Рішення № 75318735, 09.07.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/37/18

Справа №754/11372/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

09 липня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Таран Н.Г.

секретаря судового засідання: Двірко Т.В.,

за участі: представника позивача: Антоненко Н.В.

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником.

Позовні вимоги мотивує тим, що 04.01.2013 року відповідач був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF ТЕ 86 NCA № НОМЕР_1, згідно Наказу №08 Ка-/к-п.

Робота відповідача полягала у прийманні для доставки, доставці, перевезенні та передачі переданих йому матеріальних цінностей (м'ясопродукції), згідно видаткових (товарно-транспортних) накладних та актів прийому-передачі. Відповідно до покладених на відповідача обов'язків, а також враховуючи те, що посада, яку займає відповідач, і роботи, які він виконував в ТОВ «Комплекс Агромарс» входять до Переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 року № 447/24, з відповідачем були укладені Договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 374-В від 04.01.2013 року та № 374-Е від 04.01.2013 року. Згідно Наказу №66 КА/к-п-д від 08.01.2013 року, відповідача 18.01.2013 року було переведено водієм автофургону та рефрижератора DAF ТЕ 96 NT № НОМЕР_2 цієї ж автоколони. 01.02.2014 року з відповідачем було переукладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 85-В від 01.02.2014 року та №85-Е від 01.02.2014 року. Наказом № 329 КА/к-п-д від 20.08.2014 року, відповідача, 20.08.2014 року було переведено водієм автофургону та рефрижератора DAF FT 2F 85 № НОМЕР_3 цієї ж автоколони, та доручено, за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора. Відповідно до Договорів, відповідач прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. Так, п. 1 кожного з Договорів передбачає обов'язки відповідача: а) дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей позивача і вживати заходів для попередження збитків; б) своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей; в)вести облік, складати і передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей; г) брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей. Протягом всієї роботи відповідача па посаді водія-експедитора автоколони № 3 головного виробництва, відповідач неодноразово приймав під особисту матеріальну відповідальність м'ясо продукцію, для доставки її в пункт призначення, згідно видаткових (товарно-транспортних) накладних, накладних на переміщення накладних, накладних на переміщення, але під час передачі продукції контрагентам Позивача, виявлялася її нестача, сам факт і розмір якої підтверджується складеними відповідно кожної недостачі Актами прийому-передачі та (або) Актами про розбіжності. Відповідно до Актів прийому-передачі, кількість продукції що зазначена в них, не відповідає фактичній кількості продукції, згідно товарно-транспортних накладних. На кожній видатковій (товарно-транспортній) накладній є підпис відповідача, який засвідчує факт прийняття товару (м'ясо продукції) до перевезення, в об'ємі та вигляді зазначеному в накладних, а відповідно до Актів прийому-передачі продукції, встановлено, що кількість привезеного контрагентами товару менша ніж у накладній. Отже, відповідач не виконав належним чином покладені на нього обов'язки, внаслідок чого позивач зазнав значних матеріальних збитків. Наказом від 22.10.2015 року № НОМЕР_4/к-з відповідач був звільнений за власним бажанням. Добровільно відшкодувати шкоду відповідач не погоджується. З урахуванням заяви представника позивача від 06.02.2017 року про зменшення позовних вимог, останній просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» суму завданих збитків у розмірі 7843,50 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1378,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача Антоненко Н.В. заяву про зменшення розміру позовних вимог підтримала, просила суд про задоволення позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в суді проти задоволення позову заперечила, оскільки вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними. Зазначила, що позивач в позовній заяві вказує, що станом на день подання позову з відповідача з рахунок погашення так званої «заборгованості», було утримано 1671,96 грн., хоча це не відповідає дійсності і є необґрунтованим самим позивачем. Окрім того, не зрозуміло за який період часу було здійснено утримання з заробітної плати відповідача в розмірі 1671,96 грн. Звернула увагу суду на те, що з заробітної плати відповідача за час його роботи в ТОВ «Комплекс Агромарс» позивач здійснював утримання з заробітної плати, загальний розмір яких значно перевищує вказаний в позовній заяві. В сумі утримання склало 2804,69 грн. Отже, фактично та дійсно утримана сума за весь період роботи відповідача, позивачем в позовній заяві не вказана. Окрім того наказ або розпорядження про здійснене відрахування з заробітної плати відповідача суми в розмірі 1671,96 грн. до відома відповідача не доводився і під розпис не надавався. Накази про відшкодування збитків за період з 05.05.2014 року по 30.09.2015 року не підписані відповідачем, а отже останній в порядку передбаченому чинним законодавством України не був з ними ознайомлений належним чином та не мав права в разі не згоди їх оскаржувати. Позивач не конкретизує, якими винними протиправними діями або якою бездіяльністю відповідач завдав збитків. З вказаними розмірами недовозів м'ясопродукції відповідач жодного разу не погодився, що підтверджено зауваженнями останнього на відповідних актах прийому-передачі продукції та відсутністю його підпису на таких актах. Також представником відповідача було вказано на те, що судом має бути застосовано строків позовної давності, відповідно застосувати річний строк позовної давності до вимог про стягнення збитків за весь період 2014 року та за місяці з січня по 02 вересня 2015 року.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 03.01.2013 року згідно наказу №08 КА/к-п від ОСОБА_3 був прийнятий на роботу до ТОВ «Комплекс Агромарс», на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF ТЕ 86 NCA № НОМЕР_1, автоколони №2 транспортного департаменту 04.01.2013 року, зі строком випробування 1 місяць, з оплатою праці відповідно до штатного розпису. Доручено ОСОБА_3 водію автофургону та рефрижератора DAF ТЕ 86 NCA № НОМЕР_1, автоколони №2 транспортного департаменту з 04.01.2013 року, за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

Укладено з ОСОБА_3 договори № 374-В від 04.01.2013 року та № 374-Е від 04.01.2013 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за збереження товарно-матеріальних цінностей.

Згідно Наказу №66 КА/к-п-д від 08.01.2013 року, ОСОБА_3 18.01.2013 року було переведено водієм автофургону та рефрижератора DAF ТЕ 96 NT № НОМЕР_2 цієї ж автоколони, із оплатою праці відповідно до штатного розпису. Доручено ОСОБА_3 водію автофургону та рефрижератора DAF ТЕ 86 NТ № НОМЕР_2, автоколони №2 транспортного департаменту з 18.01.2013 року, за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

01.02.2014 року з відповідачем було переукладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 85-В від 01.02.2014 року та №85-Е від 01.02.2014 року.

Наказом № 329 КА/к-п-д від 20.08.2014 року, відповідача, 20.08.2014 року було переведено водієм автофургону та рефрижератора DAF FT 2F 85 № НОМЕР_3 цієї ж автоколони, та доручено, за його згодою, виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

Відповідно до укладених між позивачем та відповідачем договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 374-В від 04.01.2013 року та № 374-Е від 04.01.2013 року, № 85-В від 01.02.2014 року та №85-Е від 01.02.2014 року, працівник, що займає посаду експедитора автоколони №2 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, експедитора автоколони №1 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, експедитора автоколони № 2 автотранспортного парку і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, експедитора автоколони № 2 транспортного департаменту і виконує роботу пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Відповідно до пункту 2 Договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Пунктом 3 Договорів передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

В подальшому наказом №1025 КА/к-з від 22.10.2015 року ТОВ «Комплекс Агромарс» відповідача було звільнено з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85 НОМЕР_6 автоколони №2 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку 22.10.2015 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України, скасовано суміщення посади експедитора та припинено встановленої доплати у зв'язку із його звільненням.

Згідно довідки виданої ТОВ «Комплекс Агромарс» №740 від 29.08.2016 року, станом на 22.10.2015 року заборгованість ОСОБА_3 перед Філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» по завданим збиткам складає 23945,31 грн.

Відповідно до інформації ТОВ «Комплекс Агромарс» щодо кількості убутку м'ясопродукції перевезеної водієм ОСОБА_3 за період з 05.05.2014 року по 22.09.2015 року розмір збитків від недовозів м'ясопродукції з урахуванням норм становить 9515,46 грн.

Водночас, відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог оскільки станом на день подання позову до суду з відповідача в рахунок погашення вказаної заборгованості, було утримано 1671,96 грн. непогашена сума збитків, завданих відповідачем позивачу становить 9515,46 грн. - 1671,96 грн. = 7843,50 грн., яку позивач бажає стягнути з відповідача.

При виконанні своїх трудових обов'язків відповідачем в період з 05.05.2014 року по 2.09.2015 року здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції.

У зв'язку з чим у вказаний період складалися відповідні видаткові накладні (товарно-транспортні накладні) про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, якими при відвантаженні товару контрагентам встановилася нестача м'ясопродукції в тому чи іншому розмірі.

Внаслідок цього позивач вважає, що цивільну відповідальність по відшкодуванню заподіяної підприємству шкоди, слід покласти на відповідача, який здійснював її перевезення як водій-експедитор і несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

В зв'язку з цим з 10 травня 2014 року по 30.09.2015 року підприємством прийнято ряд наказів про утримання із заробітної плати водія ОСОБА_3 на відшкодування завданої шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Таким чином, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст.130, 135-3,137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відповідно до частини 2 статті 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Згідно ст.130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Відповідно до вимог ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, представник позивача зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві на посаді експедитора.

Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді представником позивача не доведено.

Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі року актів по факту нестачі продукції не відбиралися, причини з яких сталася нестача не встановлювалися.

Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 Договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.

Жодного доказу наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі м'ясопродукції, а також причинного зв'язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.

Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків суду не подано.

Встановлено, що зважування при завантаженні та розвантаженні товару здійснювалося на вагах з точністю до 1 г.

При цьому суд звертає увагу на те, що умови зберігання м'яса на складі значно відрізняються від умов його транспортування при міжміських перевезеннях, які мають в собі більше передумов для втрати ваги товаром ніж при триманні на складі.

Разом з тим, норми природного убутку м'ясопродукції при транспортуванні позивачем не враховано, з урахуванням пори року, температури повітря, відстані та часу протягом якого здійснювалася доставка продукції, тощо.

17.02.2011 року на підприємстві позивача Наказом № 160-1 запроваджено в дію «Систему обрахунку недовозів м'ясопродукції при транспортуванні».

Згідно вказаного наказу визначено норми додаткового природного убутку на транспортування, яка визначається в кілограмах пропорційно від завантаженої ваги товару.

Однак, як вбачається з актів приймання-передачі продукції та наказів про відшкодування збитків затверджені підприємством норми додаткового природного убутку на транспортування при обрахунку нестачі й розміру завдано їх підприємству шкоди фактично не застосовувалися і не враховувалися.

Отже, оскільки стороною позивача суду не надано жодних належних та допустимих доказів того, що саме винними діями відповідача підприємству була завдана шкода, не надано доказів наявності причинного зв'язку між протиправними діями відповідача і шкодою, яка наступила, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 19, 48, 81, 89, 92,141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, Кодексом законів про працю, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Сторони по справі: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», ЄДРПОУ 30160757, місце знаходження: 07350, Київська область, Вишгородський район, с.Гаврилівка.

Відповідач - ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_5, місце проживання: 02232, АДРЕСА_1

Повний текст рішення складено 16.07.2018 року.

Суддя: Н.Г. Таран