Рішення № 75278429, 03.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 липня 2018 року № 826/7332/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

за участю секретаря судового засідання Борсуковської А.О.,

за участю представників сторін:

від представника позивача: Лановий Є.М.,

від представників відповідачів: не з'явились,

від представників третіх осіб: не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"

до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Малиновського відділу Державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Приморського відділу Державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області,

за участю третіх осіб ОСОБА_3 та Приватного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль",

про звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» (далі - позивач) до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі -відповідачі), за участю третьої особи - ОСОБА_3 (далі - третя особа), про звільнення з-під арештів та зняти заборони на відчуження на нежиле підвальне приміщення, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Ковальська, будинок 44, що були накладені:

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 47248261 від 16.04.2015 року виданою відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45650534 від 01.12.2014року виданою відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, функціональним правонаступником якого є Головне територіальне управління юстиції в Одеській області;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 41639644 від 22.01.2014року виданою Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП 40445900 від 29.10.2013року виданою відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, функціональним правонаступником якого є Головне територіальне управління юстиції в Одеській області;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 37617699 від 17.04.2013року виданою Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: АА 672510 від 26.11.2010 року виданою Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: В-11/155/25717050 від 06.06.2011року виданою Другим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що існування арештів, які накладені на предмет іпотеки унеможливлюють реалізацію позивачем свого права іпотекодержателя звернути на нього стягнення шляхом набуття права власності.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені вчасно та належним чином, представник Головного територіального управління юстиції в Одеській області просив розгляд справи проводи у відсутність повноваженого представника.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_3 - третя особа у справі (Позичальник) уклала з АКІБ «УкрСиббанк» (Кредитор) Кредитний договір № 11171305000 (далі - Кредитний договір).

За умовами договору Кредитор зобов'язався надати Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а Позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

У забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором був укладений Договір іпотеки від 16.06.2007 (далі - Іпотечний договір).

За умовами договору ОСОБА_3 (Іпотекодавець) зобов'язалася передати в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором наступне нерухоме майно: нежиле підвальне приміщення, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Ковальська, будинок 44.

АКІБ «УкрСиббанк» 12.12.2011 відступило позивачу відповідно до Договору факторингу № 1 свої права вимоги за зобов'язаннями Позичальника за кредитним договором.

Позивач вказує у позові на те, що при зверненні до нотаріуса, йому стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором, накладено арешти:

1. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 47248261 від 16.04.2015 року, виданою відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

2. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 45650534 від 01.12.2014 року, виданою відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, функціональним правонаступником якого є Головне територіальне управління юстиції в Одеській області;

3. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 41639644 від 22.01.2014 року виданою Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

4. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП 40445900 від 29.10.2013 року, виданою відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, функціональним правонаступником якого є Головне територіальне управління юстиції в Одеській області;

5. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 37617699 від 17.04.2013 року, виданою Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

6. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: АА 672510 від 26.11.2010 року, виданою Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

7. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: В-11/155/25717050 від 06.06.2011 року, виданою Другим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, функціональним правонаступником якого є Приморський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Позивач вважає, що накладення державним виконавцем арештів на вищезазначене нежитлове підвальне приміщення порушує права позивача, оскільки він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент винесення постанов про арешт майна.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частин першої та другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Згідно статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку"

Аналогічні норми містяться в Законі України "Про виконавче провадження", в редакції закону на момент звернення позивача до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи на адресу банку та позивача повідомлень про звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, від відповідача не надходило. Тобто, відповідачем порушено вимоги статті 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Із системного аналізу вищезазначених норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що знаходження майна боржника у заставі не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Тобто, з метою з'ясування правомірності накладення арешту на майно ОСОБА_3, яке є предметом іпотечного договору, необхідно встановити - чи виникло у позивача право звернення стягнення на вказане майно та чи не перевищує вартість предмета застави заборгованості боржника перед заставодержателем.

Відповідно до договору факторингу від 12.12.2011 № 1 та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011, укладених між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та позивачем, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» відступило позивачу свої права вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 16.06.2007 № 11171305000 та іпотечним договором від 16.06.2007.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.12.2016 № 76775056 вбачається, що державна реєстрація прав та їх обтяжень за позивачем на підставі вищезазначеного іпотечного договору проведена 04.05.2012, тобто після прийняття зазначених постанов відповідачів.

Позивач також не довів суду, що вартість предмета застави (іпотеки) не перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, оскільки не надав доказів, які б підтверджували існування заборгованості третьої особи за договором про надання споживчого кредиту від 16.06.2007 № 11171305000 станом на момент звернення до суду та її розмір.

Наведені обставини, на думку суду, вказують на можливість звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Між тим, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували настання заставного випадку згідно іпотечного договору від 16.06.2007 та доказів звернення ним стягнення на предмет іпотеки.

Як наслідок, на думку суду, арешт зазначеного вище майна - нежилого приміщення третьої особи, накладений постановами від 16.04.2015, 01.12.2014,22.01.2014, 29.10.2013, 14.04.2013, 26.11.2010, 06.06.2011, не порушує та не обмежує права позивача на задоволення його вимог за договором про надання споживчого кредиту від 16.06.2007 №11171305000, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент вирішення спору, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вилучення або примусову реалізацію арештованого майна.

Частина п'ята статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Зміст процитованої правової норми вказує, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, в першу чергу задовольняються вимоги заставодержателя, а вже потім задовольняються вимоги інших стягувачів за рахунок решти коштів.

Матеріалами справи не підтверджується вилучення або примусова реалізація арештоваго майна, тому арешт майна в межах суми стягнення за виконавчим документом, у тому числі і нежилого приміщення третьої особи, не порушує та не обмежує права позивача на задоволення його вимог.

Крім того, статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З аналізу вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що стаття 59 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи. У разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.

У даному випадку належним способом захисту прав особи - іпотекодержателя є звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26.10.2016 у справі № 813/2439/14.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач із заявою щодо звільнення з під арешту спірного майна не звертався, а відповідачі у звільненні спірного майна з-під арешту позивачу не відмовляли, що фактично свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачами з вказаного питання.

Відтак, враховуючи те, що дії відповідачів щодо накладення арештів на нежитлове приміщення третьої особи відповідають положенням Закону України «Про виконавче провадження», позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки судом у межах спірних правовідносин підтверджено правомірність накладення арешту на майно третьої особи, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини другої статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, тому в задоволенні позовних вимог відмовляє.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Малиновського відділу Державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Приморського відділу Державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб ОСОБА_3 та Приватного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 10.07.2018.

Суддя Є.В. Аблов