Постанова № 75325113, 06.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2018 рокусправа № 804/5369/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Добродняк І.Ю.

судді: Бишевська Н.А. Семененко Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року (головуючий суддя Конєва С.О.)

у справі № 804/5369/17

за позовом ОСОБА_1,

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якому просила визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 07.06.2017 №5452-1303 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на суму 1610,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу з огляду на те, що позивач не є власником (користувачем) нежилого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Між позивачем та Криворізькою міською радою не існує жодних договорів оренди земельних ділянок, не має даних і щодо користування земельними ділянками ні у Державному земельному кадастрі, ні у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що платниками земельного податку є землекористувачі земельних ділянок, які перебувають у власності такого землекористувача або у користуванні за договором оренди земельної ділянки та такі права є зареєстрованими у встановленому законом порядку у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно згідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», при цьому підставами для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

За встановлених судом обставин станом на 2017 рік жодні права, а саме: ні право власності на нерухоме майно (нежитлове приміщення), ні право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3, за позивачем не зареєстровані, такі відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідач зазначає, що судом не взято до уваги наявність договору іпотеки, згідно з яким, а також враховуючи положення Закону України «Про іпотеку», позивач є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_4 загальною площею 81,1 кв. м.

Також судом першої інстанції не прийнято до уваги Тимчасову угоду № 4195/366/4 від 14.08.2008 строком дії 1 рік, відповідно до якої ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5, площею 126 кв. м для потреб вбудованого приміщення нотаріальної контори, сплачує до місцевого бюджету за користування земельною ділянкою суму, яка відповідає розміру орендної плати, а відтак, враховуючи відсутність доказів повернення земельної ділянки, позивач є землекористувачем.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач (представник позивача) в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином.

В поданому апеляційному суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції обґрунтованою та правомірною, зазначає, що право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_6, належить ОСОБА_2, а не позивачу, і приміщення дійсно знаходиться в іпотеці; ОСОБА_1 є боржником перед банківською установою; ОСОБА_2 є майновим поручителем ОСОБА_1 за договором іпотеки, проте жодною правовою нормою не передбачене, що боржник набирає право власності на майно, яким поручитель поручається перед кредитною установою за боржника.

Крім того, позивач звертає увагу на позицію ДФС України в листі від 20.07.2016 №15660/6/99-95-42-01-15, згідно з якою підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.06.2017 № 5452-1303, яким ОСОБА_1 як власнику нежитлового приміщення № 42 по вул.Соборності, б.57, визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 1610,69 грн. (а. с.13).

Разом з тим, наявні в матеріалах справи докази свідчать, що 03.02.2007 між гр. ОСОБА_1 (дарувальник) та гр.ОСОБА_2 (обдаровувана) укладений договір дарування нежилого приміщення загальною площею 81,1 кв. м, що знаходиться на першому поверсі п'ятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_7, приміщення № 42 (а. с.4-42), що підтверджується відповідною копією договору дарування ВЕМ №588103, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 299 та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 26.02.2007, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №13702070 від 26.02.2007, а також копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №29684494 від 19.11.2014 (а.с. 25, 40-42).

Той факт, що приміщення АДРЕСА_8, належить за договором дарування від 03.02.2007 гр. ОСОБА_2, підтверджений також постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 у справі № 804/6405/16, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного окружного суду від 24.10.2017 і набрала законної сили.

В силу ч.4 ст.78 КАС України вказані обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі № 804/6405/16, не доказуються при розгляді даної справи № 804/5369/17.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про правомірність позовних вимог.

За визначенням пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України в редакції з 01.01.2017 плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди - пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

За правилами п.269.1 ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п.270.1 ст.270 ПК України).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 Земельного кодексу України і ст. 377 Цивільного кодексу України.

Вказаними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗК України).

Згідно з п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі

сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною

ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п.287.6 ст.286 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 ПК України).

В будь-якому випадку відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (абз.1 п.286.5 ст.286 ПК України).

З огляду на вказані правові норми в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що у позивача як особи, якою в установленому порядку відчужено нерухоме майно на підставі договору дарування від 03.02.2007, відсутній обов'язок щодо сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій вказане нерухоме майно розташоване.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення від 07.06.2017 № 5452-1303.

Стосовно доводів відповідача, що право власності ОСОБА_1 на вказане нежиле приміщення, і відповідно її статус платника земельного податку, випливає з договору іпотеки, про що свідчить дані Інформаційної довідки за №97055846 від 12.09.2017 щодо реєстрації іпотеки, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що договір іпотеки не є підставою виникнення права власності на відповідне нерухоме майно, оскільки за своєю правовою природою не засвідчує факт відчуження власником свого майна. Відповідно ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

До того ж судом першої інстанції вірно встановлено, що вказане обтяження зареєстровано у реєстрі іпотек 19.11.2014, тобто коли позивач вже не була власником означеного вище нерухомого майна, яке перейшло від позивача до гр. ОСОБА_2 ще у 2007 році.

Також суд першої інстанції вірно визнав безпідставним твердження відповідача про фактичне користування позивачем земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_9 на підставі умов Тимчасової угоди № 4195/366/4 від 14.08.2008, відповідно до якої ОСОБА_1 фактично використовує земельну ділянку за вказаною адресою площею 126 кв. м для потреб вбудованого приміщення нотаріальної контори, сплачує до місцевого бюджету за користування земельною ділянкою суму, яка відповідає розміру орендної плати, а відтак, враховуючи відсутність доказів повернення земельної ділянки, позивач є землекористувачем (а. с.58).

Виходячи з наведених вище правових норм на час укладення договору дарування, виникнення у власника нежилого приміщення (його частини) обов'язку сплачувати земельний податок законодавець пов'язує з моментом реєстрації права власності на таке приміщення, не ставлячи його в залежність від наявності або відсутності у цієї особи належного оформлення права власності чи користування земельною ділянкою.

Отже, оскільки до гр. ОСОБА_2, яка набула право власності на нерухоме майно, перейшло і право користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщене таке нерухоме майно (ст. 120 Земельного кодексу України), у позивача відсутній обов'язок щодо сплати земельного податку з моменту проведення державної реєстрації на іншу особу права власності на нерухоме майно, яке розташовано на земельній ділянці.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення позову.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5369/17 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко