Рішення № 75278445, 09.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2018 року № 826/6049/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні пенсії на державну пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.03.2018р. переведення пенсії ОСОБА_1 на державну пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі поданих документів та документів, що знаходяться в матеріалах архівної пенсійної справи померлого годувальника ОСОБА_2, здійснити з 01.03.2018р. перерахунок пенсії та виплатити недоотриману пенсію з урахуванням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відтак має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до положень ст.ст. 36-39 Закону № 1058-IV після смерті чоловіка. Позивач звернулася до відповідача із заявою від 01.03.2018р. та іншими документами для переведення на інший вид пенсії, натомість відповідач листом від 19.03.2018р. № 4692/09 відмовив позивачу в переведенні на пенсію по втраті годувальника у зв'язку з відсутністю правових підстав, оскільки не надана довідка, що засвідчувала факт перебування на утриманні померлого годувальника. Відмову відповідача в призначенні пенсії по втраті годувальника позивач вважає протиправною, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене (письмове) провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2018 за клопотанням сторони у справі замінено відповідача у справі з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 40379527) на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) місцезнаходження: 04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що для призначення пенсії по втраті годувальника потрібно подати документи про підтвердження спільного проживання з годувальником на час його смерті. Проте, до заяви про перехід на пенсію по втраті годувальника позивачем не було надано довідки, що засвідчувала б факт перебування на утриманні померлого годувальника, як визначено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», відтак дії відповідача вважає правомірними, а позовні вимоги, такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 01.03.2018 звернулася до відповідача з заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Листом від 19.03.2018 відповідачем надано відповідь про відмову позивачу в переведенні на пенсію по втраті годувальника, оскільки останнім не надано довідку, що засвідчувала б факт перебування на утриманні померлого годувальника.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач звернулась до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що позивач з 1965 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується виданим Палацом одруження м. Києва свідоцтвом про шлюб серії VIIІ-VР № 417829 від 27.12.1965.

З 01.04.2002 позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду, як одержувач пенсії, у Деснянському району м. Києва та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно матеріалів пенсійної справи місцем проживання позивача, як пенсіонера, є квартира за адресою: 02166, АДРЕСА_1, що не заперечується відповідачем.

Місцем проживання померлого чоловіка позивача - ОСОБА_2 була квартира АДРЕСА_2, що також не заперечується відповідачем.

Померлий ОСОБА_2 перебував на обліку в об'єднаному управлінні, як одержувач пенсії у Деснянському району м. Києва та отримував за життя пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а протягом часу з 01.03.2001 по 27.04.2010 отримував пенсію за віком, як науковий працівник відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Відповідно до змісту відповіді Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 02.04.2018 № 102/04/30-2793 на адвокатський запит від 28.03.2018 підтверджуються обставини про реєстрацію місця проживання позивача разом з померлим ОСОБА_2 за однією адресою: 02166, АДРЕСА_1, починаючи з 22.11.1971, доказів зворотного відповідачем не надано.

Чоловік позивача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується свідоцтвом про смерть реєстраційний номер 575 від 12.12.2017. Свідоцтво про смерть реєстраційний номер 575 від 12.12.2017 легалізоване проставленням апостиля, що підтверджує походження документа у зв'язку з використанням свідоцтва в Україні. Апостиль проставлений у відповідності до Гаазької Конвенції від 05.10.1961р., країнами-учасницями, якої є США та Україна (дата набуття чинності для України 22.12.2003). Після апостилізації свідоцтва про смерть здійснений переклад документа, який засвідчений нотаріально, відтак свідоцтво використовується в Україні, як офіційно-правовий документ. Відповідно до змісту свідоцтва про смерть інформацію щодо померлого надала його дружина-позивач у справі. Згідно свідоцтва про смерть тіло померлого було піддано кремації, а відповідно до довідки реєстраційний номер ЛСК02 № 277 від 22.02.2018 на Лісовому кладовищі м. Києва здійснено поховання праху померлого ОСОБА_2

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

У силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Згідно ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону. Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Відтак позивач, як дружина померлого годувальника, досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки з 1994 року є пенсіонером, що підтверджується посвідченням № 157466 від 08.07.1994, а отже має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

З огляду на положення статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та надані докази позивач у зв'язку з втратою годувальника має право на даний вид пенсії, оскільки є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, для якої його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, адже розмір пенсії померлого годувальника був більшим у три рази розміру пенсії позивача, а протягом трьох останніх місяців життя розмір пенсії годувальника був більшим у чотири рази аніж у позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.03.2018 про розмір пенсії померлого годувальника та позивача.

Статтею 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначений розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника, згідно якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. Згідно статті 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

За змістом частини третьої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та абзацу п'ятого пункту 2.3. Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у випадку переведення пенсії позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника заробіток для розрахунку пенсії визначається за документами, що є в пенсійній справі померлого годувальника.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України , а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення" право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімї померлого годувальника, які були на його утриманні.

За правилами пункту б частини третьої статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення" непрацездатними членами сім'ї вважаються батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення" члени сімї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сімї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Аналогічні норми містяться й у Законі №1058-IV, а саме, пункт 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Судом встановлено, що з грудня 2016 року довідка за Формою № 3 (про склад сім'ї), що раніше видавалася житлово-експлуатаційними організаціями, втратила чинність на підставі постанови КМ України від 23.11.2016 № 861 «Про внесення змін до постанов Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 № 470 і Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 № 117», якою внесені зміни до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 № 470 та виключено форму № 3 з переліку документів.

Крім того, судом встановлено, що Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV не передбачено випадків, коли видаються довідки про місце проживання разом з померлим годувальником за однією адресою. Більше того, постановою КМ України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» не передбачено форму довідки про місце проживання разом з померлим годувальником за однією адресою. Відтак зазначені обставини унеможливлюють реалізацію позивачем прав щодо пенсійного забезпечення у встановленому Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" порядку, що є порушенням статті 46 Конституції України.

Суд дійшов висновку, що норма підзаконного нормативно-правового акту, а саме пункт 2.11. Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, не узгоджується з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визначають умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та мають вищу юридичну силу відносно норм підзаконного нормативно-правового акта, що закріплено в статті 92 Конституції України.

Таким чином, суд вважає, що іншої довідки яка б могла підтвердити вказані обставини позивач фізично отримати не мала змоги у зв'язку з відсутністю інших компетентних органів за місцем її проживання, які б могли таку довідку видати, а інші докази в сукупності свідчать про перебування позивача на утриманні померлого ОСОБА_2

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про переведення її з одного виду пенсії на інший.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не виконав свого обов'язку щодо призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника, суд вважає, що наявні підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити ці дії з дня виникнення у позивача права на призначення пенсії, тобто з дня звернення із відповідною заявою - 01.03.2018.

За наведених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити повністю.

У відповідності до вимог частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Здійснені позивачем судові витрати стягуються відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 2, 5-7, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні пенсії на державну пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.03.2018 переведення пенсії ОСОБА_1 на державну пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до позивач має право пенсію у зв'язку з втратою годувальника, а доводи відповідача щодо відсутності правових підстав, внаслідок ненадання позивачем довідки, що підтверджувала факт перебування на утриманні померлого годувальника необґрунтованими на підставі поданих документів та документів, що знаходяться в матеріалах архівної пенсійної справи померлого годувальника ОСОБА_2, здійснити з 01.03.2018 перерахунок пенсії та виплатити недоотриману пенсію з урахуванням раніше проведених виплат.

Відшкодувати на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1, 02166, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, 04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов