Вирок № 75309813, 16.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 490/12470/14-к 16.07.2018

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Чебанової-Губарєвої Н.В. Куценко О.В. Фаріонової О.М.,

за участю секретарів Тимошенка О.С., Луговенко К.С.,

Спанатій О.С., Єфіменка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12014150020003960, за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Миколаївської області Бороденка С.А. та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2015 року відносно

ОСОБА_7, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 числа в м. Мелітополь Запорізької області, зареєстрований АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчинені злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 186, ст. 348 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурори - Зінич (Кірієнко) Р.В., Періжок О.В.,

обвинувачений - ОСОБА_7,

захисники - Кузьміних І.М., Завадська Л.М.,

потерпілий - ОСОБА_10

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2015 року ОСОБА_7 визнано винними у вчинені злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п.1, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 186, ст. 348 КК України та призначено покарання:

за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України - 15 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України - 14 років позбавлення волі;

за ч. 1 ст. 186 КК України - 2 роки позбавлення волі;

за ст. 348 КК України - 9 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 у відшкодування витрат Миколаївської обласної лікарні 200,85 грн., Миколаївського обласного протитуберкульозного диспансеру - 8 860,61 грн., НДЕКЦ УМВС України в Миколаївській області за проведення експертиз - 12 580,16 грн.; у відшкодування майнової шкоди потерпілому ОСОБА_11 5 000 грн.; потерпілій ОСОБА_12 - 5 050 грн. та моральної шкоди 20 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у справі.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

В зміненій апеляційній скарзі прокурор просить вирок в частині призначення покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України та в частині виключення, як зайвої, кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі. Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі.Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України до 14 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 186 КК України - до 2 років позбавлення волі, за ст. 348 КК України - до 9 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, змінах та доповненнях до неї просить скасувати вирок відносно нього та направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Просить перекваліфікувати його дії відносно ОСОБА_13 з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ст. 116 КК України, відносно ОСОБА_12 - з ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ст. 123 КК України, за обвинуваченням за ч. 1 ст. 186 та ст. 348 КК України - провадження закрити за недоведеністю його вини.

Виключити з пред'явленого обвинувачення обставини, що обтяжують покарання: вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку.

В змінах до апеляційної скарги від 18.01.2017 р. ОСОБА_7 просить перекваліфікувати його дії з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України та з ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, а вирок в частині кваліфікації його дій за ст. 348 та ч. 1 ст. 186 КК України скасувати.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновків суду щодо доведеності вини обвинуваченого, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Так, на думку прокурора, дії ОСОБА_7, за епізодом замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки замах на вбивство працівника правоохоронного органу, кваліфікований за ст. 348 КК України, ОСОБА_7 вчинив після умисного вбивства ОСОБА_13 та замаху на вбивство ОСОБА_12, тобто як особа, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я особи» № 2 від 07.02.2003 р., замах на вбивство працівника правоохоронного органу належить кваліфікувати тільки за ст. 348 КК України, а коли замах на вбивство, вчинений за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті. Таким чином дії ОСОБА_7 за епізодом замаху на вбивство працівника правоохоронного органу потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Кваліфікуюча обставина - вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. ст. 116-118 цього Кодексу, не передбачена ст. 348 КК України і тому дії ОСОБА_7 потребують додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України.

До того ж, прийняте судом першої інстанції рішення про виключення з об'єму обвинувачення кваліфікації дій за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як зайвої, не передбачене чинним КПК України.

Прокурор зазначає, що суд, на порушення вимог ч. 1 ст. 66 КПК України, при призначенні виду та міри покарання, врахував як обставину, що пом'якшує покарання наявність у обвинуваченого хронічних захворювань, яка не передбачена зазначеною частиною статті.

Вважає, що судом недостатньо враховано суспільної небезпечності вчинених ОСОБА_7 злочинів, а саме - вчинення убивства та замаху на вбивство в громадському місці, безпричинно, зухвало, щодо осіб похилого віку, в стані алкогольного сп'яніння, невиконання вимог працівників правоохоронного органу після вчинення вбивства та ще одного замаху на вбивство, за тих обставин, що обвинувачений вину у вчиненому не визнав, не розкаявся, заходів для відшкодування завданої потерпілим шкоди не здійснював, за місцем мешкання характеризується посередньо.

Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі та доповненнях до неї зазначає, що потерпілі своїми неправомірними діями відносно нього спровокували його на вчинення злочину - потерпіла ОСОБА_12 була ініціатором конфлікту, виражалася в його бік нецензурною лайкою, вдарила його сумкою, після чого потерпілий ОСОБА_13 наніс йому удар головою в перенісся. Така поведінка потерпілих викликала у нього специфічний емоційно-психологічний стан, тобто стан сильного душевного хвилювання, а тому, відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я особи» № 2 від 07.02.2003 р., його дії не можуть кваліфікуватись, як злочин, вчинений з хуліганських мотивів. Стверджує, що він не пам'ятає, як і чому він в ході конфлікту з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ножем спричинив їм тілесні ушкодження, при цьому наполягає на тому, що умислу на вбивство у нього не було. Коли в нього кинули сумкою, він машинально підібрав її, не маючи умислу на її викрадення. Сумка потерпілої спочатку була предметом його побиття та якою в нього кинули щоб затримати, він схопив її не з метою пограбування, а з метою уникнення подальшого побиття нею.

Вважає, що суд неправомірно не допитав свідків конфлікту ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які могли б підтвердити факт конфлікту між ним та потерпілими.

Зазначає, що не мав умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 та запевняє, що ніж викинув одразу, коли побачив ОСОБА_10 Стверджує, що останній пошкодив бронежилет за інших обставин. На його (ОСОБА_7.) думку показання потерпілого ОСОБА_10, свідків та його самого у вироку викладені невірно та суперечать тим, які надавались під час судового розгляду. Кваліфікацію його дій за ст. 348 та ч. 1 ст. 186 КК України вважає недоведеною, оскільки матеріали кримінального провадження не містять достатніх доказів нанесення ним удару ножем працівнику правоохоронних органів, оскільки події відбулись 15.07.2014 р., показання ОСОБА_16 надані 30.07.2014 р., а експертиза бронежилету проведена 06.08.2014 р.

Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано врахував вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння, як обставину, що обтяжує покарання, оскільки випив він не багато, а причиною спричинення ним потерпілим тілесних ушкоджень стало не перебування в стані алкогольного сп'яніння, а сильне душевне хвилювання.

З огляду на вік потерпілого і ту обставину, що останній працював, вважає що суд першої інстанції невірно врахував, як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Зауважує, що при призначенні йому покарання повинні бути враховані ті обставини, що він відшкодував шкоду потерпілим, злочин вчинив вперше, характеризується позитивно.

Узагальнений виклад позиції обвинуваченого ОСОБА_7 в запереченні на апеляційну скаргу прокурора.

ОСОБА_7 вказує на необґрунтованість вимог апеляційної скарги прокурора, оскільки він до кримінальної відповідальності притягується вперше, алкоголь не вживає, оскільки має хронічне захворювання - цукровий діабет, працював на державних підприємствах, займався підприємницькою діяльністю, одружений, виховав двох дітей. Наполягає на тому, що потерпілі своєю поведінкою спровокували його дії. Не погоджується з прокурором щодо обставин вчинених злочинів.

Узагальнений виклад позиції захисника ОСОБА_17 в запереченні на апеляційну скаргу прокурора.

Вказує на відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочинів, передбачених ст. 348 та ч. 2 ст. 115 КК України.

Вважає, що підстави для скасування вироку, зазначені прокурором в апеляційній скарзі, відсутні. Заперечує проти тверджень прокурора про відсутність обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7, вказує на те, що останній раніше не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні хворих батьків похилого віку, страждає хронічними захворюваннями, під час судового розгляду відшкодував заподіяну потерпілим шкоду, щиро кається у вчинених злочинах, просив пробачення у потерпілих.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

15.07.2014 р. приблизно о 22.40 год. ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на зупинці громадського транспорту «вул. Радянська», яка знаходиться по пр. Леніна в м. Миколаєві в напрямку руху транспорту в сторону вул. Декабристів, звернув увагу на двох невідомих йому осіб похилого віку - ОСОБА_13 та ОСОБА_12, які сиділи на лавці зупинки та спілкувалися між собою.

У ОСОБА_7 виникла зневага до вказаних осіб. Усвідомлюючи, що він перебуває в громадському місці - на зупинці громадського транспорту, з мотивів явної неповаги до суспільства, зневажливого ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки та моральності, з особливою зухвалістю у виді нахабного поводження, буйства, ОСОБА_7 дістав з кишені ніж та підійшов до ОСОБА_13 та ОСОБА_12, які сиділи на лавці, не даючи йому жодного приводу до такої поведінки.

Маючи умисел на позбавлення життя двох осіб, ОСОБА_7 безпричинно, з хуліганських мотивів, зі значною силою почав наносити удари ножем в життєво важливі органи ОСОБА_12 і ОСОБА_13, які не в змозі були чинити опір внаслідок несподіваного протиправного посягання на своє життя та здоров'я.

Завдавши не менш п'яти ножових поранень кожному з потерпілих, у тому числі у життєво важливі частини тіла - шию та грудну клітину, ОСОБА_7 вважаючи, що виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, пішов з місця вчинення кримінального правопорушення, при цьому злочин відносно ОСОБА_12 не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Внаслідок умисних дій ОСОБА_7, ОСОБА_13 завдано тяжких тілесних ушкоджень, а саме: в області голови і шиї - у вигляді синця в лобній області зліва, рани на боковій поверхні шиї, рани на задній поверхні шиї, в області тулуба - у вигляді рани на передній поверхні грудної клітини, рани на надпліччі праворуч, в області кінцівок - у вигляді рани на другому пальці правої кисті, садна на лівому колінному суглобі і правій гомілці, які призвели до його смерті, ОСОБА_12 - завдано тяжких тілесних ушкоджень, , а саме: у вигляді поранення передньонижнього відділу шиї зліва, проникаючого поранення грудної клітини з ушкодженням правої легені, різаних ран обох кистей з пошкодженням сухожилля згинача другого пальця лівої кисті, які небезпечні для життя в момент спричинення, але у зв'язку із своєчасним наданням необхідної медичної допомоги, не призвели до її смерті.

Після цього, біля 22.45 год. ОСОБА_7 пішов з місця вчинення злочину в напрямку вул. Московської в м. Миколаєві, та коли він відійшов від потерпілих на відстань біля 5 м, невстановлена слідством особа, яка знаходилась на зазначеній зупинці і бачила протиправні дії ОСОБА_7, з метою зупинення правопорушника, перешкоджаючи йому зникнути з місця вчинення кримінального правопорушення, кинула у спину останнього жіночу сумку ОСОБА_12, яка випала з рук потерпілої в ході нападу на неї.

Побачивши вказану жіночу сумку, яка впала на землю біля нього, ОСОБА_7, реалізуючи виниклий умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, рукою піднявши із землі дану сумку, яка належала ОСОБА_12, забрав її з собою, маючи можливість розпорядитися нею за власним розсудом. Таким чином, ОСОБА_7 відкрито заволодів жіночою сумкою ОСОБА_12 вартістю 45 грн. та речами, які знаходились в ній, чим завдав потерпілій ОСОБА_12 майнову шкоду в розмірі 723,95 грн. Після цього, ОСОБА_7 побіг по вул. Московській в напрямку вул. Шевченка в м. Миколаєві.

В цей час працівник правоохоронного органу сержант міліції ОСОБА_10, молодший інспектор першого взводу роти спеціального підрозділу груп затримання батальйону міліції охорони Управління державної служби охорони при УМВС України в Миколаївській області, спільно з ОСОБА_18 та ОСОБА_19 на службовому автомобілі у складі наряду «Замах 24» по охороні громадського порядку та майна всіх форм власності здійснювали патрулювання території Центрального району м. Миколаєва.

За вказівкою оперативного чергового ММУ УМВС України в Миколаївській області, відразу після вчинення ОСОБА_7 злочинів, наряд «Замах 24» прибув на місце вчинення кримінальних правопорушень та почав переслідувати злочинця.

Пересуваючись на службовому автомобілі по вул. Московській в м. Миколаєві ОСОБА_10 біля 22.50 год. побачив ОСОБА_7, який біг, тримаючи в руках ніж та жіночу сумку.

ОСОБА_10 вибіг з автомобілю та почав наздоганяти ОСОБА_7, при цьому він та інші співробітники міліції, які знаходилися у складі наряду «Замах 24», голосно кричали ОСОБА_7: «Стояти. Міліція», вимагаючи зупинитися.

Усвідомлюючи, що зупинитися йому наказують працівники міліції при виконанні своїх службових обов'язків, які були у форменому одязі та переслідували його на службовому автомобілі, який має специфічні розпізнавальні знаки, ОСОБА_7 на їх законні вимоги не реагував, продовжуючи бігти.

З метою уникнення затримання і відповідальності за вчинені раніше злочини, реалізуючи свій намір, ОСОБА_7 несподівано зупинився напроти буд. № 34 по вул. Московській в м. Миколаєві та повернувся обличчям до ОСОБА_10, який наздоганяв його та в цей час впритул наблизився до нього. Діючи умисно, ОСОБА_7, зі значною силою, цілеспрямовано наніс один ударом лезом ножа, який тримав у руці, в область грудної клітки співробітника міліції, усвідомлюючи наслідки від нанесеного удару та бажаючи їх наставання. Однак довести свій злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті працівнику правоохоронного органу до кінця не зміг, з причин, що не залежали від його волі - лезо ножа попало у металеву пластину бронежилета «Панцир 3-95», який знаходився на ОСОБА_10, у зв'язку з чим нанесений ОСОБА_7 удар не завдав шкоди його здоров'ю та працівник міліції застосував до останнього заходи фізичного впливу - спецзасіб «Терен 4 М» та наручники, в результаті чого ОСОБА_7 був затриманий та покладений на асфальт.

Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковані

за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, вчинене з хуліганських мотивів;

за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як замах на умисне вбивство, вчинений відносно двох осіб з хуліганських мотивів;

за ч. 1 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж);

за ст. 348 КК України, як замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_7 за епізодом замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч 2 ст. 115 КК України, як замаху на умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, не потребують, оскільки ст. 348 КК України є спеціальною нормою.

З огляду на це, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України судом першої інстанції виключена з обвинувачення, як зайва.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечували проти задоволення скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та, в порядку вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням прокурора, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

15.07.2014 р. приблизно о 22.40 год. ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на зупинці громадського транспорту «вул. Радянська», яка знаходиться по пр. Леніна в м. Миколаєві в напрямку руху транспорту в сторону вул. Декабристів, маючи при собі ніж, звернув увагу на двох невідомих йому осіб похилого віку - ОСОБА_13 та ОСОБА_12, які сиділи на лавці зупинки та спілкувалися між собою. У ОСОБА_7 виникла неприязнь та зневага до вказаних осіб. Усвідомлюючи, що він перебуває в громадському місці - на зупинці громадського транспорту, з мотивів явної неповаги до суспільства, зневажливого ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки та моральності, ОСОБА_7, з особливою зухвалістю у виді нахабного поводження та буйства, дістав з кишені ніж та підійшов до ОСОБА_13 та ОСОБА_12, які сиділи на лавці, не даючи йому жодного приводу до такої поведінки.

Маючи умисел на позбавлення життя двох осіб, ОСОБА_7 безпричинно, використовуючи незначний привід, з хуліганських мотивів, діючи умисно, зі значною силою став наносити удари ножем в життєво важливі органи ОСОБА_12 і ОСОБА_13, які не в змозі були чинити опір внаслідок несподіваного протиправного посягання на своє життя та здоров'я.

Завдавши не менш п'яти ножових поранень кожному з потерпілих, у тому числі у життєво важливі частини тіла - шию та грудну клітину, ОСОБА_7 вважаючи, що виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, пішов з місця вчинення кримінального правопорушення, при цьому злочин відносно ОСОБА_12 ОСОБА_7 не був закінчений з причин, які не залежали від волі останнього.

Внаслідок умисних дій ОСОБА_7, ОСОБА_13 завдано тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до його смерті, а саме: в області голови і шиї - у вигляді синця в лобній області зліва, рани на боковій поверхні шиї, рани на задній поверхні шиї, в область тулуба - у вигляді рани на передній поверхні грудної клітини, рани на надпліччі праворуч, в області кінцівок - у вигляді рани на другому пальці правої кисті, садна на лівому колінному суглобі і правій гомілці. ОСОБА_12 завдано тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді поранення передньонижнього відділу шиї зліва, проникаючого поранення грудної клітини з ушкодженням правої легені, різаних ран обох кистей з пошкодженням сухожилля згинача другого пальця лівої кисті, які небезпечні для життя в момент спричинення, але у зв'язку із своєчасним наданням необхідної медичної допомоги, не призвели до її смерті.

Після цього, біля 22.45 год. ОСОБА_7 пішов з місця вчинення злочину в напрямку вул. Московської в м. Миколаєві. Коли він відійшов від потерпілих на відстань біля 5 м, невстановлена слідством особа, яка знаходилась на зазначеній зупинці і бачила протиправні дії ОСОБА_7, з метою зупинення правопорушника, перешкоджаючи йому зникнути з місця вчинення кримінального правопорушення, кинула у спину останнього жіночу сумку ОСОБА_12, яка випала з рук потерпілої в ході нападу на неї.

Побачивши вказану жіночу сумку, яка впала на землю біля нього, ОСОБА_7, реалізуючи виниклий умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, рукою піднявши із землі дану сумку, яка належала ОСОБА_12, забрав її з собою, маючи можливість розпорядитися нею за власним розсудом. Таким чином, ОСОБА_7 відкрито заволодів жіночою сумкою ОСОБА_12 вартістю 45 грн. та речами, які знаходились в ній, чим завдав потерпілій ОСОБА_12 майнову шкоду в розмірі 723,95 грн. Після цього, ОСОБА_7 побіг по вул. Московській в напрямку вул. Шевченка в м. Миколаєві.

В цей час працівник правоохоронного органу сержант міліції ОСОБА_10, молодший інспектор першого взводу роти спеціального підрозділу груп затримання батальйону міліції охорони Управління державної служби охорони при УМВС України в Миколаївській області, спільно з ОСОБА_18 та ОСОБА_19 на службовому автомобілі у складі наряду «Замах 24» по охороні громадського порядку та майна всіх форм власності здійснювали патрулювання території Центрального району м. Миколаєва.

За вказівкою оперативного чергового ММУ УМВС України в Миколаївській області, відразу після вчинення ОСОБА_7 злочинів, наряд «Замах 24» прибув на місце вчинення кримінальних правопорушень та почав переслідувати злочинця.

Пересуваючись на службовому автомобілі по вул. Московській в м. Миколаєві ОСОБА_10 біля 22.50 год. побачив ОСОБА_7, який біг, тримаючи в руках ніж та жіночу сумку.

ОСОБА_10 вибіг з автомобілю та почав наздоганяти ОСОБА_7, при цьому він та інші співробітники міліції, які знаходилися у складі наряду «Замах 24», голосно кричали ОСОБА_7: «Стояти. Міліція», вимагаючи зупинитися.

Усвідомлюючи, що зупинитися йому наказують працівники міліції при виконанні своїх службових обов'язків, які були у форменому одязі та переслідували його на службовому автомобілі, який має специфічні розпізнавальні знаки, ОСОБА_7 на їх законні вимоги не реагував, продовжуючи бігти.

З метою уникнення затримання і відповідальності за вчинені раніше злочини, реалізуючи свій намір, ОСОБА_7 несподівано зупинився напроти буд. № 34 по вул. Московській в м. Миколаєві та повернувся обличчям до ОСОБА_10, який наздоганяв його та в цей час впритул наблизився до нього. Діючи умисно, ОСОБА_7, зі значною силою, цілеспрямовано наніс один ударом лезом ножа, який тримав у руці, в область грудної клітки співробітника міліції, усвідомлюючи наслідки від нанесеного удару та бажаючи їх наставання. Однак довести свій злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті працівнику правоохоронного органу до кінця не зміг, з причин, що не залежали від його волі - лезо ножа попало у металеву пластину бронежилета «Панцир 3-95», який знаходився на ОСОБА_10, у зв'язку з чим нанесений ОСОБА_7 удар не завдав шкоди його здоров'ю. Працівник міліції застосував до обвинуваченого заходи фізичного впливу - спецзасіб «Терен 4 М» та наручники, в результаті чого ОСОБА_7 був затриманий та покладений на асфальт.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочинів за зазначених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні й викладених у вироку доказах.

Дії ОСОБА_7 за епізодами вбивства ОСОБА_13 та замаху на вбивство ОСОБА_12 правильно кваліфіковані за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, вчинене з хуліганських мотивів та за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як замах на умисне вбивство, вчинений відносно двох осіб з хуліганських мотивів, за ч. 1 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж) і за ст. 348 КК України, як замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Що стосується висновків суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_7 за епізодом замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч 2 ст. 115 КК України, як замаху на умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство не потребують, оскільки ст. 348 КК України є спеціальною нормою і виключення кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України як зайвої, то вони є невірними з огляду на наступне..

Як роз'яснено в п. п. 12, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», замах на вбивство працівника правоохоронного органу належить кваліфікувати тільки за ст. 348 КК України, а коли замах на вбивство, вчинений за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті. За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу. Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.

Як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду встановлено, що 15.07.2014 р. приблизно о 22.40 год. ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на зупинці громадського транспорту «вул. Радянська», яка знаходиться по пр. Леніна в м. Миколаєві в напрямку руху транспорту в сторону вул. Декабристів, зі значною силою наніс удари ножем в життєво важливі органи потерпілим ОСОБА_13 та ОСОБА_12, завдавши кожному з потерпілих не менш п'яти ножових поранень, у тому числі у життєво важливі частини тіла. Внаслідок умисних дій ОСОБА_7, ОСОБА_13 було завдано тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до його смерті, ОСОБА_12 - завдано тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, але у зв'язку із своєчасним наданням необхідної медичної допомоги, не призвели до її смерті.

Через деякий час, коли працівник правоохоронного органу сержант міліції ОСОБА_10, молодший інспектор першого взводу роти спеціального підрозділу груп затримання батальйону міліції охорони Управління державної служби охорони при УМВС України в Миколаївській області, переслідуючи ОСОБА_7, навздогнав його, останній, розуміючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу, оскільки ОСОБА_10 переслідував його на службовому автомобілі у складі наряду, який состояв з трьох осіб, які, в тому числі і останній, були одягнуті у форменний одяг, ОСОБА_7, діючи умисно, зі значною силою, цілеспрямовано наніс один ударом лезом ножа, який тримав у руці, в область грудної клітки співробітника міліції, усвідомлюючи наслідки від нанесеного удару та бажаючи їх наставання.

