Постанова № 75288034, 05.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/5961/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/783/938/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м.Львів

Справа № 464/5961/16

Провадження № 252ц/783/938/18

Апеляційний суд Львівської області в складі:

головуючого Приколоти Т.І.,

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретар Іванова О.О.

з участю ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Сихівського районного суду м.Львова, ухвалене у м.Львові 24 листопада 2016 року (суддя Бойко О.М.)

у справі

за позовом ОСОБА_6

до ОСОБА_5, ОСОБА_7

про стягнення заборгованості,-

встановив:

ОСОБА_6 звернулась до з позовом про стягнення солідарно з відповідачів в її користь 841 914 грн. заборгованості за договором позики від 1 червня 2009 року та 6890 грн. судових витрат. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 1 червня 2009 року позичила ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 29 000 євро, із зобов’язанням повернути коштив сумі 31 030 євро через місяць. 15 січня 2009 року відповідач повернула їй 100 євро. Зазначає, що згідно ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Таким чином, у результаті отримання в позику грошових коштів для використання на споживчі цілі, боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина. Стверджує, що ОСОБА_5 свої зобов’язання не виконала, вказані кошти не повернула. Просить стягнути солідарно з відповідачів 841 914 грн. заборгованості за договором позики від 1 червня 2009 року.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 841 914 грн. заборгованості за договорами позики від 1 червня 2009 року та 6890 грн. судових витрат.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_5 Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та в цій частині відмовити в позові за спливом позовної давності, в решті рішення залишити без змін. Зазначає, що жодних виплат по поверненню боргу на користь позивача не проводила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3,4 ЦПК України у чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення редакції; ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

На підставі ст.ст.10-11, 58-61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України у чинній на даний час редакції суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому законом порядку.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 1 червня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір позики, згідно якого відповідач позичила у позивача кошти в сумі 29 000 євро, які зобов’язалась повернути строком до одного місяця в сумі 31 030 євро. Однак, взяті на себе зобов’язання у визначений строк не виконала та отримані кошти не повернула.

15 січня 2015 року відповідач повернула позивачу 100 євро. Відтак, на даний час зобов’язання за договором позики ОСОБА_5 у повному обсязі не виконані.

Відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’зується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 цього Кодексу встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов’язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівноїикількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отриманнямборжником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно із ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

З огляду на, те, що ОСОБА_5 було прострочено виконання грошових зобов’язань перед позивачем, не виконано такі у встановлений строк, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що з ОСОБА_5 в користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 1 червня 2009 року в розмірі 841 914 грн. (в межах заявлених позовних вимог), що еквівалентно 30 930 євро.

Згідно ч.4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Проте, всупереч зазначених вимог, позивачем не надано суду жодних доказів в підтвердження факту перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час укладення договору позики чи на даний час, та доказів в підтвердження того, що позика надавалась на потреби сім’ї.

З огляду на те, що ОСОБА_7 не є позичальником, ні поручителем за договором позики від 1 червня 209 року, відсутні дані про перебування відповідачів у шлюбі, а також про отримання позики на потреби сім»ї, суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що ОСОБА_7 не може нести відповідальність за даним договором позики.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Залишити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 листопада 2016 року без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_5 Геннадіїани -без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 9 липня 2018 року.

Головуючий

Судді