Постанова № 75309081, 12.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/7239/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/5476/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: представника ПАТ «Дельта Банк» Шубака М.І., представника ОСОБА_3- ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «»Дельта Банк» на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 28 липня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору ,-

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору - задоволено частково.

Визнано недійсним іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що укладений 19 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_5 та посвідчено нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Пелех О.З.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі по 826 (вісімсот двадцять шість) гривень 80 копійок з кожного.

Рішення суду оскаржив представник ПАТ «Дельта Банк» Шубак М.І. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання договору іпотеки недійсним у зв'язку з відсутністю згоди Органу опіки та піклування на передачу майна в іпотеку за іпотечним договором, оскільки укладений договір не порушує майнових прав дітей так як на момент укладення договору іпотеки вони не були власниками квартири та не були в ній зареєстровані. Вказаний факт підтверджується довідкою з місця проживання і прописки №884 від 16.05.2008 року виданою ЛКП «Дністер». Звертає увагу, що на момент укладення договору іпотеки малолітня ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою с. Батятичі, Кам’янка-Бузького району, Львівської області, що стверджується довідкою виконкому Батятицької сільської ради від 16.05.2008 року №804. Крім цього, суд залишив поза увагою заяву ПАТ «Дельта Банк» про застосування строків позовної давності, оскільки договір іпотеки був укладений у травні 2008 року про що позивачу за зустрічним позовом було відомо, однак з позовом остання звернулася лише в вересні 2016 року та заяву про поновлення строку не подавала. Відтак у суду не було підстав визнавати договір іпотеки недійсним та первісний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягав до задоволення. Стверджує, що позичальник належним чином не виконує умови кредитного договору, заборгованість за кредитним договором становить 1 714 334,59 грн., а відтак у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено пунктом 12 договору іпотеки . Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову третьої особи відмовити.

Заслухавши пояснення представника ПАТ «Дельта-Банк» Шубака М.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Із змісту позовної заяви встановлено, що 26.08.2015 року позива ПАТ «Дельта Банк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку квартири АДРЕСА_2.

12.09.2016 року третя особа по справі ОСОБА_9 звернулася в суд з позовною заявою в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 в забезпечення Кредитного договору від 19.05.2008 року, посилаючись на те, що іпотечний договір суперечить правам неповнолітніх дітей та укладений з порушенням вимог закону.

Матеріалами справи встановлено, що 19.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_5 укладено Кредитний договір № 1301/ 0508/71-065 за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 75 000 доларів США строком до 18.05.2038 року для здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу з метою придбання квартири за адресою АДРЕСА_1.

Позичальник ОСОБА_5 зобов»язався сплачувати кредит та відсотки за користування кредитом в розмірі 12,5% річних щомісяця згідно з графіком.

19.05.2008 року в забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_5 укладено іпотечний договір згідно з яким відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власност на підставі договору купівлі-продажу від 19.05.2008 року.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дльта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передало (відступило) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, яке виникло з Кредитного договору та Договору іпотеки, укладених між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Відповідно до ст..629 Цивільного кодексу України (далі ЦК) договір є обов»язковим для виконання сторонами.

За вимогами ст.. 1049 ЦК позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Через неналежне виконання умов Кредитного договору у позичальника утворилася заборгованість, яка станом на 29.07.2015 року згідно розрахунку позивача становить 1 714 334,59 грн.

Відповідач по справі доказів належного виконання взятих на себе за Кредитним договором зобов»язань не надав.

Згідно із .1 ст. 627 ЦК відповідно до ст..6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (далі Закон) зазначає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання. У разі порушення позичальником обов»язків, встановлених кредитним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов»язання, а в разі його невиконання- звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Статтею 36 Закону, яка має назву «Позасудове врегулювання» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, аб згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотеко держателем про задоволення вимог іпотеко держателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

-передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В свою чергу, стаття 37 Закону має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки» та передбачає, що іпотеко держатель має задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовоми наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених вище норм дає підстави вважати, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотеко держателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки- це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотеко держателем.

Такий висновок Верховного Суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851 цс/15, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові вд 21 березня 208 року № 14-38 цс/18.

У постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-185 цс/15, а також зазначила, що передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки- це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотеко держателем- це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, колегія суддів підтримує рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», однак з підстав, які наведені вище у названій постанові.

Доводи апеляційної скарги про право банку звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду, не заслуговують на увагу, оскільки стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання договору іпотеки недійсним у зв»язку з відсутністю згоди органу опіки та піклування на передачу майна в іпотеку за іпотечним договором.

Верховний Суд України у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2940 цс/15 визначив такий правовий висновок відповідно до якого норма ст..177 Сімейного кодексу України (далі СК) , ст.. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» , яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Як встановлено матеріалами справи, укладений договір іпотеки не порушує майнових прав дітей ОСОБА_7, ОСОБА_10, оскільки на момент укладення договору іпотеки 19.05.2008 року малолітня ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_2 року була забезпечена житлом, зареєстрована у с.Батятичі Кам»янка-Бузького району Львівської області, що підтверджується довідкою №804 виконкому Батятицької сільської ради від 16.05.2008 року. Порушення житлових прав дитини по місцю реєстрації в с.Батятичі Кам-Бузького району не встановлено, оскільки житловий будинок не відчужувався, питання про виселення сім»ї ОСОБА_5 разом із неповнолітніми дітьми не виникало. Бажанням сім»ї було придбати квартиру за кредитні кошти, щоб на майбутнє мати своє відокремлене від батьків житло, що було невід»ємною умовою для передачі квартири в іпотеку, оскільки інших гарантій забезпечення кредиту у позичальника ОСОБА_5 не було.

Укладаючи Договір іпотеки, батьки дитини самі визначають свої можливості та повинні діяти в інтересах дітей., виконуючи кредитні умови.

Із матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_5 недобросовісно віднісся до виконання взятих на себе зобов»язань, чим допустив заборгованість по Кредитному договору, що може бути підставою для порушення прав дітей з вини самих батьків.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки строку позовної давності звернення до суду третьої особи ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору від 19.05.2008 року. Як вбачається із зустрічного позову, такий датований вереснем 2016 року, в той час як позивачу було добре відомо про зазначений договір з 19.05.2008 року. Однак, враховуючи те, що у зустрічному позові слід відмовити по суті, колегія суддів не застосовує при таких обставинах ст.. 267 ЦК.

Відповідно до ст.. 376 ч.1 .3, 4 Цивільно-процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів дійщла висновку про скасування рішення суду в частині зустрічних позовних вимог та ухвалення нового рішення та зміни підстав відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк»

Керуючись ст. ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3, 4, 383, 384, 391 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 28 липня 2017 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 про визнання недійсним іпотечного договору скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позову про визнання недійсним іпотечного договору.

Скасувати рішення суду в частині розподілу судових витрат.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389, 391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22 червня 2018 року.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

Т.І.Приколота