рішення є додатковим не відповідає дійсності. Крім того, позивач стверджує, що не приховував від суду рішення по справі № 347/944/16, а навпаки вказав його у своїй позовній заяві. ОСОБА_2 погоджується, що у даній справі та справі № 347/944/16 ті самі сторони та підстави позову, однак предмет спору різний. В даному спорі є додатковий предмет спору - 1/4 частина земельної ділянки площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: вул. І. Франка, с. Старі Куті Косівського району з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку. Що стосується твердження ОСОБА_3, що їй виділено рішенням суду 1/4 частини земельної ділянки, що розташована біля будинку по АДРЕСА_2, то вказана ділянка є суміжною із земельною ділянкою, яка є предметом спору у цій справі. Разом з тим, вказує позивач, дана земельна ділянка ніякого стосунку до обслуговування житлового будинку НОМЕР_1 не має. Виділена рішенням суду відповідачці земельна ділянка площею 0,0318 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Також позивач ствердив, що жодних заяв про зменшення позовних вимог у даній справі він не подавав.

Апеляційному суду 25 червня 2018 року надійшов лист ОСОБА_5 сільської ради, в якому міститься прохання розглянути дану справу у відсутності представника сільської ради. Підстав для відхилення цього клопотання колегія суддів не вбачає.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених у ній. ОСОБА_3 крім того пояснила, що вона проживає у господарстві АДРЕСА_2, яке межує із спірним будинковолодінням. Зазначила, що за названою адресою на праві власності їй належить 2\3 частини жилого будинку №51-А загальною площею 143 кв.м. На даний час у користування її сім'ї, яка складається із 5 осіб (вона, чоловік, дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, син - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та двоє неповнолітніх внуків 2006 і ІНФОРМАЦІЯ_3), перебуває чотири кімнати житловою площею 96 кв.м названого будинку та присадибна земельна ділянка площею 0,09 га. ОСОБА_3 ствердила, що крім присадибної ділянки площею 0,09 га їй у с.Старі Кути належить ділянка для ОСГ площею 0,25 га та два земельних паї. Відповідачка вважає, що у випадку припинення права власності на 1\4 частину спірного жилого будинку та присадибної земельної ділянки їй буде спричинена істотна шкода, оскільки тоді вона буде змушена користуватись тільки розташованою поруч присадибною ділянкою площею 0,09 га. Це спричинить їй незручності. Представник ОСОБА_3 також зазначив, що ринкова вартість спірної ділянки землі є значно більшою. У зв'язку із наведеним апелянт і її представник просили оскаржене рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив, зазначивши, що виділити відповідачці у власність 1/4 частину спірної земельної ділянки окремо від будинку технічної можливості немає, оскільки це порушить його законні інтереси. Вказав, що визначена спеціалістом вартість названої вище земельної ділянки відповідає ринковій, оскільки вартість землі у с.Старі Кути значно знизилась, і в даний час старий будинок із присадибною ділянкою можна придбати за 5-6 тисяч доларів США, а за одну соту га землі продавці просять 50 доларів США. Вказав, що він з дружиною, хоч і зареєстровані в іншому місці, однак проживають у спірному будинку, іншого придатного для житла місця вони не мають. Стверджує, що користуватись будинком і ділянкою спільно з відповідачкою не можливо у зв'язку із конфліктними відносинами. Рішення суду першої інстанції в даній справі вважає законним і обґрунтованим, тому просить апеляційну скаргу відхилити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника відповідачки, перевіривши наявні матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 належить 3/4 часток в праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в селі Старі Кути по вул. Івана Франка, будинок НОМЕР_1 Косівського району Івано-Франківської області, який залишився після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_3 належить тільки 1/4 частка згаданого будинку відповідно (а.с.8).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_2 від 06.07.2012 року (а.с.10), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками земельної ділянки, площею 2500 кв.м., що знаходиться в селі Старі Кути по вул. Івана Франка, Косівського району Івано-Франківської області, яка належала ОСОБА_6, померлій ІНФОРМАЦІЯ_4, з частками 3/4 і 1/4 відповідно.

Право спільної часткової власності сторін по справі на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий № НОМЕР_3, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), також підтверджується відповідною інформаційною довідкою (а.с.12-13).

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 04.04.2014 року по цивільній справі 347/2455/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі між власниками (виділення частки), позов ОСОБА_3 задоволено. Здійснено розподіл житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 в натурі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Однак, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.06.2014 року вищевказане рішення скасовано, а в позові відмовлено, оскільки у зв'язку недостатністю існуючої площі будинку та його станом житловий будинок неможливо облаштувати у відповідних частках на дві окремі квартири, які б відповідали технічним, санітарним та іншим вимогам (а.с.25-28). Це рішення перебуває в законній силі.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.09.2017 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності та сплату грошової компенсації відмовлено, оскільки суд вважав, що припинення права власності ОСОБА_3 на частку в житловому будинку тягне і припинення права власності на належну їй частку у праві на земельну ділянку, на якій розташований будинок. А позовної вимоги про припинення права на частку присадибної ділянки ОСОБА_2 тоді не було заявлено.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна іншого співвласника - відповідача по справі.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд з урахуванням наведених положень закону правильно виходив з того, що частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі у зв'язку з його неподільністю, спільне володіння і користування спірним майном є неможливим, а припинення права власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Адже ОСОБА_3 є власником частини іншого будинку у с.Старі Кути, яка є достатньою для проживання її членів сім'ї. Крім того, апеляційний суд зауважує, що у власності ОСОБА_3 у с.Старі Кути перебуває присадибна земельна ділянка площею 0,09 га; земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га та два земельні паї. Це вона ствердила у засіданні апеляційного суду. Зазначені обставини позивачем не заперечуються. Тому згідно ч.1 ст.82 ЦПК України названі обставини доведенню не підлягають. Вони, на думку колегії суддів, спростовують твердження ОСОБА_3 про те, що припинення її права власності на 1\4 частину спірного будинку та на 1\4 частину присадибної ділянки спричинить їй істотну шкоду.

Судом також з'ясовано, що ОСОБА_2 з дружиною постійно проживають у спірному будинку. Об'єктивних відомостей про те, що вони у с.Старі Кути мають у власності чи у користуванні інше приміщення, яке є придатним для проживання, у матеріалах справи немає. Тому факт їх реєстрації за іншою адресою правового значення в даному випадку немає.

Оскільки ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок суду суми грошової компенсації вартості 1/4 частини спірного домоволодіння та 1/4 частини спірної земельної ділянки, визнання права власності на майно в цілому за позивачем з урахуванням виплати грошової компенсації відповідає вимогам закону.

Судова практика Європейського суду з прав людини підтверджує висновок про те, що вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року (набуло статусу остаточного 21 березня 2011 року) у справі «Андрій Руденко проти України» № 35041/05).

Посилання апелянта та її представника на те, що визначена спеціалістом вартість названої вище земельної ділянки не відповідає її дійсній ринковій вартості, ніякими об'єктивними доказами не підтверджено. Тому воно не може бути прийнято до уваги.

Доводи апелянта про те, що справа між цими сторонами про той же предмет спору і з тих самих підстав уже судами розглядалася, апеляційний суд відхиляє, оскільки у даній справі предметом позову є не припинення права відповідача на 1/4 частку згаданого вище будинку, а припинення права на 1\4 частку садиби, тобто 1\4 частку домоволодіння та відповідну частку присадибної ділянки площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: вул. І. Франка, с. Старі Куті Косівського району з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо зменшення позовних вимог, оскільки відповідна заява ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутня.

Щодо стосується доводів апеляційної скарги про виділення відповідачу 1/4 частини земельної ділянки, що розташована біля будинку по АДРЕСА_2, то апеляційний суд зауважує наступне.

Рішенням Косівського районного суду від 07.12.2017 у справі № 347/398/16 задоволено позов ОСОБА_2 про реальний поділ земельних ділянок. Виділено ОСОБА_2 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0318 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: НОМЕР_4, що розташована по вулиці Франка у с. Старі Кути Косівського району, що становить 0,0238 га. Виділено ОСОБА_3 1/4 частини земельної ділянки площею 0,0318 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер: НОМЕР_4, що розташована по вулиці Франка у с. Старі Кути Косівського району, що становить 0,0080 га (а.с.131-134).

Разом з тим, спірна земельна ділянка, що є предметом розгляду цієї справи, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та кадастровим номером: НОМЕР_3.

Таким чином, вимога про виділення відповідачу спірної земельної ділянки в іншому судовому розгляді не вирішувалася. Отже, посилання відповідача, що їй надано судом вказану земельну ділянку не знайшли свого підтвердження, а рішення, на яке посилається апелянт, стосується іншої земельної ділянки.

Європейський суд з прав людини у справі Серявін та інші проти України (рішення № 4909/04 від 10 лютого 2010 року) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 20 квітня 2018 року в даній справі - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови виготовлено 17 липня 2018 року.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: А.Ю. Малєєв В.Д. Фединяк