Постанова № 75293210, 10.07.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м.Суми

Справа №592/3475/17

Номер провадження 22-ц/788/684/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноважених осіб Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2018 року, ухвалені у складі судді Котенко О.А., в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми,-

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноважених осіб Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, зобов’язання повернути кошти та нараховані відсотки, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на його депозитному рахунку в ПАТ «Банк Михайлівський» перебували грошові кошти на загальну суму 308 907 грн. 00 коп., які були внесені ним за договорами банківського вкладу. На виконання вимог Національного банку України і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Банк Михайлівський» 19 травня 2016 року здійснив безготівковий переказ грошей громадян на їхні рахунки в тих філіях банку, де ці гроші здавались до каси, та вкладникам було запропоновано переоформити депозитні договори, а у випадку якщо раніше внесена сума перевищує 200 000 грн. 00 коп. на інших осіб. Співробітником банку йому було запропоновано прийти до відділу з двома особами яким би він довіряв, з метою розміщення на відритих на їх ім’я депозитних рахунках належних йому грошових коштів, на умовах добровільного повернення даних коштів при здійсненні їх виплати. З відповідним проханням він звернувся до своїх знайомих ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та вони без будь-яких умов та вимог до нього погодились оформити його грошові кошти на свої депозитні рахунку та при їх виплаті повернути йому. 20 травня 2016 року в філії ПАТ «Банк Михайлівський» за адресою: м. Суми, вул. Воскресенська, 13 Б, були відкриті депозитні рахунки на ім’я ОСОБА_5, на якому було розміщено 150 000 грн. 00 коп. належних йому грошових коштів, та на ім’я ОСОБА_2 на суму 158 907 грн. 00 коп. В листопаді 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб почав повертати банківські вклади. 22 грудня 2016 року ОСОБА_5, на виконання досягнутих домовленостей, повернув йому грошові кошти. В той же час ОСОБА_2 відмовляється повертати належні йому грошові кошти, мотивуючи це тим, що вони були передані ним в рахунок погашення заборгованості за договором позики в сумі 200 000 грн. 00 коп., який нібито був укладений між ними в 2011 році. Однак, жодних боргових зобов’язань між ним не існувало. 29 грудня 2016 року вона самостійно звернулась до філії ПАТ «ПУМБ» (м. Суми, вул. Соборна, 32), переоформила договір банківського вкладу, тим самим безпідставно привласнила належні йому грошові кошти в сумі 158907 грн. 00 коп. з нарахованими відсотками. Вважає, що правочин від 20 травня 2016 року щодо розміщення його грошових коштів в сумі 158 907 грн. 00 коп. на депозитному рахунку відкритому на ім’я ОСОБА_2 вчинений під впливом обману, зокрема вона приховала те, що вона вважає його своїм боржником на суму 200000 грн., скориставшись тяжкими обставинами, привласнила належні йому грошові кошти. Своїми протиправними і аморальними діями щодо нього ОСОБА_2 вже завдала і продовжує завдавати йому невимовних душевних страждань, принижує його людську і громадянську честь і гідність, прирікає його на постійні переживання через загрозу втрати ним його грошей, через безсилля і безпорадність у зв’язку з неможливістю отримати свої гроші, здійснювати свої права та інтереси щодо своєї власності, гарантовані законом.

Уточнивши свої позовні вимоги (т. 1, а. с. 42-48, 218-219, т. 2, а. с. 26), позивач просить суд ухвалити рішення яким:

визнати недійсним правочин від 20 травня 2016 року щодо розміщення належних йому грошових коштів на суму 158 907 грн. 00 коп. на депозитному рахунку ОСОБА_2 в ПАТ «Банк Михайлівський»;

зобов’язати ОСОБА_6 повернути йому грошові кошти в сумі 158 907 грн. 00 коп. та нараховані на них відсотки;

стягнути з ОСОБА_2 158 907 грн. 00 коп. в рахунок подвійного відшкодування збитків за застосування обману та 200 000 грн. 00 коп. в якості компенсації моральної шкоди;

визнати факт застосування ОСОБА_2 щодо нього обману, а саме замовчування існування обставин, які б перешкоджали вчиненню правочину;

визнати факт того, що ОСОБА_2 скористалась тяжкою для нього обставиною для привласнення його грошових коштів;

визнати, що умови розміщення його грошових коштів на депозит ОСОБА_2 є вкрай невигідними, в зв’язку з реальною загрозою втратити велику суму грошей;

визнати заяви ОСОБА_2 про наявні боргові зобов’язання між ними на суму 200 000 грн., які нібито виникли в травні 2011 року недостовірними;

визнати інформацію про зловживання посадовцями ПАТ «Банк Михайлівський» з коштами громадян загальновідомою.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 10 липня 2017 року щодо накладення арешту на грошові кошти в сумі 158 907 грн. 00 коп., які розміщені на рахунку ОСОБА_2 в ПАТ «ПУМБ» та відсотки нараховані на них.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В доводах апеляційної скарги вказує на те, що переоформлення належних йому грошових коштів з його депозитного рахунку на депозит ОСОБА_2 фактично є одним тристороннім правочином, укладеним між ним, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський», який він і просив визнати недійсним. Вважає, що надані касові документи не є належним доказом отримання ним готівкових коштів в касі банку та повернення йому депозиту. Зазначає, що ОСОБА_2 не заперечувала проти того, що на депозитний рахунок, відкритий 20 травня 2016 року на її ім’я, були переведені саме в безготівковій формі належні йому грошові кошти, але нібито в рахунок погашення боргу за договором позики, укладеним в 2011 році. Стверджує, що оскільки ОСОБА_2 не доведено отримання ним від неї в борг 200 000 грн., привласнені нею грошові кошти підлягають поверненню.

27 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій посилаючись на те, що судом не були вирішені позовні вимоги, з приводу яких подавались докази та надавались пояснення, просив ухвалити додаткове рішення, яким визнати недійсним тристоронній правочин щодо розміщення його грошових коштів в сумі 158 907 грн. 00 коп. на депозит ОСОБА_2, повернення йому грошових коштів та компенсації моральних та матеріальних збитків; визнати недостовірною інформацію ПАТ «Банк Михайлівський» про отримання ним в касі Сумської філії 20 травня 2016 року готівку на суму 308 907 грн. 00 коп.; недостовірною інформацію ПАТ «Банк Михайлівський» про його непричетність до переоформлення грошових, ошуканих вкладників у безготівковій формі в травні 2016 року; визнати інформацію про зловживання посадовцями ПАТ «Банк Михайлівський» з коштами вкладників загальновідомою; визнати факт здійснення під виглядом видачі готівки з каси Сумської філії ПАТ «Банк Михайлівський» правочину з розміщення грошей на депозит ОСОБА_2 у безготівковій формі; факт застосування ОСОБА_7 щодо нього обману (замовчування обставини, яка перешкоджала здійсненню правочину, а саме того, що вона вважала його своїм боржником на 200 000 грн. 00 коп. і мала намір привласнити його грошові кошти); факт, що ОСОБА_2 скористалась тяжкою для нього обставиною для привласнення його грошей – загрозу втратити велику суму грошових коштів; що умови розміщення його грошових коштів на депозит ОСОБА_2 вкрай невигідні для нього через реальну загрозу втратити велику суму грошей, в зв’язку з їх привласненням; визнати дії ОСОБА_2 щодо привласнення його грошових коштів такими, що порушують суспільний порядок і суперечать моральним засадам суспільства; визнати недійсним правочин від 20 травня 2016 року щодо розміщення його грошових коштів в сумі 158 907 грн. 00 коп. на депозит ОСОБА_2 в ПАТ «Банк Михайлівський»; зобов’язати ОСОБА_2 повернути належні йому грошові кошти в сумі 158 907 грн. 00 коп. і відсотки нараховані на них; стягнути додатково з ОСОБА_2 158 907 грн. в рахунок подвійного відшкодування збитків за здійснення обману та 200 000 грн. в якості компенсації моральної шкоди; винести окрему ухвалу щодо посадових осіб ПАТ «Банк Михайлівський» з приводу надання ними до суду завідомо неправдивої інформації і притягнути до відповідальності.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2018 року відмовлено в прийнятті додаткового рішення у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноважених осіб Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо вимог про визнання недостовірною інформації ПАТ «Банк Михайлівський» про отримання ним в касі Сумської філії банку 20 травня 2016 року готівки на суму 308 907 грн. 00 коп., визнання недостовірною інформації ПАТ «Банк Михайлівський» про непричетність банку до переоформлення коштів ошуканих вкладників у безготівковій формі в травні 2016 року, визнання інформації про зловживання посадовцями ПАТ «Банк Михайлівський» з коштами громадян загальновідомою, визнання факту здійснення під виглядом видачі готівки з каси банку правочину з розміщення його грошей на депозит ОСОБА_2 в безготівковій формі, визнання дій ОСОБА_2 щодо привласнення його грошей такими, що порушують публічний порядок і суперечать моральним засадам суспільства.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноважених осіб Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину щодо розміщення грошей в сумі 158 907 грн. 00 коп. на депозит ОСОБА_2 в ПАТ «Банк Михайлівський» через застосування до нього обману, та через дії ОСОБА_2 яка скористалася тяжкою для нього обставиною для привласнення грошей, зобов’язання повернути кошти та нараховані відсотки, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог. При цьому вказує на те, що по справі зібрано достатньо доказів, які підтверджують його позовні вимоги, на що суд відмовляючи в задоволенні позову уваги не звернув.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, ОСОБА_2, яка заперечує проти апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваного депозитного договору, укладеного 20 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_2 В установленому законом порядку не були оформлені правовідносини між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 щодо передачі коштів на депозит ОСОБА_2, письмового правочину між ним не укладалось. Оскільки вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору задоволенню не підлягають, не підлягають задоволенню і похідні від неї вимоги про зобов’язання ОСОБА_2 повернути кошти в сумі 158907 грн, вимоги про стягнення збитків у подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання правочину недійсним та пов’язаних з нею вимог. Проте погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині повернення ОСОБА_2 коштів не можна, так як суд дійшов його з порушенням норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_8 та ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» було укладено ряд договорів щодо передачі у власність останньому грошових коштів і зобов’язання повернути позивачу кошти та виплатити проценти, а саме: договір №980-019-000173815 від 11 січня 2016 року на суму 45 500 грн. 00 коп.; договір №980-019-000234498 від 06 травня 2016 року на суму 111 500 грн. 00 коп.; договір №980-019-000241547 від 18 травня 2016 року на суму 151 000 грн. 00 коп. (т. 1, а. с. 176-180). Відповідно до умов даних договорів, повернення коштів повинно було здійснюватися на рахунок позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» №26207505184502. 19.05.2016 року ОСОБА_1 здійснена оплата процентів за договором №980-019-000173815 від 11 січня 2016 року на суму 139,23 грн та за договором №980-019-000234498 від 06 травня 2016 року на суму 767,95 грн (т. 1, а. с. 202-203)

Згідно виписки по особовим рахункам, станом на 19 травня 2016 року залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 №26207505184502 становив 308 907 грн. 69 коп. Зазначена сума складається з наступних сум за вищевказаними договорами: 45500 грн + 111500 грн + 151000 грн + 139,23 грн + 767,95 грн = 308 907,18 грн (т. 1, а. с. 203).

Кошти в сумі 308 907 грн. 00 коп. 20 травня 2016 року були перераховані з рахунку 26207505184502 на рахунок 10026019001001, відкритий на ім’я ОСОБА_1 в ПАТ «Банк Михайлівський», що підтверджується заявою на видачу готівки №5037282 від 20 травня 2016 року та випискою по рахунку (т. 1, а. с. 15; 203).

20 травня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були укладені з ПАТ «Банк Михайлівський» договори банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-019-000243503 та №980-019-000243315 від 20 травня 2016 року (т. 1, а. с. 51-56). З квитанцій №5036868 та за №5035467 від 20 травня 2016 року слідує, що з рахунку ОСОБА_1 № 10026019001001 було перераховано 158 907 грн. 00 коп. на депозитний рахунок ОСОБА_2 та 150 000 грн. 00 коп. на депозитний рахунок ОСОБА_5, відкриті за вищевказаними договорами банківського вкладу (т. 1, а. с. 16, 17).

Допитаний під час розгляду справи судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 підтвердив, що 20 травня 2016 року на прохання ОСОБА_1 він уклав з ПАТ «Банк Михайлівський» договір банківського вкладу, з метою розміщення на депозитному рахунку частини вкладів ОСОБА_1, а саме 150 000 грн. 00 коп., які він повернув останньому в грудні 2016 року.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом стверджує, що між ним, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено тристоронній договір розміщення належних йому грошовий коштів на депозитному рахунку ОСОБА_2, який просить визнати недійсним, так як він вчинений під впливом обману.

Згідно до ч.ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 1 статті 218 ЦК України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

У відповідності до вимог ст.ст. 1058, 1059 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Однак, письмового договору між ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський» про розміщення на депозитному рахунку ОСОБА_2 належних позивачу грошових коштів не укладалось, відповідачі заперечують проти вчинення такого правочину. Дійсним даний правочин в судовому порядку не визнавався. ОСОБА_1 не являється стороною договору банківського вкладу від 20 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський», розміщений на депозитному рахунку, вклад був повернутий ОСОБА_2

Таким чином, враховуючи те, що недійсним, з підстав укладення його під впливом обману за ст. 230 ЦК України, визнається лише укладений договір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним правочину від 20 травня 2016 між ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський», який фактично не було укладено. У зв’язку з відсутністю підстав для визнання правочину недійсним, судом також було обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 158 907 грн. 00 коп. в рахунок подвійного відшкодування збитків за застосування обману та 200 000 грн. 00 коп. в якості компенсації моральної шкоди. Щодо інших позовних вимог про визнання певних фактів та умов, визнання заяви ОСОБА_2 недостовірною, інформації про дії працівників ПАТ «Банк Михайлівський» загальновідомою, необхідно зазначити, що ці вимоги не є належним способом захисту порушеного права позивача, а тому в їх задоволенні судом правильно відмовлено.

В той же час, колегія суддів не може погодитись із висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині повернення ОСОБА_2 коштів, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що вимоги щодо зобов’язання ОСОБА_2 повернути кошти в сумі 158 907 грн. 00 коп. та нараховані на них відсотки позивачем мотивовані застосуванням наслідків недійсності оспорюваного правочину, що нібито був укладений 20 травня 2016 року між позивачем, ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Михайлівський», які передбачені ст. ст. 216, 230 ЦК України.

В той же час зі змісту позовної заяви вбачається, що свої вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує також тим, що ОСОБА_2 без належних на те правових підстав привласнила належні йому грошові кошти в сумі 158 907 грн. 00 коп. та нараховані на них відсотки, так як будь-яких боргових зобов’язань між ними не існує. При цьому позивач в позовній заяві посилається на ст.ст. 1212-1214 ЦК України, що регулюють правовідносини з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув у зв’язку з чим дійшов помилкового висновку, що вимогу про повернення коштів позивач обґрунтовує тільки застосуванням наслідків недійсності оспорюваного правочину.

Статтями 1212, 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Рішенням правління Національного банку України від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» було віднесено до категорії неплатоспроможних та розпочато процедуру виведення цього банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. 12 липня 2016 року правлінням Національного банку України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» (т. 1 а. с. 209-213). Відомості по вкладам ОСОБА_5 на суму 150049,49 грн та ОСОБА_2 на суму 158959,43 грн були включені до переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті (т. 1 а. с. 206; 208).

Допитаний як свідок судом першої інстанції ОСОБА_5 пояснив, що 19 травня 2016 року йому зателефонував його знайомий ОСОБА_1 і попросив допомогти переоформити вклад. 20 травня 2016 року він прибув до банку «Михайлівський» і погодився переоформити кошти ОСОБА_1 в сумі 150000 грн на себе. Після переоформлення він передав оригінал депозитного договору ОСОБА_1 В цей же день до банку прийшла ОСОБА_2 і також оформила на себе частину коштів ОСОБА_1 Ніяких вимог при цьому ОСОБА_2 не висувала. В 20-х числах грудня 2016 року він повернув кошти ОСОБА_1

ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції визнала обставину отримання нею від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 158 907 грн. 00 коп., шляхом перерахування їх на депозитний рахунок, відкритий на її ім’я в ПАТ «Банк Михайлівський» за договором від 20 травня 2016 року.

Висновок суду першої інстанції про отримання позивачем готівкою 308 907 грн в ПАТ «Банк Михайлівський» не відповідає обставинам справи, так як із заяви про видачу готівки №5037282 від 20 травня 2016 року та виписки по рахунку вбачається, що кошти в сумі 308 907 грн. 00 коп. 20 травня 2016 року були перераховані з рахунку № 26207505184502 на рахунок № 10026019001001, відкриті на ім’я ОСОБА_1 в ПАТ «Банк Михайлівський». А квитанціями №5035467 та №5036868 від 20 травня 2016 року підтверджується перерахування з рахунку ОСОБА_1 № 10026019001001 в ПАТ «Банк Михайлівський» 150 000 грн на депозитний рахунок ОСОБА_5 та 158 907 грн. 00 коп. на депозитний рахунок ОСОБА_2 в цьому ж банку. Тобто банком було здійснено перерахування належних позивачу коштів з його рахунку на депозитний рахунок ОСОБА_2 Дані грошові кошти, як зазначає ОСОБА_2, були передані їй позивачем в рахунок погашення боргу в сумі 200 000 грн. 00 коп. за договором позики, який був укладений між ними в 2011 році.

Проте, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості ОСОБА_1 станом на 20 травня 2016 року за договором позики, ОСОБА_2 суду не надано. Боргова розписка ОСОБА_1, яка у відповідності до положень ч. 1 ст. 1047 ЦК України підтверджує передання позикодавцем визначеної грошової суми, у ОСОБА_2 відсутня. Показання свідків, за приписами ст.ст. 218, 1047 ЦК України, не є допустимим доказом укладення між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 договору позики в 2011 році.

Колегія суддів не може взяти до уваги також доводи відповідача щодо знищення нею боргової розписки, в зв’язку з повним погашенням боргу, оскільки, як вона стверджує, ОСОБА_1 отримав в борг 200 000 грн 00 коп. в той час як їй було передано ним 158 907 грн. 00 коп. Тобто, якщо це було повернення боргу за договором позики, то вона не була повернута в повному обсязі. Вказане свідчить про відсутність підстав для знищення боргової розписки чи передання її позичальнику. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснила, що 40 000 грн боргу ОСОБА_1 їй також повернув і після цього вона знищила розписки, але коли саме відбулося повернення цих коштів вона не зазначила. Крім того з матеріалів перевірки Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області за заявою ОСОБА_1 стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 вбачається, що остання працівникам поліції 12 січня 2017 року пояснила, що грошові кошти, які їй винен ОСОБА_1, не були повернуті ним у повному обсязі.

Факт переоформлення 20 травня 2016 року частини грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Банк Михайлівський» на депозит ОСОБА_2 з умовою їх повернення останньою власнику при виплаті, підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_5, підстав недовіряти яким, за встановлених обставин справи, у суду немає.

Відповідно до витягу з Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті від 13 грудня 2017 року, ОСОБА_2 підлягало виплаті 158 959 грн 43 коп. (т. 1, а. с. 208). Кошти виплачувались вкладникам через відділення банку ПАТ «ПУМБ».

ОСОБА_2 не заперечує, що отримала вказані кошти, але не повернула позивачу, а розмістила їх на депозитному рахунку в ПАТ «ПУМБ», за договором від 26 липня 2017 року, укладеним на підставі заяви №266567106 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (т. 1, а. с. 158).

За таких обставин, враховуючи те, що після виплати грошових коштів, які були передані їй ОСОБА_8 для розміщення на депозитному рахунку до їх виплати, ОСОБА_2 зберігає їх у себе без достатньої правової підстави, у відповідності до положень ст.ст. 1212, 1214 ЦПК України вона зобов’язана повернути їх позивачу.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 липня 2017 року накладено арешт на грошові кошти в сумі 158 907 грн. 00 коп., які розміщені на депозитному рахунку ОСОБА_2 за договором банківського вкладу в ПАТ «Перший Український ОСОБА_9» (відділення ПУМБ на вул. Соборна, 32 в м. Суми) та нараховані на суму 158 907 грн. 00 коп. відсотки.

Підстави скасування заходів забезпечення позову, викладені в статті 158 ЦПК України. Зокрема, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Виходячи з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення грошових коштів підлягають задоволенню, вжиті ухвалою суду від 10 липня 2017 року заходи забезпечення позову, відповідно до положень ч. 7 ст. 158 ЦПК України, продовжують діяти протягом дев’яноста днів, з дня набрання рішенням законної сили, підстави для їх скасування на даний час відсутні.

Отже, виходячи викладеного, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про повернення коштів та в частині скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 липня 2017 року, з ухваленням нового рішення в цій частині про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 158 907 грн. 00 коп. та відсотків нараховані на них в сумі 52 грн. 43 коп., всього 158 959 грн. 43 коп.

Окрім того, оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1589 грн. 59 коп. (158959,43 грн.*1%) за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 384 грн. 39 коп. за апеляційний перегляд рішення суду.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 4; 381-382 ЦПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2018 року в даній справі скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів та скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми 10 липня 2017 року та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 158 959 гривень 43 копійок.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року суду та додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1589 гривень 59 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції та 2 384 гривні 36 копійок за апеляційний перегляд рішення суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 липня 2018 року.

Головуючий : Т.А. Левченко

Судді: В.І. Криворотенко

ОСОБА_10