Постанова № 75328971, 16.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/445/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 липня 2018 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду, ухваленого 06 березня 2018 року головуючим суддею Бедьо В.І. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

встановив:

У січні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, що виникла через невиконання зобов'язань за кредитним договором № 203Є/V-U від 11.07.2007 року, згідно з яким відповідач ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 5000.00 дол. США.

В порушення зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 не погашає суму кредиту, в зв'язку з чим станом на 02.12.2015 року в неї виникла заборгованість у розмірі 9774, 30 дол. США.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.11.2013 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто суму боргу в розмірі 6666, 85 дол. США, отже різниця, яка підлягає до сплати становить суму 3107,45 дол. США, а також штрафи.

З огляду на зазначене позивач просить стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 3273,31 дол. США (що за курсом 23,84 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.12.2015 року складає 78035,69 грн.) та сплачений позивачем судовий збір.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.03.2018 року позов задоволено.

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Крім того, вона заявляла клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої цивільної справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що відповідно до договору № 203Є/V-U від 11.07.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, остання отримала кредит в розмірі 5000.00 дол. США зі сплатою відсотків, з терміном остаточного погашення суми кредиту до 09.07.2009 року (а.с.11, 12).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду в справі №712/20110/12 від 19.11.2013 року вже стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № 203Є/V-U від 11.07.2007 р. в сумі 6666,85 доларів США, що згідно курсу НБУ складає - 53 268,12 грн (а.с.8, 9). З даного рішення слідує, що в справі №712/20110/12 банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту, і судом стягнуто заборгованість по тілу кредиту, відсоткам і штрафам (фіксована та процентна складова) станом на 23.08.2012 р.

На підтвердження своїх вимог банком додано розрахунок заборгованості ОСОБА_2 станом на 02.12.2015р., в якому зазначено, що така становить 2006,10 доларів США - заборгованості за кредитом, 3206,33 доларів США - заборгованості по відсоткам, 4561,87 доларі США - пені. Від даної суми банк відняв суму 6666,85 доларів США, які стягнуті згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду в справі №712/20110/12 від 19.11.2013 року, та додав 10,49 доларів США штрафу (фіксована частина) та 157,37 доларів США штрафу (процентна складова). Загальна сума до стягнення визначена банком таким чином складає різницю у розмірі 3273, 31 доларів США (а.с.10, 18).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції повністю погодися з такими розрахунками та взяв їх до уваги.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів з огляду на таке.

Апеляційний суд констатує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Однак, за загальним правилом, після ухвалення зазначеного судового рішення кредитор вправі нараховувати лише відсотки та пеню за кредитним договором, оскільки зобов'язання між ним та боржником не припиняються. Такі відсотки та пеню кредитор вправі нараховувати починаючи з дати, станом на яку стягнуто заборгованість за судовим рішенням - 23.08.2012 року. Відсотки та пеня нараховані поза межами вказаного періоду стягненню не підлягають. Також кредитор не вправі ставити питання про стягнення заборгованості по тілу кредиту, позаяк така вже стягнута рішенням суду.

Таким чином, наведений банком розрахунок, у якому вказані періоди нарахування починаючи з дати укладення кредитного договору 11.07.2007 р. по 02.12.2015р., та згідно якого банком просто відійнято суму стягнуту попереднім судовим рішенням, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

При визначенні сум заборгованості, про стягнення яких банк вправі наразі вимагати, апеляційний суд враховує наступне.

Так, як уже було зазначено вище, заборгованість по тілу кредиту стягненню не підлягає, оскільки така вже стягнута в повному обсязі.

Стосовно відсотків то з цього приводу слід враховувати наступне.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на строк до 09 липня 2009 року, включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 09 липня 2009 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Починаючи з 09 липня 2009 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування, що узгоджується також з графіком погашення кредиту та відсотків (а.с. 20 на звороті).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такий же правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12.

За таких обставин, банк не вправі нараховувати відсотки після спливу строку кредитного договору, тобто, починаючи з 09 липня 2009 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду 19.11.2013 року стягнуто заборгованість, в тому числі й по відсоткам станом на 23.08.2012р., тобто нарахованих протягом строку дії кредитного договору. А відтак стягнення наразі інших відсотків не ґрунтується на нормах матеріального права, позаяк такі нараховані в будь-якому разі після спливу визначеного договором строку кредитування.

Щодо штрафів, то слід зазначити, що такі штрафи (фіксована та процентна складова) вже стягнуті згідно судового рішення від 19.11.2013 року, а відтак повторне їх стягнення є неможливе, оскільки це суперечить приписам ст. 61 Конституції України.

Узагальнюючи наведене, апеляційний суд вважає, що пред'явлений наразі позов не ґрунтується на нормах матеріального права, а відтак задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Оскільки, при відкритті апеляційного провадження апелянту ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору в розмірі 2067 грн. до ухвалення судового рішення, то вказана сума, у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з позивача на користь держави.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 березня 2018 року, скасувати та ухвалити в справі постанову суду якою в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 2067 (дві тисячі шістдесят сім) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 17 липня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді