Ухвала суду № 75327116, 11.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/6619/18

Провадження №11-кп/772/777/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Спринчук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді: Спринчука В.В.,

суддів: Кривошеї А.І., Бурденюка С.І.,

зі секретарем: Олійник Т.П.,

за участю:

прокурора Олексюка В.І.,

адвоката ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року, якою в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання на підставі відбуття строку покарання відмовлено,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання на підставі відбуття строку покарання.

Приймаючи рішення суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що Конституційний Суд України зазначив, що альтернативний характер санкцій статей КК (в редакції 1960 року), які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною ОСОБА_1 України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві. Конституційний суд вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачене КК (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом №1483-ІІІ, є такими що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. В той же час, частиною першою статті 87 КК України, передбачено можливість заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, актом про помилування, який відповідно до ч.1 ст.87 КК України належить до компетенції Президента України. Тобто передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

В апеляційній скарзі довічно засуджений ОСОБА_3 просить звільнити його від відбування покарання у зв`язку із закінченням строку давності на підставі ч.1, п.5 ч.4 ст.49 КК України, мотивуючи свої вимоги тим, що він незаконно засуджений до довічного позбавлення волі, а призначене йому покарання не має кінцевого строку відбуття і дострокового звільнення, що порушує вимоги ст.73 КК України.

В період часу з 29.12.1999 року до 29.03.2000 року (пісня набрання чинності рішення КСУ і до введення в Кримінальний Кодекс змін про встановлення в якості покарання довічного ув’язнення), єдиним покаранням, яке було передбачено санкцією ст.93 КК України було позбавлення волі від 8 до 15 років, дане покарання є найбільш м’яким і у разі відповідності до зазначеної ч.4 ст.5 КК України він отримав право на таке пом’якшення вироку, з огляду на ч.1 ст.58 Конституції України, ч.4 ст.5 КК України просить призначити йому покарання на час вчинення злочину.

Апелянт вказує, що він засуджений по ст.93 КК України (в ред. 1960 року), а відповідно до розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року судові рішення підлягають приведенню у відповідність з цим Кодексом зі зміною кваліфікації дій засудженого на відповідні частини і статті нового Кримінального Кодексу до 2008 року, що не було виконано, і подальше перебування засудженого по ст.93 КК (в ред. 1960 року ) здійснюється незаконно з порушенням всіх норм Закону України і міжнародних договорів.

Заслухавши засудженого ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_2, які підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі, прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України – судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У відповідності до вимог ст.152 КВК України однією з підстав звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку.

Стаття 80 КК України передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання, у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.

Давність виконання обвинувального вироку це перебіг визначеного законом часу з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили і приведенням його до виконання, протягом якого покарання не було застосовано до засудженого і вирок залишився не виконаним.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_3 засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 26 грудня 1996 року за ст.93 КК України (в редакції 1960 року) до смертної кари – розстрілу, ухвалою колегії суддів в кримінальних справах Верховного суду України від 25 березня 1997 року вирок залишено без змін. Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 18 серпня 2000 року смертну кару замінено на довічне позбавлення волі.

Згідно статті 401 КПК України (1960 р.) (чинного на час винесення вироку) вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляцій, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією.

Відповідно до частини другої статті 404 КПК України (1960 року) суд разом з своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов’язок виконати вирок.

Пунктом 4 частини першої статті 49 КК України (1960 року) передбачалося, що обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної сили 10 років при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі на п’ять років. Аналогічне за своїм змістом положення закріплено у статті 80 КК України.

Наведене свідчіть, що головною умовою та підставою для виконання обвинувального вироку суду є набрання ним законної сили.

З огляду на те, що статті 49 КК України та 80 КК України 2001 року застосовуються якщо обвинувальний вирок не виконується, проте вирок Дніпропетровського обласного суду від 26.12.1996 року та Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 18.08.2000 року відносно ОСОБА_3, набули законної сили та почали виконуватись з моменту набрання ними чинності, а тому колегія суддів приходить до висновку, що строк давності до обвинувального вироку Дніпропетровського обласного суду від 26.12.1996 року та ухвали судової колегії у кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 18.08.2000 року не застосовується, а тому в задоволенні апеляційної скарги засудженого слід відмовити.

Крім того, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 29.12.1999 року N 11-рп/99 (справа про смертну кару) і до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 року N 1483 (далі - Закон № 1483), яким введений новий вид покарання - довічне позбавлення волі, існував проміжок часу, протягом якого Верховна ОСОБА_1 України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року, стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положень Кримінального Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом N 1483 стосовно встановлення нового виду покарання.

Разом з тим, наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали покарання лише у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років.

Кримінальний кодекс України 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94).

Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не дають підстав для призначення ОСОБА_3 покарання у виді 15 років позбавлення волі, оскільки це порушує принцип співмірності тяжкості вчинених ним злочинів і покарання за їх вчинення та не відповідає принципу справедливості в кримінальному праві.

Такі висновки узгоджуються з рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 року № 1-рп/2011 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) та з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року, заява N 10249/03).

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року N 11-рп/99 (справа про смертну кару), яким визнано неконституційною смертну кару в України, не є новим законом, що пом'якшив кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, в чому намагається переконати суд засуджений ОСОБА_3

Таким чином, оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена КК України в ред. 1960 року на час вчинення ОСОБА_3 особливо тяжких злочинів, то положення КК України в ред. 1960 року зі змінами, внесеними Законом N 1483, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та покращують його правове становище, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються і на засудженого, який вчинив ряд особливо тяжких злочинів, відповідальність за які передбачена КК України в ред. 1960 року особливо тяжких злочинів до набрання чинності зазначеним законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом (а не позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів на заміні якого наполягає ОСОБА_3В.), не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (Рішення у справах "Алакрам Хумматов проти Азербайджану" від 18 травня 2006 року, заяви N 9852/03, N 13413/04, "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 року, заява N 39458/02).

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_3 про звільнення від відбування покарання на підставі відбуття строку покарання – залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді : (підпис)

Згідно з оригіналом