Постанова № 75282154, 12.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/837/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представників учасників справи:

від відповідача Сидоренко В.В.,

від третьої особи Міністерства оборони України Калюжний А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та військової частини польова пошта В0941 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року, винесене за наслідками розгляду справи в порядку письмового провадження, у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини польова пошта В0941, треті особи: командир військової частини польова пошта В0941, Міністр оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини польова пошта В0941 (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним наказ командира військової частини польова пошта В0941 від 05 грудня 2016 року № 314 в частині звільнення позивача з військової служби;

- змінити дату звільнення з врахуванням дати фактичного розрахунку, тобто виплатою всіх сум, що належать позивачу від відповідача;

- визнати протиправними дії або бездіяльність командира військової частини польова пошта В0941 щодо непризначення ОСОБА_2 на вакантну посаду юрисконсульта юридичної групи;

- визнати право позивача на отримання збільшеного грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу;

- стягнути з відповідача витрати, понесені позивачем у зв'язку зі сплатою за власні кошти судових витрат на суму 10 516,06 грн. при виконанні службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи;

- стягнути грошове забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи в період з 09 жовтня 2015 року - мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу;

- визнати право позивача на присвоєння первинного військового звання - лейтенант юстиції;

- зобов'язати відповідача здійснити подання вищестоящому командуванню на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання молодший лейтенант юстиції запасу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини польової пошти В0941 щодо неприйняття рішення про відшкодування ОСОБА_2 коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., згідно статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» на підставі рапортів ОСОБА_2 від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року), 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) та 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року) та зобов'язано військову частину польова пошта В0941 прийняти одне з передбачених статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» рішень щодо відшкодування позивачу коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., на підставі рапортів ОСОБА_2 від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року), 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) та 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року). В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині про відмову у задоволенні позову, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині про відмову у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач також подав апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині про задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23 липня 2015 року Святошинським районним військовим комісаріатом міста Києва ОСОБА_2 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року №15/2015.

21 вересня 2015 року наказом командира військової частини пп В0941 (по стройовій частині) №236 солдата ОСОБА_2 - курсанта 3 навчальної механізованої роти за службовою необхідністю переведено для подальшого проходження військової служби до навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону та призначено на посаду інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону.

09 жовтня 2015 року наказом командира військової частини пп В0941 (по стройовій частині) №254 молодшого сержанта ОСОБА_2 - інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону за службовою необхідністю допущено до виконання правової роботи та покладено обов'язки юрисконсульта юридичної групи на підставі рапорту майора Шморгуненко О.В. вх. №7740 від 08 жовтня 2015 року.

Згідно пункту 1 Указу Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» від 26 вересня 2016 року №411/2016 відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України, керуючись підпунктом «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», постановлено: провести у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію», крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Рапортом від 01 грудня 2016 року (вх. №10633 від 01 грудня 2016 року) ОСОБА_2 просив командира військової частини польова пошта В0941 клопотати про звільнення його з військової служби в запас на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016.

05 грудня 2016 року на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016 наказом Командира військової частини польова пошта В0941 (по стройовій частині) №314 молодшого сержанта ОСОБА_2, інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону військової частини польова пошта В0941 на підставі пункту «є» (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2233-ХІІ звільнено з військової служби в запас, зараховано до оперативного резерву першої черги військової частини пп В0941, 05 грудня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування. Крім цього, в адміністративному позові останній просив змінити дату звільнення, визнати за ним право на отримання підвищеного грошового забезпечення у зв'язку з виконанням обов'язків юрисконсульта, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення його на посаду юрисконсульта, визнання права на присвоєння військового звання - лейтенант юстиції та стягнення витрат у зв'язку зі сплатою судового збору за власні кошти.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову про визнання протиправним наказу командира військової частини польова пошта В0941 від 05 грудня 2016 року № 314 в частині звільнення позивача з військової служби, суд першої інстанції виходив з того, що наказ є законним та обґрунтованим, оскільки звільнення позивача відбулося на підставі його рапорту.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII).

Порядок звільнення з військової служби визначено ст. 26 Закону N 2232-XII.

Так, відповідно до п. «г» ч. 2 цієї статті звільнення зі служби військовослужбовців, призваних на військову службу в особливий період проводиться на підставах, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Згідно пп. «є» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України.

Відповідно ч. 9 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Рапортом від 01 грудня 2016 року (вх. №10633 від 01 грудня 2016 року) ОСОБА_2 просив командира військової частини польова пошта В0941 клопотати про звільнення його з військової служби в запас на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016.

