Постанова № 75284533, 09.07.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/2385/14-ц

провадження № 22-ц/781/926/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – доповідача Голованя А.М.,

суддів: Карпенка О.Л., Черненко В.В.,

за участю секретаря Діманової Н.І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»;

відповідачі – ОСОБА_1, ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»;

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2018 року у складі судді Панфілової А.В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 01 квітня 2008 року між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №490061381 (далі – Договір), згідно якого останній отримав кредит в розмірі 245755, 79 грн.

01 квітня 2008 року Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 490061381-П, відповідно до умов якого поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, які виникли на підставі Договору.

У порушення умов Договору ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконує, наслідком чого станом на 03 лютого 2014 року має прострочену заборгованість: за кредитом – 139073, 24 грн., по відсоткам - 78960, 25 грн., по комісії - 16858, 94 грн. , пені - 846020,38грн., а всього 1080912,81 грн.

На виконання умов Договору позичальнику та поручителю направлено вимоги про дострокове повернення кредиту, але на дату подання позовної заяви вимоги не виконані, а тому просить задовольнити позов.(а.с.2,4, том 1)

Ухвалою суду від 24 лютого 2017 року до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (а.с. 158, том 1)

У березні 2017 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ПАТ «Альфа-Банк» про визнання припиненим укладеного 01 квітня 2008 року між нею та ЗАТ «Альфа-Банк» договору поруки № 490061381-П.

В обґрунтування позову зазначила, що відповідно до п. 2.1. ст. 2 договору поруки поручитель поручається за виконання боржником обов'язку повертати банку кредит рівними частинами, у терміни, визначені Договором.

Оскільки перебіг шестимісячного строку, протягом якого кредитор мав право пред'явити вимогу поручителю, сплинув 02 лютого 2010 року, то порука вважається припиненою з підстав передбачених ч.4 ст. 559 ЦК України, тому просить задовольнити її позов повністю, а в задоволенні первісного позову банку відмовити.(а.с. 167-169, том 1)

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2018 року у задоволенні первісного позову ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано договір поруки від 01 квітня 2008 року припиненим, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зокрема, зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність кредитної заборгованості та неправильно визначив підстави припинення поруки.

У відзиві, поданому до суду на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 заперечує проти доводів скарги та вважає рішення законним.

Представники ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, які належним чином були повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з’явилися.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у первісному позову до поручителя ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який розпочався з 02.08.2009 року, а закінчився 02.02.2010 року є згідно частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України підставою як для припинення поруки та і обов'язку поручителя нести відповідальність за кредитним зобов’язанням. Також, суд зазначив, що підставою для відмови у задоволенні позову до позичальника ОСОБА_1 є те, що позивачем не надано доказів правомірності нарахування заборгованості по кредиту. відсотків та пені після передачі позивачу заставного майна, його реалізації та зарахування коштів від його продажу в рахунок погашення заборгованості.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 2008 року між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №490061381 (далі – Договір), згідно якого останній отримав кредит в розмірі 245755, 79 грн.

01 квітня 2008 року Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 490061381-П, відповідно до умов якого поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, які виникли на підставі Договору.

У порушення умов Договору ОСОБА_1, свої зобов'язання належним чином не виконує, наслідком чого станом на 03 лютого 2014 року має прострочену заборгованість: за кредитом – 139073, 24 грн., заборгованість по відсоткам - 78960, 25 грн., та заборгованість по комісії - 16858, 94 грн. , пеня - 846020,38грн., а всього 108091,81 грн.

26 лютого 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про дострокове повернення кредиту.

Згідно договору факторингу від 26.09.2016 року, ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та гарантія» своє право грошової вимоги за спірним кредитним договором. ( а.с. 122-126, том1)

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позов може бути пред’явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. (ч.1 ст. 48, ч. 1 ст. 50 ЦПК України)

Відповідно до ч.1 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Як убачається із змісту позовної заяви, у березні 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося позовом до ОСОБА_2, позначивши третьою особою позичальника ОСОБА_1

В матеріалах справи відсутні відомості про пред’явлення позовних вимог до ОСОБА_1

Таким чином, оскільки позов подано тільки до ОСОБА_2, то суд першої інстанції не мав правових підстави вирішувати позовні вимоги щодо ОСОБА_1, а тому рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з підстав передбачених п.4 ч.2 ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 т. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов’язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

Поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Отже, строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року № 6-272цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір поруки в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України з урахуванням необхідності сплати щомісячних платежів є припиненим, оскільки Банк з позовом до ОСОБА_2 звернувся 19.03.2014 року, строк дії договору іпотечного кредиту, на забезпечення якого його було укладено, встановлений до 01.04.2015 року, а з урахуванням того, що було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, новий строк повернення визначено у строк 30 днів з дати отримання цієї вимоги.

Заборгованість за кредитним договором станом на 03.02.2014 року складає 1080912, 81 грн.: за кредитом - 139073,24 грн., по відсотками - 78960,25 грн., по комісії - 16858,94 грн. та по пені 846020,38 грн. (а. с.16-17, том 1)

Таким чином, кредитна заборгованість з поручителя на користь Банку підлягає стягненню в межах визначених ч.4 ст. 559 ЦК України, а саме з 19.08.2013 року по 03.02.2014 року в розмірі 39 627,09 грн., виходячи із розрахунку (19627,09 + 20000= 39627,09), а саме:

Заборгованість по тілу кредиту 19627,09 грн. (3366,70+3327,90+3289,55 +3251,64 +3214,17 + 3177,13 =19627,09).

Заборгованість по пені 364901,10 грн. (5515,68+72816,66+72816,65+70467,73 +72816,65+70467,73=364901,10)

Проте, ураховуючи положення п.3 ст. 551 ЦК України, розмір пені підлягає зменшенню до 20000 грн., оскільки він значно перевищує розмір збитків.

Як убачається із доданого Банком розрахунку заборгованості за кредитом, проценти за користування кредитом в період з вересня 2013 року по лютий 2014 року позичальнику не нараховувалися.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Оскільки, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу, то підстави для задоволення вимоги про стягнення комісії в розмірі 16838,94 грн. відсутні

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 234/169/15-ц і згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з підстав передбачених п.п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення первісного позову ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в порядку передбаченому ст..141 ЦПК України суд враховує, що позов Банку задоволено на 3,66 %, а тому розмір судового збору який підлягає стягненню з відповідача складає 395,61 грн. (1080912,88 х 3,66) :100=395,61).

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що у суду першої інстанції були всі підстави для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитом у розмірі визначеному у позовній заяві не ґрунтуються на доказах та законі.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2018 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Ухвалити в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» 19627,09 грн. заборгованості за кредитним договором та 20000 грн. заборгованості з пені, а всього 39627,09 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та комісії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» 331,17 грн. судового збору.

В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим рішення суду скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: