Ухвала суду № 75314, 01.08.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

01.08.06 Справа № 5/429-28/64А

УХВАЛА

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бонк Т.Б.

суддів: Марко Р.І.

Бойко С.М.

При секретарі Нор У.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карнеол»

на постанову господарського суду Львівської області від 11.05.2006 року

у справі № 5/429-28/64, суддя А.Я.Морозюк

за позовом ДПІ у Галицькому районі м.Львова

до відповідача 1 ТзОВ «Леокос»

до відповідача 2 ТзОВ «Карнеол»

про визнання недійсним господарського зобов’язання

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

від відповідачів –не з’явилися

в с т а н о в и в :

постановою господарського суду Львівської області від 11.05.2006 року у справі № 5/429-28/64 позовні вимоги ДПІ у Галицькому районі м.Львова задоволено повністю. Визнано недійсним господарське зобов’язання за договором від 01.06.2005 року № 01/06/2005-2, укладеного між ТзОВ «Карнеол»та ТзОВ «Леокос»на суму 2 899 581,67 грн. Присуджено стягнути з ТзОВ «Леокос» усе одержане ним за даним договором на користь ТзОВ «Карнеол», а з останнього стягнути усе одержане в доход державного бюджету.

Господарський суд Львівської області, мотивував свою постанову, зокрема тим, що договір, укладений між відповідачами, спрямований на приховування від оподаткування доходів відповідачем -1 ТзОВ «Леокос», тому суд визнав його недійсним як такий, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Не погоджуючись із постановою господарського суду, ТзОВ «Карнеол»подав апеляційну скаргу № б/н від 22.05.2006 року, в якій просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що судом допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт посилається також, що судом першої інстанції при постановленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, покликається на те, що судом не було повідомлено ТзОВ «Карнеол»про дату, час та місце розгляду справи у господарському суді та не надіслано копії позовної заяви, чим порушено принцип змагальності та рівності сторін перед законом та судом. Також посилається на те ,що судом було залишено поза увагою той факт, що позивачем не доведено конкретний зміст мети договору, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Наводить також інші міркування щодо непогодження з висновком суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на апеляційну скаргу не подав.

Позивач та відповідач-2 ТзОВ «Карнеол»явки повноважних представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча про день та час слухання справи були належним чином повідомлені, про що свідчить повернення листів-повідомлень з підписами про отримання ухвал.

Відповідно до п.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Суд вирішує справу на основі наявних доказів за відсутності представників сторін в порядку ст.71 КАС України

Розглянувши апеляційну скаргу, наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, колегія Львівського апеляційного господрського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За результатами проведеної ДПІ у Франківському районі м.Львова планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТзОВ «Карнеол»за період з 01.07.2002 року по 30.06.2005 року, працівниками податкового органу було складено акт № 327/23-0/23274869 від 14.12.2005 року. Із даного акту вбачається, що перевіркою встановлено - порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.2994 року № 334/94-ВР в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в розмірі 77 700 грн.; - порушення п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, підприємством занижено податок на додану вартість на суму 43 368,91 грн.; порушення п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.17 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб»№ 889-ІV від 22.05.2003 року, в результаті чого не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 75,66 грн.

Під час проведення перевірки встановлено та відображено в акті перевірки, що між ТзОВ «Карнеол»(покупець) та ТзОВ «Леокос»(продавець) укладено договір № 01/06/2005-2 від 01.06.2005 року, відповідно до умов якого, продавець зобов’язується продати, а покупець належним чином прийняти та оплатити товари народного вжитку в кількості та асортименті, згідно товарних накладних, підписаних та завірених сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання даного договору за період з 01.07.2002 року по 30.06.2005 року ТзОВ «Карнеол»отримало від ТзОВ «Леокос»по накладних, копії яких знаходяться у матеріалах справи, товарно-матеріальні цінності на загальну суму 2 899 581,67 грн.

Проте, матеріалами справи встановлено, та підтверджується ДПІ у Деснянському районі м.Києва, що ТзОВ «Леокос»за юридичною адресою не знаходиться, останній звіт з податку на додану вартість підприємство подало за березень 2005 року. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 27.12.2005 року у справі № 2-2286/2005, визнано недійсними установчі документи даного підприємства, свідоцтво про державну реєстрацію з моменту реєстрації, та свідоцтво про реєстрацію як платника податку на додану вартість. Одночасно, комісією ДПІ у Деснянському районі м.Києва 22.11.2004 року анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

У відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 цього Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 3 статті 216 Кодексу зазначено, що правові наслідки недійсності правочину, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно із приписами статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 цього Кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. №509-XII (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із приписів статті 207 вказаного Кодексу вбачається, що для визнання зобов’язання недійсним необхідно встановити факти вчинення такого зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства хоча б однією із сторін.

З викладеного вбачається, що ТзОВ "Леокос", порушуючи законодавство України не подавало звітність до податкового органу, проте здійснювало господарську діяльність без подання необхідних звітів. Після виконання умов договору купівлі-продажу від 01.06.2005 року № 01/06/2005-2 ТзОВ "Леокос" не сплатило до бюджету відповідні податки, у тому числі податок на додану вартість.

У свою чергу, ТзОВ "Каронеол" безпідставно віднесло відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту за результатами господарської операції на виконання умов вищезазначеного договору. Згідно з приписами Закону України "Про податок на додану вартість" необхідною умовою для віднесення податку на додану вартість до податкового кредиту, окрім здійснення господарської операції та належним чином оформленої податкової накладної є необхідним наявність факту сплати платником податку (ТзОВ "Леокос") у звітному періоді відповідних сум податку, що не було зроблено.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

На підставі вказаної норми суд першої інстанції підставно застосував до ТзОВ "Леокос" та ТзОВ "Карнеол" наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним та стягнув в доход держави все одержане ними за договором купівлі-продажу від 01.06.2005 року № 01/06/2005-2, оскільки судом встановлено намір приховати дохід від оподаткування та ухилитись від сплати податків у обох сторін та виконання зобов'язання обома сторонами.

Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його підставним, що договір № 01/06/2005-2 від 01.06.2005 року укладений між відповідачами, спрямований на приховування від оподаткування доходів відповідачем-1, ТзОВ «Леокос», так як після укладення договору у ТзОВ «Леокос»виникло податкове зобов’язання, яке останній, згідно з Законом України «Про податок на додану вартість»повинен був відобразити у бухгалтерських документах, у декларації по податку на додану вартість, та сплатити у встановлений Законом термін до державного бюджету України. Одночасно, слід зазначити, що діяльність ТзОВ «Леокос»з моменту його реєстрації здійснювалась протиправно, оскільки гр.Лещук К.Л. не був власником підприємства, так як на пропозицію незнайомої особи за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності зареєстрував ТзОВ «Леокос», відкрив розрахунковий рахунок, майно та грошові кошти до статутного фонду не вносив, протокол зборів засновників товариства від 05.10.2004 року не оформляв, будь-яких фінансово-господарських документів не підписував та не оформляв, зафіксований рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 27.12.2005 року по справі № 2-2286/2005.

Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності з п.4 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки скаржником не було надано доказів щодо спростування тверджень позивача, то апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Щодо посилань скаржника на те, що постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, які полягають у неповідомленні його належним чином про дату, час та місце розгляду справи, то вони не заслуговують на увагу та спростовуються наявними у матеріалах справи листами-повідомленнями (а.с.90, 106), направленими судом першої інстанції з ухвалами суду, на яких є відмітка про отримання стороною ухвал суду.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що постанова господарського суду Львівської області від 11.05.2006 року у справі № 5/429-28/64 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної постанови..

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200-206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,

У Х В А Л И В:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2005 року у справі № А-6/164 залишити без змін, апеляційну скаргу ДПІ у Богородчанському районі Івано-Франківської області –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Метаріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.