Наказом командира військової частини польова пошта В0941 (по стройовій частині) №314 від 05.12.2016 молодшого сержанта ОСОБА_2, інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону військової частини польова пошта В0941 на підставі пункту «є» (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2233-ХІІ звільнено з військової служби в запас. Вважати, що з 05 грудня 2016 року справи та посаду здав і вибув для постановки на військовий облік до Святошинського РВК м. Києва. Зараховано до оперативного резерву першої черги військової частини пп В0941, 05 грудня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були правові підстави для видання оскаржуваного наказу.

Щодо вимог адміністративного позову про зміну дати звільнення з врахуванням дати фактичного розрахунку, тобто виплатою всіх сум, що належать позивачу від відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи позивачу в цій частині вимог, суд першої інстанції виходив з того, відповідачем при звільненні ОСОБА_2 з військової служби було проведено з ним розрахунок по грошовому забезпеченню у повному обсязі та вказав, що непроведення розрахунку в силу положень трудового законодавства не є підставою для зміни дати звільнення з військової служби.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту наказу командира військової частини польова пошта В0941 (по стройовій частині) №314 від 05.12.2016, позивачем використано 20 діб чергової відпустки за 2016 рік. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 за 2016 рік, виплачена.

Згідно довідки начальника штабу військової частини А1048 від 19 жовтня 2017 року №1611/ФС грошове забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_2 за час проходження служби при військовій частині А1048 (військова частина польова пошта В0941) нараховувалося в розрізі сум: вислуга років станом на 01 жовтня 2016 року становить 03 роки 00 місяців 08 днів, оклад за військовим званням - 40,00 грн., посадовий оклад - 685,00 грн., 10% ПНВР - 72,50 грн., 50% НОУС - 398,75 грн., 515% премія - 3 527,75 грн., 60% ЩДГВ - 2 834,40 грн., разом нараховано за місяць: 7 558,40 грн.

Наказом від 05 грудня 2016 року №314 наказано виплатити позивачеві щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 515% місячного грошового забезпечення за період з 01 грудня до 05 грудня 2016 року, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 грудня до 05 грудня 2016 року включно, щомісячну грошову винагороду за період з 01 грудня до 05 грудня-2016 року включно у розмірі 60% місячного грошового забезпечення за грудень 2016 року, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за 7 (сім) діб невикористаної чергової відпустки за 2016 рік.

Виплата зазначених у наказі про звільнення від 05 грудня 2016 року № 314 належних позивачеві сум, в тому числі грошового забезпечення, у повному обсязі учасниками справи не заперечується, розмір належних позивачеві при звільненні з військової служби сум ним не оскаржується.

Отже, відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства стосовно виплати позивачеві при звільненні грошового забезпечення у повному обсязі.

При цьому, посилання ОСОБА_2 на невідшкодування йому відповідачем витрат зі сплати судового збору та на пересилання поштової кореспонденції як на підставу для зміни дати звільнення колегією суддів відхиляється, оскільки в силу положень КЗпП України невиплата належних працівникові при звільненні сум є підставою для їх стягнення за умови, якщо вони пов'язані з оплатою праці, та не може бути підставою для зміни дати звільнення працівника.

Так, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначено ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в цій частині позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції в частині про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову про визнання протиправними дій або бездіяльності командира військової частини польова пошта В0941 щодо непризначення ОСОБА_2 на вакантну посаду юрисконсульта юридичної групи, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пп. 1 ст. 81 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Згідно з п. 83 Положення №1153/2008 військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

Пунктом 102 Положення №1153/2008 передбачено, що на посади сержантського і старшинського складу призначаються військовослужбовці, які отримали підготовку відповідного рівня у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах) та у військових частинах.

Особи сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або проходять службу у військовому резерві, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності можуть призначатися на посади, що підлягають заміщенню особами молодшого офіцерського складу. Призначення на посади молодшого офіцерського складу здійснюється наказом Міністра оборони України по особовому складу з одночасним прийняттям осіб сержантського і старшинського складу на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та присвоєнням їм первинного військового звання молодшого лейтенанта. Призначення осіб сержантського і старшинського складу на посади офіцерського складу проводиться за умови, що до досягнення граничного віку проходження військової служби їм залишився строк, який є більшим за строк контракту.

Особи сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають бойовий досвід та не мають вищої освіти, з урахуванням потреби доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду можуть призначатися на посади, що підлягають заміщенню особами молодшого офіцерського складу. Призначення таких військовослужбовців здійснюється наказами посадових осіб відповідно до номенклатури посад на період до призначення на ці посади офіцерів та за умови, що їм не будуть підпорядковані офіцери. Особи сержантського і старшинського складу, які займають посади офіцерського складу, можуть бути звільнені із займаних посад і призначені на посади сержантського і старшинського складу за підставами, визначеними підпунктами 3 та 7 пункту 82 цього Положення.

З наведеного вбачається, що призначення на посади молодшого офіцерського складу здійснюється наказом Міністра оборони України по особовому складу з одночасним прийняттям осіб сержантського і старшинського складу на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та присвоєнням їм первинного військового звання молодшого лейтенанта, а не командиром військової частини.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посада юрисконсульта у військовій частині В0941 є цивільною, а тому умови призначення на таку посаду є відмінними від призначення на посади військовослужбовців.

Призначення особи на вакантну посаду за таких умов є правом, а не обов'язком роботодавця, а тому посилання на бездіяльність командира військової частини польова пошта В0941 щодо непризначення ОСОБА_2 на вакантну посаду юрисконсульта юридичної групи, навіть за умови звернення з відповідними рапортами, є необґрунтованим, а висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині є правильним.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про присвоєння первинного військового звання - лейтенант юстиції та зобов'язання відповідача здійснити подання вищестоящому командуванню на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання молодший лейтенант юстиції запасу, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Військові звання присвоюються довічно.

Відповідно до п. 49 Положення №1153/2008 військові звання присвоюються військовослужбовцям персонально, послідовно, з урахуванням посади, яку вони займають, та інших умов, передбачених цим Положенням.

Пунктом 50 Положення №1153/2008 передбачено, що первинне військове звання молодшого лейтенанта присвоюється:

1) військовослужбовцям, які закінчили у воєнний час вищий військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу за скороченою програмою навчання;

2) особам сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, мають вищу освіту, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, у тому числі тим, які проходять службу у військовому резерві, з одночасним прийняттям на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначенням на посади з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності;

3) військовослужбовцям строкової військової служби, які прослужили не менше шести місяців, особам рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, та військовозобов'язаним, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі на посадах офіцерського складу, жінкам віком до 40 років, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки не нижче бакалавра, що відповідає профілю службової діяльності, та атестовані до присвоєння первинного військового звання офіцерського складу, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності - для військової частини А0515;

4) військовослужбовцям сержантського та старшинського складу, які призначені на посади офіцерського складу у воєнний час і успішно виконують службові обов'язки;

5) військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли у разі потреби курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів та склали встановлені іспити;

6) особам сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), які були призначені на посади осіб офіцерського складу та отримали вищу освіту.

Згідно з п. 51 Положення №1153/2008 первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу присвоюється:

1) військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які мають вищу освіту ступеня магістра або прирівняний до нього освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста (повна вища освіта), пройшли навчальні збори і склали іспити за програмою підготовки офіцерів запасу, перед закінченням строкової військової служби;

2) військовозобов'язаним, які пройшли військову службу і мають вищу освіту не нижче ступеня бакалавра за спеціальністю, спорідненою з відповідною військово-обліковою спеціальністю, за результатами атестування осіб до офіцерського складу, які перебувають у запасі, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності;

3) військовозобов'язаним, які не проходили військову службу, і жінкам, якщо вони мають вищу освіту ступеня магістра або прирівняний до нього освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста (повна вища освіта) за спеціальністю, спорідненою з відповідною військово-обліковою спеціальністю, за результатами атестування осіб до офіцерського складу, які перебувають у запасі, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності, за переліком військово-облікових спеціальностей, який визначається Міністерством оборони України;

4) громадянам, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу;

5) прапорщикам (мічманам), старшим прапорщикам (старшим мічманам), які проходять військову службу на посадах прапорщиків (мічманів), старших прапорщиків (старших мічманів) не менш як три роки, атестовані до присвоєння первинного військового звання офіцерського складу, при звільненні з військової служби в запас.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно довідки начальника штабу військової частини А1048 від 16 листопада 2017 року №1932 штат військової частини А1048 (в особливий період польова пошта В0941), введений в дію Директивою Міністерства оборони України від 20 березня 2009 року №322/1/02 та затверджений Начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України, передбачав посаду помічника командира полку з правової роботи (юрисконсульта).

Спільною Директивою Міністерства оборони України та Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 14 лютого 2015 року №322/1/5-дск внесено зміни до штату частини, згідно яких передбачено посаду помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи військовослужбовця ШПК «капітан» та юрисконсульта (працівник Збройних Сил України (цивільна особа).

Матеріали справи підтверджують, що письмовою вказівкою Міністерства оборони України від 27 лютого 2015 року №234/1 командиру військової частини - польова пошта В0941 з метою виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 лютого 2015 року №Д-322/1/5дск наказано внести зміни до штату згідно переліку змін до штату №7/033.

Відповідно до «Переліку змін до штатів військових частин Сухопутних військ Збройних Сил України» штат №7/033 - Навчальний механізований полк, а саме юридична група складається з помічника командира полку з правової роботи - начальника групи, який має військове звання капітан юстиції та є військовослужбовцем, та з юрисконсульта, який не має військового звання та є працівником.

Отже, у військовій частині В0941 на час виникнення спірних правовідносин посаду юрисконсульта згідно штату займала цивільна особа, яка не мала військового звання, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для вчинення дій щодо присвоєння ОСОБА_2 військового звання лейтенант юстиції на підставі рапортів останнього від 12.08.2016 та від 26.11.2016 як особі, яка виконувала обов'язки юрисконсульта

Посилання апелянта на ту обставину, що військова посада помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи військовослужбовця ШПК «капітан» була вакантною на час існування спірних правовідносин відсутність підстав для присвоєння йому офіцерського звання не спростовує з урахуванням також і того, що призначення на посаду є правом, а не обов'язком роботодавця.

Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази наявності підстав для присвоєння ОСОБА_2 військового звання в порядку п. 51 Положення №1153/2008.

Вірним також є і висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні права позивача на отримання збільшеного грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи (мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу) та стягненні грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи в період з 09 жовтня 2015 року - мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу з огляду на те, що при виконання позивачем обов'язків юрисконсульта в останнього було відсутнє військове звання особи молодшого офіцерського складу, а тому нормативно-правові, якими встановлено порядок оплати праці осіб офіцерського складу, на позивача не поширювалися.

Наведений висновок підтверджується також і тим, що, як було встановлено вище, посада юрисконсульта у військовій частині В0941 є цивільною, а тому питання оплати праці за вказаною посадою врегульовано загальними нормами трудового законодавства.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції в частині про відмову у задоволенні позовних вимог не спростовують та судом відхиляються.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині про задоволення вимог адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності військової частини польової пошти В0941 щодо неприйняття рішення про відшкодування позивачу коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., згідно статей 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» на підставі рапортів ОСОБА_2 від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року), 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) та 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року) та зобов'язання відповідача прийняти одне з передбачених статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» рішень щодо відшкодування ОСОБА_2 коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що рапортом від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року) позивач просив командира військової частини польова пошта В0941 зобов'язати помічника командира полку з фінансової роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта В0941 провести виплату коштів за проведені ним особисто фінансові операції пов'язані з судовими витратами на загальну суму 4 522,64 грн.

Рапортом від 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) ОСОБА_2 просив командира військової частини польова пошта В0941 зобов'язати помічника командира полку з фінансової роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта В0941 провести виплату коштів за проведені позивачем особисто фінансові операції пов'язані з судовими витратами на загальну суму 4 414,02 грн.

Рапортом від 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року) ОСОБА_2 просив командира військової частини польова пошта В0941 зобов'язати помічника командира полку з фінансової роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта В0941 провести виплату коштів за проведені ним особисто фінансові операції пов'язані з судовими витратами на загальну суму 1 579,40 грн.

Згідно письмових пояснень провідного бухгалтера військової частини В0941 від 17 травня 2017 року, які містяться в матеріалах справи, позивачем написано декілька рапортів про понесені ним витрати судового збору та пересилку кореспонденції, на які йому особисто провідним бухгалтером та заступником начальника фінансово-економічної служби військової частини В0941 Кондратюком В.Ю. неодноразово повідомлялося, що для повноти оформлення заявок на витребування коштів він повинен скласти авансові звіти, а не писати рапорти, під авансові звіти окрім чеків повинні прикладатися копії рішень (ухвал, вироків) судів, щоб фінансовий забезпечуючий орган міг відстежити момент для потреб сплати судових витрат, що були здійснені, проте, позивач цих документів не надав.

Приймаючи рішення про задоволення позову в цій частині, суд першої інстанції з посиланням на положення Закону України «Про звернення громадян» виходив з того, що за наслідками розгляду рапортів позивача про повернення коштів не було прийнято відповідних рішень.

В апеляційній скарзі військова частина вказує, що норми Закону України «Про звернення громадян» до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки військовослужбовці не мають права подавати звернення, які стосуються їх службової діяльності, а спірні питання вирішуються в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову на підставі доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Дійсно, абзацом 2 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що військовослужбовці мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Проте, як було встановлено вище, посада юрисконсульта військової частини В0941 є цивільною.

Рапорти позивача про повернення йому коштів пов'язані з виконанням ним обов'язків саме юрисконсульта військової частини В0941, тобто з виконанням роботи цивільною особою, а тому положення абз. 2 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» на спірні правовідносини не поширюються.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Згідно частини четвертої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Відповідачем не надано доказів надання позивачу відповіді на його звернення, якими є рапорти про повернення коштів, у встановлений строк ні в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», ні в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (на який посилається апелянт), а тому висновкок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності військової частини та зобовязання розглянути вказані рапорти є належним способом захисту порушеного права ОСОБА_2

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційних скарг висновки суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та військової частини польова пошта В0941 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Повний текст постанови виготовлено 12.07.2018