Постанова № 75328521, 17.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/4954/17 Номер провадження 22-ц/775/990/2018

Єдиний унікальний номер 242/4954/17

Номер провадження 22-ц/775/990/2018

Категорія: 5

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Мірути О.А.

суддів Жданової В.С., Хейло Я В.,

за участю секретаря судового засідання Ситнік Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 квітня 2018 року ( суддя Переясловська Ю.А. ) у цивільній справі № 242/4954/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Відділ екзаменаційно-реєстраційної роботи Дорожньої автомобільної інспекції Головного управління Національної поліції м.Донецька МВС України, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ про захист порушених прав, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на рухоме майно - автомобіль, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2017 року ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Відділ екзаменаційно-реєстраційної роботи Дорожньої автомобільної інспекції Головного управління Національної поліції м. Донецька МВС України, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, про захист порушених прав та визнання права власності на рухоме майно - автомобіль. В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 08.02.1991 року, він одружений зі ОСОБА_4, від шлюбу є син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. Він є інвалідом 2-ї групи, у зв'язку зі станом здоров'я вирішив придбати легковий автомобіль, який буде відповідати його фізичним даним. Вибір автомобіля він доручив зробити старшому сину ОСОБА_2 Він оформив автомобіль на свого сина ОСОБА_2, оскільки на момент укладення угоди не мав при собі необхідних документів, а продавець ОСОБА_3 поспішав та не міг чекати. 03.05.2012 року, на підставі довідки-рахунку від 03.05.2012 року легковий автомобіль Універсал марки «Subaru», модель «Forester», 2007 року випуску (номер шасі НОМЕР_3), об'єм двигуна 2457, колір Сірий (далі - Автомобіль), був відчужений ОСОБА_3 за 20 000 доларів США, та оформлений у ВРЕВ № 3 м. Донецька УДАЇ ГУ МВС України в Донецькій області на ОСОБА_2 Придбаним автомобілем фактично користується він, оскільки син не має навичок та досвіду керування, а з червня 2015 року цей автомобіль знаходиться у м. Києві. На теперішній час у позивача виникла необхідність продати автомобіль, а відповідач відмовляється надати йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та довіреність на продаж автомобіля. Позивач вважає, що право власності на автомобіль належить йому, оскільки автомобіль був придбаний за його кошти.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 10 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист порушених прав, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на рухоме майно - автомобіль, витребування майна з чужого незаконного володіння,- відмовлено.

Із вказаним судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 послався на наступне:

- вважає, що судом надана неналежна оцінка доказам по справі, а саме: суд не прийняв до уваги ті обставини, що саме позивач сплатив кошти за автомобіль та всі інщі витрати, пов'язані з його придбанням та експлуатацією, а відповідач ОСОБА_2 не володів, не користувався та не розпоряджався оспорюваним автомобілем, який весь час знаходився у нього і тільки він займався його експлуатацією;

- суд не врахував визнання відповідачем ОСОБА_2 позову.

У судове засідання сторони не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд його апеляційної скарги без його особистої участі.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази, за відсутності договору купівлі-продажу автомобіля, не надають суду можливості встановити істотні умови спірного договору купівлі-продажу. Надані відповідачем ОСОБА_2 заперечення на позов від 07.01.2018 року, в яких він визнав позовні вимоги, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки викладені в них обставини не підтверджуються належними доказами. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, чим позбавив суд можливості з»ясувати відповідність викладених обставин, викладених у запереченнях, його дійсному волевиявленню. Також суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано суду належних доказів , які б підтвердили наявність підстав для визнання за ним права власності на спірний автомобіль. Позовні вимоги в частині витребування майна з чужого незаконного володіння також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Згідно із частиною 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу автомобіля марки «Subaru», модель «Forester», 2007 року випуску (номер шасі НОМЕР_3), обєм двигуна 2457, колір сірий, державний номер НОМЕР_1, позивач надав суду ксерокопію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 3 травня 2012 року, що зареєстровано (оформлено) 03.05.2012 року у ВРЕВ № 3 м. Донецька УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області, відповідно до якого право власності на спірний автомобіль оформлено на ОСОБА_2

Відповідно до копії листа Головного сервісного центру МВС України від 06.10.2017 р., спірний автомобіль станом на 05.10.2017 р. зареєстровано за ОСОБА_2

Згідно листа Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 14.12.2016 р., на адресу відділу поліції надійшло звернення ОСОБА_2 про те, що у квітні 2015 р. невідомі особи, перебуваючи у м.Донецьк, незаконно привласнили свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 03.05.2012 р., у зв'язку з чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру МВС України, наданих Головним сервісним центром МВС України, спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку від 03.05.2012 р.

При цьому, згідно із копією листа Головного сервісного центру МВС України від 06.10.2017 р., автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 Попереднім власником автомобіля був ОСОБА_3, право власності за яким було зареєстровано на підставі довідки-рахунку від 16.01.2008 року.

П. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних заходів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів, тощо. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, у тому числі, засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з Додатком 1, видана суб"єктом господарювання, діяльність якого пов"язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, тощо.

З Додатку 1 вбачається, що довідка-рахунок - це документ, виготовлений на номерному бланку встановленого зразка, що підтверджує придбання транспортного засобу. Видавати її мають право спеціалізовані підприємства, які поставлені на облік Департаменту ДАІ МВС України.

З матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку від 03.05.2012 р., яка є документом, що підтверджує правомірність придбання транспортного засобу та повинна відповідати встановленому зразку, що виключає наявність в ній додаткових істотних умов спірного договору купівлі-продажу, крім визначених в Додатку 1 до Порядку.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо встановлення факту укладання договору купівлі продажу автомобіля,а також неможливості встановлення істотних умов спірного договору купівлі-продажу з причин його відсутності, тому доводи апеляційної скарги в цій частині вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Отже, судом першої інстанції встановлено, і з цим погоджується суд апеляційної інстанції, що спірний автомобіль належить на праві власності ОСОБА_2, зареєстрованому на підставі довідки-рахунку від 03.05.2012 р., яка є документом, що підтверджує правомірність придбання транспортного засобу та доведить факт укладення договору купівлі -продажу автомобіля.

Надаючи оцінку доказам позивача щодо недійсності договору, суд першої інстанції виходив з наступного.

За частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч.2 ст.77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ч.2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав суду належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, що автомобіль фактично було придбано за його кошти і для нього.

Апеляційний суд вважає, що оцінка наданих позивачем доказів була здійснена судом першої інстанції у відповідності до ст. 89 ЦПК України,а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в частині доводів щодо неналежної оцінки доказів по справі судом першої інстанції.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо визнання позову відповідачем ОСОБА_2, апеляційний суд приходить до наступного.

П.1 ч.2 ст.49 ЦПК України передбачено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь якій стадії судового процесу.

Ч.3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Ч.1 ст. 206 ЦПК України відповідачу надано право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Ч.2 ст. 206 ЦПК України передбачено, що до ухвалення судового рішення у зв»язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз»яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Ч.1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За заявою відповідача ОСОБА_2, яка надійшла на адресу суду по пошті 08.02.2018 року вх. № 1654/18, справа була розглянута судом без його участі.

Заявою ОСОБА_2, яка надійшла на адресу суду по пошті, відповідач визнав позов та обставини, викладені позивачем в позовній заяві.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову та доводів позивача у викладених відповідачем заявах не може бути безперечною підставою для задоволення позову, оскільки в зв»язку з відсутністю відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні, суд першої інстанції був позбавлений можливості виконати ч.2 ст. 206 ЦПК України та роз»яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій та визначитися, у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, щодо достовірності визнаних відповідачем обставин та добровільності їх визнання.

Апеляційний суд вважає, що керуючись ч.4 ст.206 ЦПК України, суд першої інстанції правомірно не прийняв заяву відповідача ОСОБА_2, не виніс рішення про задоволення позову, а надавши належну оцінку іншим доказам по справі, обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: