Постанова № 75292536, 03.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/429/18

Номер справи місцевого суду: 522/3887/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А.,

При секретарі: Лопотан В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терракс” ЛТД про стягнення неустойки та пені за прострочення виконання зобов’язань за договором ,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терракс” ЛТД про стягнення неустойки та пені за прострочення виконання зобов’язань за договором - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД є замовником будівництва Сімейно-оздоровчого комплексу на 8-й станції ОСОБА_3 у м. Одесі та виступає комісіонером за укладеними договорами комісії.

Відповідно до договорів комісії №109,109П від 06 липня 2005р. комісіонер в особі ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД зобов’язувався за плату та в тому числі за рахунок комітента в особі ОСОБА_2, здійснити усі фактичні та юридичні дії, необхідні для будівництва об’єкта нерухомості сімейно – оздоровчого комплексу цілорічної дії, розташованого в районі 8-ї станції ОСОБА_3 у м. Одесі, пр. Морський, 2.

Зазначені договори було укладено з ціллю передачі у власність комітенту, частини вказаного об’єкта нерухомості, а саме апартаментів за будівельним №167, розташованих на 12 поверсі 20-ти поверхової секції сімейно – оздоровчого комплексу, а також місця для паркування №40, за що комітент сплачує комісіонеру комісійну плату, що складає 0,5 % від загальної ціни договору.

Проте відповідач вказане зобов’язання по передачі апартаментів та місця для паркування авто у власність позивача не виконав, будівництво не завершено, до експлуатації об’єкт нерухомості не введено. Тому згідно п.7.2. договорів комісії, за затримку у виконанні зобов’язання з передачі апартаментів та місця для паркування, відповідач, на думку позивача, зобов’язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості апартаментів та місця для паркування за кожен день прострочки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що оскільки укладеним договором комісії передбачений порядок оплати забезпечення фактичних та юридичних дій, який не був виконаний позивачем в повному обсязі, а тому у відповідача не виник обов’язок передачі апартаментів позивачу, що зазначені в п.1.4 договору комісії, а відтак не виник обов’язок сплати пені, нарахованої в тому числі в порядку встановленому Законом України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Так, 06 липня 2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Терракс» були укладені договори комісії №109, 109П на будівництво об’єкта нерухомості згідно яких, відповідач зобов’язався здійснити дії для будівництва об’єкта нерухомості сімейно-оздоровчого комплексу з метою передачі у власність позивачу, апартаментів під будівельним номером №167, загальною площею 123,4 кв.м. розташованих на 12 поверсі 20-ти поверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу у м. Одеса, 8 станція Великого ОСОБА_3, пров. Морський,2, а також місця для паркування авто №40.

Пунктом 2.3. вищевказаного договору комісії передбачено, що у власність комітенту апартаменти передаються продовж 45-ти днів з моменту вводу до експлуатації об’єкта нерухомості на підставі акту прийому-передачі.

П.4.2. договору комісії встановлено, що передача апартаментів комітенту здійснюється тільки після внесення комісіонеру всієї суми договору.

Отже, зобов’язання відповідача щодо передачі апартаментів позивачу виникне тоді, коли позивач виконає умови договору про повну сплату вартості апартаментів.

Матеріалами справи встановлено, що згідно умов договору комісії №109 від 06 липня 2005р. ціна (вартість) апартаментів з урахуванням комісійної винагороди комісіонера складає 752123,00 гривень. Сторонами також визначено еквівалент умовних розрахункових одиниць, які виражені у дарах США, еквівалент яких в договорі визначений у 141910,00 доларів США.

Як встановлено судом, позивачем за договором комісії №109 від 06 липня 2005р. сплачено на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 712534,71 грн., що у процентному співвідношенні до ціни договору складає 94,74% (712534,71/752123,00*100=94,74%).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до приписів ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 ЦК України встановлено, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позивачка належним чином виконала свої зобов’язання, оскільки сплатила на користь відповідача грошові кошти у розмірі 712 534,71 грн., спростовуються вищевикладеним, оскільки згідно умов договору комісії №109 від 06 липня 2005р. ціна (вартість) апартаментів з урахуванням комісійної винагороди комісіонера склала 752123,00 гривень.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, штраф та пеня – це один і той самий вид цивільно-правової відповідальності, а також один і той самий засіб забезпечення виконання зобов’язань.

Так, штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК).

Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК), а тому одночасне застосування і пені, і штрафу за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Згідно п.4.1. реалізація доручення Комітента по вказаним договорам комісії здійснюється в строк до 25 грудня 2007 року, по закінченню вказаного строку, комісіонер зобов’язується здати в експлуатацію закінчене будівництво сімейно-оздоровчого комплексу та протягом 45 днів передати у власність комітенту апартаменти. Розділом 7 договорів передбачена відповідальність сторін у разі порушення зобов’язання. При цьому за п.7.1. у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань винна сторона зобов’язана відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки. За п.7.2. договору за затримку у передачі апартаментів у встановлений умовами договору строк, а саме впродовж 45 днів з моменту введення в експлуатацію об’єкта нерухомості, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості не переданих вчасно апартаментів за кожний день прострочення.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що сторони договору розмежували передбачені ст. 611 ЦК України види відповідальності за порушення зобов’язання, а саме: у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань за договором на винну сторону покладається відшкодування завданих збитків, а за прострочення передачі уже введених в експлуатацію апартаментів у встановлений строк на винну сторону покладається обов’язок сплатити позивачу неустойку у вигляді пені за кожний день прострочення. Та сплата пені водночас не звільняє від обов’язку відшкодувати збитки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду, що оскільки укладеним договором комісії передбачений порядок оплати забезпечення фактичних та юридичних дій, який не був виконаний позивачем в повному обсязі, тому не виник і обов’язок сплати пені.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано положення Закону України «Про захист прав споживачів», слід зазначити наступне.

Так, вищевказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно матеріалів справи ТОВ «ТЕРРАКС» ЛТД здійснює будівництво сімейно – оздоровчого комплексу, який відповідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до категорії нежитлових будівель.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи з підстав, викладених вище.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Згідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, судова колегія ,–

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.07.2018 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

ОСОБА_4