Ухвала суду № 75330196, 17.07.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3678/18

1-кп/206/307/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Поштаренко О.В.

за участю секретаря: Чабаненко О.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро обвинувальний акт по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12018040700000566 від 24.05.2018 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, -

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Лютого А.В.

обвинуваченої ОСОБА_1

представника потерпілого ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

05.07.2018 в провадження Самарського районного суду міста Дніпропетровська з Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченнням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні вважав за можливе призначити судовий розгляд на підставі даного обвинувального акту, оскільки він відповідає вимогам КПК України та відсутні підстави для його повернення прокурору.

Обвинувачена ОСОБА_1 підтримала думку прокурора, вважала за можливе призначити справу до судового розгляду.

Представник потерпілого ОСОБА_2 підтримав думку прокурора, вважав за можливе призначити справу до судового розгляду.

Вислухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт та додатки до нього, суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт прокурору з наступних підстав.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 1, 2 ст. 8 КПК України).

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

В порушення вимог вказаної процесуальної норми, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 належним чином не зазначена правова кваліфікація кримінального правопорушенння, тобто вказано лише формально статтю КК України, за якою кваліфікується передбачений злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1, проте - не містить формулювання та кваліфікуючої ознак конкретного правопорушення.

Натомість ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд справи проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

Висунуте обвинувачення має бути конкретним, що є прямим обов'язком органу досудового слідства та невід'ємною частиною права обвинуваченого на захист.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист.

У рішенні від 09.10.2008 року, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», вказано: «Деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення п. п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Таким чином, вказані вище недоліки обвинувального акту, а саме його поверховість та не конкретність, порушують право обвинуваченого, передбачене ст. 42 КПК України, знати у вчиненні якого кримінального правопорушення чи кримінальних правопорушень він обвинувачується, що унеможливлює якісно і в повній мірі здійснити захист, чим істотно порушується право обвинуваченої ОСОБА_1 на захист.

У п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» розтлумачено, що згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.

Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов'язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі (ст. 22 КПК України), а тому ці обставини унеможливлюють призначити такий обвинувальний акт до судового розгляду.

Крім того, долучений до обвинувального акту в якості додатку реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні не відповідає вимогам Закону, оскільки у ньому в порушення вимог ч. 2 ст. 109 КПК України не вказано про рішення керівника відповідного органу прокуратури згідно з ч. 1 ст. 37 КПК України щодо визначення прокурора чи групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, що ставить під сумнів обґрунтованість та законність затвердження прокурором Лихолатом Б.Д. обвинувального акту у цьому провадженні, а також про рішення керівника органу досудового розслідування згідно з ч. 2 ст. 39 КПК України щодо визначення слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування.

Крім того, до загальних засад кримінального провадження, згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, що встановлює обов'язок слідчого, прокурора та суд неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюється не лише на випадки коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли відомості, викладені в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування, відповідно до вимог ч. 2 ст. 291, ст. 109 КПК України, суперечать вимогам КПК України до встановлення цих відомостей.

Той факт, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках передбачених КПК України, підтверджується і висновком викладеним у постанові Верховного Суду України № 5-111кс15 від 25.06.2015.

Враховуючи, що обвинувальний акт усупереч діючого п.п. 9.5.1 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 15.01.2013 № 3 не засвідчений гербовою печаткою та не вдаючись вже до вирішення питань, що підлягають вирішенню під час судового розгляду, а лише перевіряючи обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК, суд з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства, дійшов висновку, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України необхідно повернути прокурору для усунення виявлених недоліків.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Порушення вимог п. 1 ст. 6 Конвенції були констатовані у таких рішеннях ЄСПЛ: «Паскал проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2011 року), «Буров проти України» (рішення ЄСПЛ від 17 березня 2011 року), «Коробов проти України» (рішеній ЄСПЛ від 21 липня 2012 року), «Іззетов проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2011 року), «Тодоров проти України» (рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року), «Балицький проті України» (рішення ЄСПЛ від 03 листопада 2011 року), «Плєшков проти України» (рішенні. ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року), «Третьяков проти України» (рішення ЄСПЛ від 29 вересня 2011 року), «Борисенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року). «Караванський проти України» (рішення ЄСПЛ від 14 квітня 2011 року), «Дорошенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 26 травня 2011 року), «Кирилюк проти України» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2011 року), «Любарт-Сангушко проти України» (рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2011 року), «Орлов проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 грудня 2011 року), «Кір'яков проти України» (рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року), «Наконечний проти України» (рішення ЄСПЛ від 26 січня 2012 року). У зв'язку з чим, враховуючи вищевикладене суд, у відповідності до положень ст. 28 КПК України (розумні строки)та керуючись законом і правосвідомістю, з урахуванням положень ст. 314 КПК України, виходячи з мети забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження, вважає за необхідне повернути прокурору обвинувальний акт так, як це сприятиме дотриманню положень, як КПК України, так і Конвенції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 7, 110, 314-316, 372 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Повернути обвинувальний акт по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР під № 12018040700000566 від 24.05.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області для усунення вказаних недоліків. Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 7 днів з моменту її проголошення.

Суддя О.В. Поштаренко