Виходячи з наведеного, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що дії ОСОБА_7 за епізодом замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки замах на вбивство працівника правоохоронного органу, кваліфікований за ст. 348 КК України, ОСОБА_7 вчинив після умисного вбивства ОСОБА_13 та замаху на вбивство ОСОБА_12, тобто вчинено особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Обвинувачений ОСОБА_7 не заперечує обставин спричинення ним ОСОБА_13 та ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, але стверджує, що він діяв у стані сильного душевного хвилювання, викликаного діями обох потерпілих. Але такі його твердження є голослівними та спростовуються наведеними у вироку доказами.

Так, з показань потерпілої ОСОБА_12, наданих суду першої інстанції вбачається, що вона з ОСОБА_13 сиділи на лавочці на зупинці громадського транспорту «вул. Радянська» в м. Миколаєві та чекали маршрутне таксі. До них підійшов ОСОБА_7, який знаходився в стані сп'яніння, зупинився перед ними та щось незрозуміле їм сказав. Вона сказала йому, щоб він відійшов і не заважав їм спілкуватися. ОСОБА_7 посміхнувшись, відійшов у сторону. Крім них, на зупинці знаходилось багато молодих людей, близько 20-30 осіб. ОСОБА_7 походив між ними, а потім знову підійшов до неї та ОСОБА_13, дістав з кишені ніж, яким почав наносити їм удари. Вона не пам'ятає, що відбувалось далі, оскільки втратила свідомість. Коли прийшла до тями, побачила, що вона вся в крові. ОСОБА_7 намагався нанести удар ножем в область живота ОСОБА_13, який був без свідомості. Вона почала кричати про допомогу та намагалась нанести удар ОСОБА_7 по голові своєю сумкою, щоб він не наніс удар ОСОБА_13, але сумка випала у неї з рук, а вона сама впала на землю. Коли піднялась, то побачила, що ОСОБА_7 побіг в сторону вул. Московської.

При цьому потерпіла ОСОБА_12 заперечувала ті обставини, на які посилається обвинувачений - ні вона, ні ОСОБА_13 не провокували дій ОСОБА_7 ОСОБА_12 упевнено наполягала на тому, що ОСОБА_7 безпричинно, раптово почав наносити як їй, так і ОСОБА_13 удари ножем, а вони лише захищались від його нападу руками.

У зв'язку із смертю ОСОБА_12, апеляційний суд в ході повторного дослідження обставин злочину був позбавлений можливості її допитати.

Показання потерпілої ОСОБА_12 узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, зокрема з показаннями свідка ОСОБА_21, який в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що він зі своїм другом сидів на лавочці зупинки громадського транспорту та чекав маршрутне таксі. На сусідній лавочці на відстані біля 4-5 метрів сиділи чоловік та жінка. До них підійшов ОСОБА_7, який перебував в стані алкогольного сп'яніння та спитав котра година. Вони відповіли йому. ОСОБА_7 намагався ще щось їм говорити, але що саме, він не почув. Обвинувачений відійшов від них, але потім повернувся та попросив в них закурити, вони йому відмовили. ОСОБА_7 відійшов, дістав якийсь предмет з кишені, розвернувся та накинувся на чоловіка та жінку. Обвинувачений наносив удари ножем потерпілим, точну кількість ударів та в які саме місця наносились удари, він сказати не міг, оскільки все відбувалось дуже швидко. Декілька хлопців намагались його зупинити. ОСОБА_7 почав повільно відходити в сторону. Один з хлопців підняв жіночу сумку, яка лежала на землі, та кинув її в спину ОСОБА_7 Той розвернувся, підняв сумку та почав тікати з місця події.

В апеляційній скарзі обвинувачений наполягав на тому, що свідок ОСОБА_14 може підтвердити факт конфлікту між ним та потерпілими.

Проте, допитаний під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_14 показав, що звернув увагу на ОСОБА_7, оскільки той, спілкуючись з молодими людьми, дістав ніж, махав ним і вони розбіглись. Обвинувачений поклав ніж у кишеню і пішов. Він підійшов до хлопців, запитав чи це їхній знайомий, вони відповіли, що вони його не знають, сказали, що він погрожував їм ножем. Він (ОСОБА_14.) зателефонував до міліції, розповів про обстановку, йому пообіцяли вислати наряд. Він пішов у бік ресторану «Макдональдс», там подібні ситуації повторювались - обвинувачений чіплявся до людей, підходив до них і конфліктував, тому що люди йшли і лаялись. Він (ОСОБА_14.) тримався від обвинуваченого на відстані 30-40 м. Обвинувачений пішов у бік зупинки громадського транспорту «Радянська» Він знову зателефонував до міліції, сказав, що людина неадекватна, напідпитку, працівник міліції сказав, що наряд їде. ОСОБА_7 вийшов на зупинку і рухався в бік вул. Московської. Він тримався на відстані метрів десять, продовжував за ним іти. Ближче до вул. Московської на лавочці сиділи чоловік і жінка. Обвинувачений зупинився напроти них, він (ОСОБА_14.) також зупинився. Протягом до 5 хвилин обвинувачений з ними спілкувався, після чого дістав ніж і вдарив жінку, як він зрозумів, в область шиї. В цей момент він (ОСОБА_14.) направився до них, щоб якось вплинути на ситуацію. Потерпіла не наносила ударів ОСОБА_7 Чоловік, який був поряд із жінкою, вскочив, і опинився спиною до нього між ним та ОСОБА_7 Обвинувачений знаходився напроти. Люди почали розходитись, ОСОБА_7 наніс удар в область обличчя потерпілому. Чоловік впав і ОСОБА_7 наніс йому удар ножем в область шиї. Це все відбувалось миттєво. ОСОБА_7 з ножем став тікати по вул. Московській. Він переслідував його. Коли перебігав дорогу, то зіткнувся з патрульним автомобілем, який їхав на виклик. Він зупинив автомобіль, пояснив працівникам поліції куди їхати і вони поїхали. ОСОБА_7 біг, він біг за ним, збоку - їхав автомобіль працівників міліції. Він кинув свою сумку ОСОБА_7 по ногах, щоб якось затримати. Працівники міліції вибігли з машини і затримали обвинуваченого, той кинув ніж. Ніж потім знайшли поряд з машиною. Сумку потерпілої була у ОСОБА_7, він з нею біг, лежала біля нього після затримання. Після затримання один з працівників міліції оглядав себе в області живота. Вони були в бронежилетах і працівник міліції оглядав себе і казав, що обвинувачений його вдарив, але все було нормально оскільки він був у бронежилеті, не постраждав.

Отже, показання потерпілої ОСОБА_12, свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_14 спростовують твердження обвинуваченого про те, що ОСОБА_12 була ініціатором конфлікту, висловлювалась на його адресу нецензурною лайкою, а ОСОБА_13 - наніс йому удар головою в перенісся, що викликало у нього стан сильного душевного хвилювання. Ці доводи обвинуваченого не знайшли підтвердження при розгляді кримінального провадження, під час якого встановлено, що з боку потерпілих була відсутня будь-яка неправомірна поведінка, а, навпаки, свідок ОСОБА_14 показав, що обвинувачений протягом певного часу, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, намагався спілкуватись із прохожими, але ті на його поведінку реагували негативно, спілкування уникали.

Крім того, в суді першої інстанції ОСОБА_7 пояснював свої дії інакше, ніж в апеляційній скарзі, вказував, що пам'ятає лише деякі моменти події, оскільки перебував в стані патологічного сп'яніння.

Твердження обвинуваченого про вчинення злочинів у стані сильного душевного хвилювання спростовуються і висновками судово-психіатричної експертизи № 374 від 19.08.2014 р., за якими ОСОБА_7 хронічним психічним захворюванням та затримкою психічного розвитку на період інкримінованого йому діяння не страждав. У період часу інкримінованого йому діяння у нього не відмічалось тимчасового хворобливого стану, він знаходився в стані простого алкогольного сп'яніння та міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_7 психічним захворюванням не страждає та може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_7 на момент вчинення протиправних дій не знаходився в емоційному стані, в тому числі і фізіологічному афекті, який суттєво вплинув на його свідомість та поведінку.

Експерт ОСОБА_20, яка проводила вказану експертизу, в суді, підтвердила свої висновки і показала, що в період часу інкримінованого діяння, у ОСОБА_7 не відмічалось ніякого тимчасового хворобливого психічного стану, він перебував в стані простого алкогольного сп'яніння. З приводу доводів обвинуваченого про вчинення даного кримінального правопорушення в стані паталогічного сп'яніння пояснила, що патологічне сп'яніння - це виключний стан, який зустрічається у судово-психіатричній практиці дуже рідко. Для даного стану характерно вживання на фоні емоційного або фізичного напруження невеликої кількості алкоголю. Ніяких ознак патологічного сп'яніння у ОСОБА_7 не було. Для проведення експертизи їм була надана амбулаторна карта ОСОБА_7, в якій зазначено, що він хворіє цукровим діабетом, але прийняття одночасне ліків та вживання алкоголю не могло вплинути на його дії та пам'ять.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновоку, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочинні дії відносно потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_12 саме з хуліганських мотивів. При цьому про спрямованість його умислу на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілим свідчать знаряддя злочину - ніж, кількість та локалізація спричинених останнім тілесних ушкоджень.

Так, за висновком експерта № 1774 від 12.08.2014 р., смерть ОСОБА_13 настала внаслідок зовнішньої та внутрішньої кровотечі від проникаючих колото-різаних поранень шиї та серця. При судово-медичному дослідженні трупа виявлено 5 ножових поранень: рана на боковій поверхні шиї праворуч з рановим каналом, пошкодженням яремної вени та зовнішньою кровотечею, рана на задній поверхні шиї (поверхнева), рана на передній поверхні грудної клітини з рановим каналом та пошкодженням серцевої сорочки і серця з кровотечею, рана в надпліччі праворуч (поверхнева), рана на другому пальці правої кисті з ушкодженням м'яких тканин та судин з зовнішньою кровотечею. Рана на боковій поверхні шиї праворуч з рановим каналом, пошкодженням яремної вени та зовнішньою кровотечею за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних пошкоджень, які привели до смерті потерпілого. Рана на передній поверхні грудної клітини з рановим каналом та пошкодженням серцевої сорочки і серця з кровотечею за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних пошкоджень небезпечних для життя в момент спричинення. За наявності вказаних тілесних ушкоджень навіть при наданні медичної допомоги збереження життя ОСОБА_13 малоймовірно. Рана на другому пальці правої кисті може свідчити про самозахист чи боротьбу в момент посягання на життя та здоров'я потерпілого.

За висновком експерта № 1137 від 05.08.2014 р., у ОСОБА_12 виявлені тілесні ушкодження у виді поранення переднє-нижнього відділу шиї зліва, проникаючого поранення грудної клітини з пошкодженням правої легені з травматичним частковим пневмотораксом та малим гемотораксом, підшкірної емфіземи справа (рана в 3-м м/р по середнє-ключичній лінії), різаних ран обох кистей з пошкодженням сухожиль згинача другого пальця лівої кисті. Дані тілесні ушкодження могли утворитися незадовго до моменту звернення за медичною допомогою в результаті неодноразового впливу колючо-ріжучого предмету, не виключно - леза клинка ножа при зануренні у тіло людини та впливу леза клинка ножа. Тілесні ушкодження у виді проникаючого поранення грудної клітини з пошкодженням правої легені з травматичним частковим пневмотораксом та малим гемотораксом, підшкірної емфіземи справа (рана в 3-м м/р по середнє-ключичній лінії) відносяться до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя; пошкодження у виді різаних ран обох кистей з пошкодженням сухожиль згинача другого пальця лівої кисті відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою розладу здоров'я на строк більше 21 дня (виходячи зі звичайних строків лікування при даній патології); пошкодження у виді поранення переднє-нижнього відділу шиї зліва відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Отже, судом правильно встановлено, що ОСОБА_7 з хуліганських мотивів, завдавши не менш п'яти ножових поранень кожному з потерпілих, у тому числі у життєво важливі органи - шию, грудну клітину, виконав всі дії, які були спрямовані на заподіяння смерті потерпілим, в результаті чого потерпілий ОСОБА_13 помер на місці події, а злочин відносно ОСОБА_12 не було закінчено з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7, оскільки їй була надана своєчасна медична допомога.

З огляду на наведене підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 за даними епізодами на менш тяжкі злочини, як того просить обвинувачений, не вбачається.

Доводи обвинуваченого про необхідність скасування вироку в частині його засудження за ч. 1 ст. 186 КК України і закриття провадження за цим обвинуваченням у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину також є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7, коли підібрав сумку, усвідомлював, що вона є чужим майном, але, нехтуючи вимогами потерпілої ОСОБА_12 та інших осіб повернути сумку, втік з нею з місця злочину, не зважаючи на переслідування, продовжив утримувати її, поки не був затриманий працівниками міліції. Вказаних обставин події обвинувачений не заперечує, а тому його твердження про те, що він при цьому не мав умислу на викрадення майна потерпілої, не є слушними.

Що стосується доводів обвинуваченого про те, що він не вчиняв замаху на вбивство працівника правоохоронного органу - потерпілого ОСОБА_10, то вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні й викладеними у вироку доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_10 показав як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, що працюючи молодшим інспектором спеціального підрозділу груп затримання УДСО при УМВС України, він 15.07.2014 р., у складі ППС, разом з ОСОБА_19 та ОСОБА_18, знаходились на чергуванні. Приблизно о 22.45 год. вони отримали сигнал від чергового по «102» про те, що на зупинці громадського транспорту «вул. Радянська» по пр. Леніна в м. Миколаєві невідомий погрожує перехожим предметом, схожим на ніж. Приблизно через хвилину вони на службовому автомобілі прибули на місце події, де побачили закривавлену потерпілу ОСОБА_12, яка сиділа на лавці та трималась руками за шию. Біля неї на землі лежав чоловік. Вони викликали карету «швидкої медичної допомоги» та передали ще одному наряду, щоб вони під'їхали на місце події та надали допомогу. Люди, які знаходились на зупинці громадського транспорту, сказали, що невідомий побіг по вул. Московській в сторону вул. Шевченка, після чого вони почали його переслідувати. Рухаючись по вул. Московській, на перехресті з вул. Шевченка вони побачили ОСОБА_7 - він біг по вулиці і за ним біг хлопець на відстані біля 50 метрів. ОСОБА_7 тримав в лівій руці жіночу сумку, а в правій руці - ніж. Вони проїхали на службовому автомобілі далі, щоб встигнути вийти з машини та затримати його. Коли вони зупинились та вийшли з машини, ОСОБА_7 біг напроти них. Сержант ОСОБА_18 зробив йому підніжку, але він не впав та продовжив бігти далі. Після цього він разом з сержантом ОСОБА_19 намагались наздогнати ОСОБА_7, кричали йому вслід, що вони працівники міліції та просили його зупинитись. Коли між ним та ОСОБА_7 була відстань менше кроку, обвинувачений різко розвернувся у його бік та наніс йому один удар ножем в область грудної клітини. Він був одягнений у бронежилет і від нанесеного удару ніж випав у ОСОБА_7 з руки. ОСОБА_19 один раз застосував відносно ОСОБА_7 газовий балончик. Потім вони застосували міри фізичного впливу для затримання ОСОБА_7, поклали його на землю, одягнули наручники та викликали слідчо-оперативну групу.

Показання потерпілого ОСОБА_10 про обставини вчинення злочину узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які є аналогічними та підтверджують, що, коли вони затримували ОСОБА_7, він в одній руці тримав ніж, а в іншій - жіночу сумку. При затриманні ОСОБА_7 розвернувся та наніс удар ножем ОСОБА_10 в область грудної клітини. Від удару ніж випав у ОСОБА_7 з рук на землю.

Як вбачається з протоколу огляду місця події від 15.07.2014 р., біля будинку № 34 по вул. Московській в м. Миколаєві, де було затримано ОСОБА_7, виявлено та вилучено жіночу сумку чорного кольору, яка належала потерпілій ОСОБА_12, а також ніж та кросівки синього кольору з нашаруваннями бурого кольору, які належали обвинуваченому.

За висновком експерта № 162 від 28.08.2014 р., на тканині бронежилета є одне колото-різане ушкодження, яке могло утворитися від однократної дії колючо-ріжучого предмета, типу клинка ножа, що має відносно гострий кінець, двостороннє гостре заточування, обух шириною до 0,2 см з більш вираженим лівим ребром, з найбільшою шириною поринулої частини клинка в межах 1,6-1,7 см. Не виключається можливість утворення ушкодження на тканині бронежилета від дії клинка ножа, наданого на експертизу.

Таким чином, показання потерпілого ОСОБА_10, свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 та наведені письмові докази спростовують твердження ОСОБА_7 про те, що він викинув ніж, ще до його затримання працівниками міліції, а також про те, що він не наносив ОСОБА_10 удару ножем, а останній пошкодив бронежилет за інших обставин.

Крім того, опір, який чинив працівникам міліції ОСОБА_7 при затриманні, вказує на те, що саме за цих обставин він отримав тілесні ушкодження, та пояснюють наявність слідів його крові на сумці та кросівках, вилучених у нього після його затримання.

Доводи обвинуваченого про те, що суд неправильно визнав обставинами, що обтяжують покарання - вчинення ним злочинів в стані алкогольного сп'яніння та щодо особи похилого віку, апеляційний суд вважає безпідставними з огляду на наступне:

Як вбачається з показань ОСОБА_7, наданих в суді, в той день 15.07.2014 р. він вжив 150 гр самогону. Через деякий час він пішов до бару «Шульц», де випив 5 келихів пива. Пояснював, що був сильно п'яний, тому пам'ятав лише деякі моменти вчинених ним злочинних дій.

Наведені пояснення обвинуваченого та обставини вчинення ним злочинів вказують на те, що суд першої інстанції правильно визнав обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочинів в стані алкогольного сп'яніння.

Також суд обґрунтовано визнав обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років та особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Оскільки потерпіла ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1, то на час вчиненя відносно неї злочину, вона набула статуса особи похілого віку.

Твердження ОСОБА_7 про те, що показання свідків, потерпілого ОСОБА_10 та його самого викладені у вироку невірно та суперечать тим, які були надані в суді, не відповідають дійсності, оскільки ці його твердження спростовуються даними технічного запису судового розгляду.

З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого ОСОБА_7 не вбачається.

Отже, вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_10 підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку відповідно до п.1, 2 ч.1 ст. 420 КК України, яким дії ОСОБА_7 за вказаним епізодом слід кваліфікувати за ст. 348 КК України, як замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, та за ч. 2 ст. 15, п.13 ч.2 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство, тобто замах на умисне противоправне заподіяння смерті іншій людині, вчинений особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, з призначенням ОСОБА_7 за вказаними статтями відповідного покарання.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до вимог, викладених в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, в тому числі і за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 15 років позбавлення волі, суд першої інстанціїї формально врахував характер і ступінь суспільної небезпечності злочинів, данні про особу обвинуваченого.

На думку апеляціійного суду призначене судом першої інстанції покарання не відповідає ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів, без урахування обставин кримінального провадження та даних особи винного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше не судимий, до вчинення злочинів та за місцем утримання характеризується посередньо, має батьків похілого віку, має захворювання цукровий діабет.

За висновками судово-психіатричної експертизи № 374 від 19.08.2014 р., ОСОБА_7 хронічним психічним захворюванням та затримкою психічного розвитку на період інкримінованого йому діяння не страждав. У період часу інкримінованого йому діяння у нього не відмічалось тимчасового хворобливого стану, він знаходився в стані простого алкогольного сп'яніння та міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_7 психічним захворюванням не страждає та може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_7 на момент вчинення протиправних дій не знаходився в емоційному стані, в тому числі і фізіологічному афекті, яке суттєво вплинуло на його свідомість та поведінку.

Разом з тим, ОСОБА_7 вчинено чотири особливо тяжких злочини та злочин середньої тяжкості в стані алкогольного сп'яніння, протягом нетривалого часу (майже години) відносно трьох осіб, злочини вчинені безпричинно, зухвало, в громадському місці, щодо осіб похилого віку, при цьому з боку обвинуваченого мало місце невиконання вимог працівників правоохоронного органу. Його ставлення до вчиненного, його внутрішнє переконання і впевненість в тому, що його дії були викликані виключно поведінкою потерпілих та обставинами, що склалися, вказує на відсутність у нього щірого каяття, що свідчить про його підвищену небезпеку для суспільства.

Як обставини, що пом'якшують покарання, апеляційний суд визнає відшкодування майнової та моральної шкоди, наявність у обвинуваченого хронічних захворювань.

Обставинами, що обтяжують покарання є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_7 покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України і з огляду на викладене вважає, що призначення обвинуваченому покарання саме у виді довічного позбавлення волі буде справедливим і співрозмірним скоєному, а тому, на підставі ч. 2 ст. 420 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового вироку у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

Разом з тим, з урахуванням обставин вчинених ОСОБА_7 злочинів та даних про його особу, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції за вчинення ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 186 та ст. 348 КК України призначив покарання відповідно 14 років позбавлення волі, 2 роки позбавлення волі та 9 років позбавлення волі - обґрунтовано.

У відповідності до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за їх сукупністю визначається шляхом поглинення зазначеним видом покарання будь-яких менш суворих.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року ОСОБА_7 ухвалено рахувати строк відбування покарання з 16.07.2014 р.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2016 р. вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 18.05.2015 р. скасовано.

З урахуванням рішення судів щодо запобіжного заходу та початку строку відбування покарання відносно ОСОБА_7, ухвалених вироками Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року, Апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2016 року та, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 р. та № 2046-VIII від 18.05.2017 р., обвинуваченому ОСОБА_7 підлягає зарахуванню у строк покарання строк з 16.07.2014 р. (початок строку відбування покарання) по 18.05.2015 р. (набрання вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 лютого 2015 року законної сили) з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі; з 19.05.2015 р. по 14.04.2016 р. (відбування покарання за оскаржуваним вироком) з розрахунку день за день; з 15.04.2016 р. (припинення набрання оскаржуваним вироком законної сили) по 20.06.2017 р. (припинення дії Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 р.) з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, і з 21.06.2017 р. (набрання чинності Законом України № 2046-VIII від 18.05.2017 р.) по 16.07.2018 р. (набрання оскаржуваним вироком законної сили) - з розрахунку день за день.

Керуючись ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції ЗУ № 838-VІІІ від 26.11.2015 р., № 2046-VIII від 18.05.2017 р.), ст. ст. 404, 405, 407, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -

у х в а л и в :

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2015 року відносно ОСОБА_7 в частині виключення, як зайвої, кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та в частині призначення покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому за цією статтею покарання у виді 10 років позбавлення волі, призначити ОСОБА_7 покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України до 14 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 186 КК України - до 2 років позбавлення волі, за ст. 348 КК України - до 9 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 16.07.2014 р. по 18.05.2015 р. з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі; з 19.05.2015 р. по 14.04.2016 р. - з розрахунку день за день; з 15.04.2016 р. по 20.06.2017 р. - з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, і з 21.06.2017 р. по 16.07.2018 р. - з розрахунку день за день.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, роз'яснивши іншим учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Судді

______ __ ____

Чебанова-Губарєва Н.В. Куценко О.В. Фаріонова О.М.