Ухвала суду № 75303831, 12.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-сс/775/224/2018(м)

263/8986/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м.Маріуполь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Гєрцика Р.В.

суддів Гришина Г.А., Сєдих А.В.

секретаря Меляник К.В.

за участю прокурора Осюка Ю.П.

захисника Мироненко О.В.

підозрюваної ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Донецької області у м.Маріуполі апеляційну скаргу прокурора, який здійснював повноваження прокурора у розгляді провадження судом першої інстанції, на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 05 липня 2018 року, якою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018050000000368, відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та на підставі ч.3 ст.194 КПК України зобов'язано прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора щодо:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Маріуполя Донецької області, громадянки України, працюючої на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №5 Маріупольського об'єднання управління пенсійного фонду України Донецької області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2,

підозрюваної у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368, ч.5 ст.27, ч.1 ст.368 КК України,-

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені слідчим суддею суду першої інстанції обставини

В провадженні СУ ГУНП в Донецькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050000000368 від 05 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.368, ч.5 ст.27, ч.1 ст.368 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 підозрюється в тому, що працюючи на посаді головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії № 5 Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, діючи спільно з особою посередником ОСОБА_3, вимагала неправомірну вигоду за сприяння у відновленні виплати пенсії ОСОБА_4

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 05 липня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваної ОСОБА_2 та на підставі ч.3 ст.194 КПК України зобов'язано підозрювану ОСОБА_5 прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор просить ухвалу слідчого судді скасувати, як незаконну та необгрунтовану, ухвалену з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, ухвалити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_2. В обґрунтування зазначає, що відмовляючи в обранні запобіжного заходу слідчий суддя не врахував всіх вимог, передбачених ст.178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення, її роль у його вчиненні, тяжкість покарання, яке передбачене санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, в тому числі у вигляді позбавлення волі та заборону застосування вимог ст.75 КК України за корупційний злочин, наявність іншого кримінального провадження стосовно ОСОБА_5, яке перебуває на стадії судового розгляду, наявність обґрунтованих ризиків щодо впливання останньою на свідків та інших учасників кримінального провадження, вчинення іншого кримінального правопорушення, спотворення доказів та спроби ухилення від досудового розслідування та суду.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Осюк Ю.П. підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Підозрювана ОСОБА_2 та її захисник Мироненко О.В. вважали ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу прокурора, такою, що не підлягає задоволенню.

Мотиви суду

Відповідно до ст.181 КПК України, домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, домашній арешт може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавленні волі. Виходячи з переліку запобіжних заходів, закріплених у ст.176 КПК України, такий запобіжний захід має застосовуватися у тих випадках, коли застава або інші його види є занадто м'яким запобіжним заходом, а тримання під вартою - занадто суворим.

Статтею 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами), передбачено застосування судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ як джерела права, такий обов'язок також закріплений в ч.5 ст.9 КПК України.

Зокрема, у справі «Вітторіо і Луіджи Манчині проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що і тримання під вартою у в'язниці, і домашній арешт були для заявників позбавленням свободи, виходячи із розуміння пп. «с» п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини.

Домашній арешт є комплексом призначених за рішенням суду заборон і обмежень, які накладаються на обвинуваченого у зв'язку з його повною чи частковою ізоляцією у певному приміщенні, спрямовані на досягнення мети цього запобіжного заходу, реалізуються й контролюються органом Національної поліції завдяки наявним у них силам і ресурсам у взаємодії з органом, уповноваженим на проведення оперативно-розшукової діяльності й органом досудового розслідування, у чиєму провадженні знаходиться справа.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в тому числі й у рішенні у справі «Хайредінов проти України», ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція) гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин.

Згідно ст. 6 ч.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази, обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з ч. 3 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої статті 194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої статті 194 КПК України.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, слідчий суддя на підставі ч.3 ст.194 КПК України зобов'язав підозрювану ОСОБА_2 прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора (що за своїм правовим змістом відповідає особистому зобов'язанню, згідно до ч.1 ст.179 КПК України), обґрунтовано зазначив у своїй ухвалі про те, що достатніх підстав для обрання підозрюваній запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту немає, оскільки слідчий у своєму клопотанні та прокурор під час розгляду в суді не навели достатніх підстав для застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді зазначеного процесуального обмеження її конституційних прав.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, при розгляді клопотання слідчий суддя, перш за все, наряду з положеннями КПК України, правильно врахував практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарь проти Молдови»), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин, а тому прийшов до правильного висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_2, що є взагалі визначальним для вирішення питання про обрання запобіжного заходу, та цей висновок фактично не оскаржується в апеляційній скарзі.

В контексті практики Європейського суду з прав людини слід зазначити, що ризик втечі та переховування підозрюваної від правосуддя, про що стверджують слідчий і прокурор, не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового обвинувального вироку, це слід робити з урахуванням низки інших відповідних фактів, які можуть або підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про його маловірогідність чи його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а також міжнародні контакти (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови», «W. Проти Швейцарії», «Панченко проти Росії»).

Слідчий суддя з огляду на зазначені приписи надав правильної оцінки доводам клопотання щодо можливої втечі ОСОБА_2, так як матеріали провадження не містять жодних доказів на підтвердження такого ризику, більш того, ані слідчий, ані прокурор не надали суду першої інстанції фактів невиконання підозрюваною своїх процесуальних обов'язків, в тому числі й за іншим кримінальним провадженням, про яке зазначає прокурор, яке не є предметом вирішення даного питання і дослідження, та в якому взагалі не обрано щодо ОСОБА_2 будь-якого запобіжного заходу. Судом правильно враховано та зазначено, що остання має стійкі соціальні зв'язки, не судима, має постійне місце роботи (з посади на даний час не відсторонена), має сім'ю, двох неповнолітніх дітей, що навпаки свідчить про відсутність такого ризику, а ці фактори навпаки будуть стримувати її від ухилення від виконання процесуальних обов'язків, а тим більш вчинення іншого злочину.

Сама лише тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2, на що посилається в апеляційній скарзі прокурор, як на підставу для застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, хоча і є вагомим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак, не може бути достатньою підставою для законності позбавлення особи свободи. Тим більш, що санкція статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою повідомлено про підозру ОСОБА_2, передбачає альтернативні види покарання, в тому числі й штраф.

Що стосується доводів апелянта про можливість спотворення доказів, впливу на свідків та іншу підозрювану у провадженні, то матеріали провадження не містять жодних відомостей на підтвердження цього, не було їх надано й під час апеляційного розгляду, тим більш, що інша підозрювана ОСОБА_3 дає визнавальні показання, усі учасники та свідки вже допитані, з огляду на це слідчий суддя прийшов до правильного висновку про відсутність існування такого ризику.

Виходячи з викладеного, на думку колегії суддів, слідчий суддя прийшов до цілком правильного та обґрунтованого висновку, що необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст.5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, в контексті зазначеного кримінального провадження немає, та застосування до ОСОБА_2 вимог ч.3 ст.194 КПК України і покладення на неї обов'язку прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора, повною мірою забезпечить її належну процесуальну поведінку, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді за доводами апеляційної скарги прокурора, визнає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Судове рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогам ст.ст.9,196,370 КПК України.

Керуючись ст.ст. 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора, який здійснював повноваження прокурора у розгляді провадження судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 05 липня 2018 року, якою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018050000000368, відмовлено в задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Донецькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваної ОСОБА_2 та на підставі ч.3 ст.194 КПК України зобов'язано підозрювану ОСОБА_5 прибувати за кожною вимогою до суду, слідчого, прокурора, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів Апеляційного суду

Донецької області