Постанова № 75325227, 12.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15425/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Скочок Т.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кузьмишиної О.М.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 березня 2018 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 19 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Антонов» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 03.10.2017 №0138101309, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року, Державне підприємство «Антонов» (далі - ДП «Антонов», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення №0138101309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 03.10.2017.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 04.04.2014 ДП «Антонов» виконало свій обовґязок щодо своєчасного та у повному обсязі перерахування на відповідний казначейський рахунок Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві нарахованої до сплати суми єдиного соціального внеску (66 700 грн.), що підтверджується платіжним дорученням та випискою банку з відомостями про списання коштів з рахунку позивача.

При цьому, позивач зауважив, що подане до банку платіжне доручення на вказану суму коштів було оформлено відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2014 №22, та містила всю необхідну інформацію.

Кошти, сплачені позивачем згідно цього платіжного доручення, надійшли на відповідний казначейський рахунок та були зараховані до бюджету.

За наведених обставин позивач вважає спірне рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату державним підприємством єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний соціальний внесок) протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 березня 2018 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0138101309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 03.10.2017.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог вповному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ДП «Антонов» є платником єдиного соціального внеску та у 2014 році перебувало на обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

У квітні 2014 року ДП «Антонов» сплатило через свій обслуговуючий банк (ПАТ «КБ «Хрещатик», МФО 300670) до бюджету єдиний соціальний внесок згідно платіжного доручення від 04.04.2014 № 258 на суму 66 700 грн. (а саме ЄСВ за 2-у половину березня 2014 року) та платіжного доручення № 303 від 18.04.2014 на суму 33 600 грн.

Зі змісту цих платіжних доручень вбачається, що позивачем при їх оформленні та поданні до банку були зазначені зокрема наступні реквізити: одержувач - ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, код одержувача - 38760467, банку одержувача - ГУДКСУ у м. Києві, рахунок - 37190201002657, призначення платежу: "*;101;35978318; 3,6%-550; 2% - 400; 36,8% - 53500; 8,41% - 700; 33,2% - 6600; сплата ЄСВ із з/пл. за 2-у половину березня 2014р. Термін платежу 07.04.2014р. Перераховано повністю. Код платежу 71010000. Сума без ПДВ." - у платіжному дорученні № 258 та "*;101;35978318; 3,6%-3100; 36,8% - 30000; 8,41% - 500; сплата ЄСВ із з/пл. за 1-у половину квітня 2014р. Термін платежу 22.04.2014р. Перераховано повністю. Код платежу 71010000. Сума без ПДВ."

Вказані платіжні дорученні були отримані банком та прийнятті до виконання 04.04.2014 та 18.04.2014 відповідно, що підтверджується відмітками банку у реквізитах платіжних доручень «дата отримання» та «дата проведення».

Крім того, позивачем до матеріалів позову додана копія виписки ПАТ «КБ «Хрещатик» по рахунку ДП «Антонов» № 2600.5.003.120953 за 04.04.2014, де відображені відомості про списання з рахунку товариства суми коштів у розмірі 66 700, 00 грн. в оплату «ЄСВ із з/пл. за 2-у половину березня 2014 р.».

Поряд з цим, рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 03.10.2017 №0138101309 до ДП «Антонов» застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску у розмірі 3 906, 94 грн. (що становить 10% від несвоєчасно сплаченої суми внеску) та нарахована пеня у розмірі 583, 01 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Щодо обґрунтування правомірності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За приписами ч.ч. 5, 7 і 8 ст. 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому, у силу приписів норми п. 1 ч. 10 ст. 9 зазначеного Закону у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Відповідно до ч. 11 ст. 9, ч. 10 і 11 ст. 25 Закону №2464-VІ, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Таким чином, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Колегія суддів звертає увагу на надані сторонами матеріали, а саме: зворотній бік облікової картки платника єдиного внеску - ДП «Антонов» за 2014 рік; лист ДП «Антонов» від 04.11.2015 № 04/11-4, лист ПАТ «КБ «Хрещатик» від 04.11.2015 № 47/245-70-2392, лист ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12.11.2015 № 13599/10/26-57-17-06-15 та банківську виписку від 04.04.2014) суд встановив, що станом на 22.04.2014 позивачу згідно поданого звіту реєстр. № 1405210340 від 09.04.2014 була нарахована до сплати сума єдиного внеску у розмірі 94 179,67 грн.

Дана сума єдиного внеску була частково погашена 22.04.2014 за рахунок наявної на особовому рахунку позивача переплати у розмірі 55 110, 26 грн. (при цьому, остання утворилася в тому числі за рахунок коштів, сплачених підприємством до бюджету згідно платіжного доручення №303 від 18.04.2014), а в решті суми (39 069, 39 грн.) обліковувалася як недоїмка до 07.05.2014.

Упродовж періоду з 29.04.2014 по 07.05.2014 вказана сума недоїмки була погашена за рахунок платежів, здійснених позивачем згідно платіжних доручень №334 від 29.04.2014 на суму 377,83 грн. та № 353 від 07.05.2014 на суму 50 000 грн.

Між тим, кошти сплачені позивачем згідно платіжного доручення №258 від 04.04.2014 у сумі 66 700 грн. були зараховані до картки особового рахунку платника (ДП «Антонов») лише 15.05.2014 згідно внутрішнього висновку податкового органу № ВВ-422 від 15.05.2014.

Щодо зарахування сплаченої позивачем суми єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.

Окрім зазначеного вище, суд апеляційної інстанції звертає увагу на листи ПАТ «КБ «Хрещатик» від 04.11.2015 № 47/245-70-2392 та податкової інспекції від 12.11.2015 № 13599/10/26-57-17-06-15, банківської виписки по розрахунковому рахунку ДП «Антонов» у названому банку за 04.04.2014, причиною для затримки у зарахуванні сплаченої позивачем 04.04.2014 суми єдиного внеску (66 700 грн.) стало невірне відображення банком у виписці по рахунку призначення платежу, тобто не з вини платника (позивача).

Пунктом 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-ІІІ (далі - Закон №2346-ІІІ) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Пунктом 1.30 ст. 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону №2346-ІІІ, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно пп. 16.5.2 п. 16.2 ст. 16 Закону №2346-ІІІ, днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Положенням п. 22.4 ст. 22 Закону №2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Також, п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України визначено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

При цьому, визначальним у змісті даної норми Кодексу, яку, на думку суду можна застосувати за принципом аналогії закону до спірних правовідносин, є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або цільового фонду (в даному випадку єдиного соціального внеску).

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2014 №22 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976)

Відповідно до п. 1.9 цієї Інструкції, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

Пунктом 1.12 Інструкції передбачено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України строк зобов'язаний, зокрема: узяти розрахунковий документ платника/стягувача/отримувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу/отримувачу про невиконання його розрахункового документа в установлений законодавством України строк (додаток 23).

Пунктом 2.14 Інструкції передбачено, що банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».

Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

Ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

У розрахункових документах дата, зазначена в реквізиті «Дата виконання», має відповідати: даті списання коштів з рахунку платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку; даті списання коштів з рахунку платника та з кореспондентського рахунку банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Пунктом 2.22. Інструкції передбачено, що банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Відповідно до пункту 2.25. Інструкції, платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.

Згідно пункту 3.6. Інструкції, платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, що його сума не перевищує суму, яка є на рахунку платника.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що банк не приймає платіжне доручення від платника, якщо його сума перевищує суму, яка є на рахунку платника. У випадку прийняття платіжного доручення платника, заповнені відмітки «дата надходження» та «дата виконання» на такому платіжному дорученні клієнта банку свідчать про факти одержання банком відповідного платіжного доручення його виконання, шляхом списання коштів з рахунків клієнта та зарахування на рахунок отримувача.

Таким чином, наявними у справи матеріалами, а саме: платіжним дорученням від 04.04.2014 №258, банківською випискою за 04.04.2014, листом ПАТ «КБ «Хрещатик» від 04.11.2015 № 47/245-70-2392) підтверджено, що кошти в рахунок сплати єдиного соціального внеску за 2-у половину березня 2014 року по строку сплаті до 22.04.2014 включно, з рахунку позивача списані банком 04.04.2014, що в розумінні норм п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VІ вважається днем сплати платником єдиного соціального внеску на рахунок контролюючого органу.

При цьому, та обставина, що зарахування вказаної суми коштів на рахунок податкового органу відбулося з порушенням граничних строків сплати єдиного внеску, не зумовлена діями позивача, а сталася виключно з вини банку, що виключає відповідальність платника за ч. 10 і 11 ст. 25 Закону №2464-VI.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку щодо виконання позивачем свого обовґязку щодо своєчасної та у повному обсязі сплаті суми єдиного соціального внеску у розмірі 66 700 грн., а тому рішення №0138101309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 03.10.2017 прийняте відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню як протиправне.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 17 липня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

О.М. Кузьмишина