Постанова № 75325819, 12.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/966/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.В.,

позивача- Бреславського І. А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - Васильєва С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДепартаментУ внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 року, (суддя Зоркіна Ю.В., повний текст складено 02.05.2018 р.) по справі № 820/966/18

за позовом ОСОБА_3

до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

третя особа Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_3:

- середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 126730,89 грн.;

- незаконно вирахувані кошти, стягнуті з позивача згідно протиправного наказу від 27.01.2017 року № 19 о/с за невідпрацьовані 11 днів щорічної відпусти, наданої в рахунок невідпрацьованого часу за період з 29.01.2016 року по 11.04.2017 року в розмірі 4013.79 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 126730,89 грн.

В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.

Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на не врахування судом першої інстанції пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не застосування наслідків пропску строку звернення до суду , передбачених ст. 123 КАС України, помилкове застосування Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29.07.1991 року.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначив, що до заявлених позовних вимог не застосовується строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, посилання суду першої інстанції на Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 р. № 114 є правомірним, оскільки постанова є дійсною на теперішній час.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Позивач та представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що

27.01.2017 року наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №19 о/с звільнено ОСОБА_3, державного службовця 9 рангу з посади головного спеціаліста відділу оперативного забезпечення Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. (а.с.14)

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року по справі № 820/765/17, яка набрала законної сили, скасовано наказ від 27.01.2017 року № 19 о/с та поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу оперативного забезпечення Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 28.01.2017 року. (а.с.7-12)

28.12.2017 року наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України позивача поновлено на посаді державного службовця 7 рангу з посади головного спеціаліста відділу оперативного забезпечення Управління внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 28.01.2017 року.(а.с.15)

19.01.2018 року позивач звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з заявою про виплату грошових коштів за період вимушеного прогулу з 28.01.2017 року по 11.12.2017 року.

02.02.2018 року Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України листом повідомив позивача, що оскільки постановою суду від 11.12.2017 № 820/1765/17 не розглядалося питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому у Департаменту відсутнє зобов'язання сплачувати кошти ОСОБА_3 за період вимушеного прогулу з 28.01.2017 року по 11.12.2017 року (а.с. 52).

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію», Законом України " Про державну службу", КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно з абз. 2 п. 8 Порядку № 100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абз. 3 п. 8 Порядку № 100 середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку, передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що період вимушеного прогулу ОСОБА_4 становить з 28.01.2017р. по 11.12.2017р., що також встановлено постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2017р. На час поновлення позивача на посаді йому не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача відповідачем в апеляційній скарзі не спростовується.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та не правомірності дій відповідача щодо не виплати зазначеної суми позивачу.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції пропуску позивачем строку звернення до суду та не застосування ст.122,123 КАС України є помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на зазначене посилання апелянта на те, що поняття "середній заробіток" не поширюється на дані правовідносини є помилковим.

Доводи апеляційної скарги щодо не вирішення судом під час розгляду справи про поновлення позивача на посаді питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а отже і відсутність у відповідача обов'язку здійнити такі виплати колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки не заявивши вимогу до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, закон не обмежує особу на реалізацію такого права як пред'явлення позову в майбутньому.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі № 813/7926/14.

Щодо доводів апеляційної скарги про невірне застосування судом до спірних правовідносин Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29.07.1991 року колегія суддів зазначає, що помилкове посилання в судовому рішенні на зазначений нормативний акт не призвело до невірного вирішення справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2018 по справі № 820/966/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді О.В. Присяжнюк Л.В. Курило Повний текст постанови складено 17.07.2018 року