Постанова № 75278264, 12.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/486/2018(м)

263/15109/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Папаценко П.І. Єдиний унікальний номер 263/15109/15-ц

Номер провадження 22-ц/775/486/2018(м)

Категорія 27 Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

ОСОБА_1,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 травня 2018 року, постановлену у м. Маріуполі Донецької області, у справі за заявою боржника ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, стягувач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

В обґрунтування заяви зазначала, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2016 року з неї на користь ПАТ «Родовід Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2006 року в розмірі 11800,49 доларів США (еквівалент в національній валюті 280497,65 грн.), а також відповідальність за порушення грошового зобов’язання згідно із ст. 625 ЦК України в розмірі 14789,04 грн., а разом 295286,69 грн. та судовий збір в розмірі 4429,25 грн. На підставі зазначеного рішення 30 серпня 2016 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя видано виконавчі листи №263/15109/15-ц про стягнення з неї на користь ПАТ «Родовід Банк» зазначену заборгованість за кредитним договором та витрат по сплаті судового збору, із зазначенням дати набрання рішення законної сили 25 березня 2016 року. Зазначене рішення було постановлено судом за її відсутності та отримано нею 16 листопада 2017 року. 23 листопада 2017 року вона звернулася із заявою про перегляд заочного рішення та ухвалою суду від 19 січня 2018 року у її задоволені було відмовлено, внаслідок чого у неї з’явилося право на апеляційне оскарження заочного рішення суду. Вважає, що оскільки відповідно до норм ст. 233, 223 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, заочне рішення не набрало законної сили 25 березня 2016 року, як зазначено у виконавчих листах, виданих судом 30 серпня 2016 року, тому їх треба визнати такими, що не підлягають виконанню, про що і просила суд.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 травня 2018 року у задоволені заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав оцінки тим обставинам, що заочне рішення від 11 лютого 2018 року на час видачі виконавчих листів не набрало законної сили, оскільки його копію вона отримала лише 16 листопада 2017 року, після чого вона у встановлені законом строки подала заяву про перегляд заочного рішення, а після відмови у її задоволені звернулася з апеляційною скаргою на заочне рішення. Зазначає, що видача виконавчого листа до часу отримання копії рішення і закінчення строку на його оскарження суттєво порушує її права, оскільки державним виконавцем було нараховано виконавчий збір через невиконання добровільно рішення суду про яке їй не було відомо. Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 січня 2018 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не встановлено, що нею пропущений строк на подачу відповідної заяви, що також свідчить про те, що на час видачі виконавчих листів заочне рішення не набрало законної сили.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з’явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином телефонограмою та судовою повісткою (а.с. 56-57, 60, 61), тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заочне рішення набрало законної сили оскільки після повернення поштою рекомендованого листа з копією заочного рішення у зв’язку із закінченням терміну зберігання вважається, що відповідачу ОСОБА_2 належним чином вручена копія рішення.

З таким висновком не можна не погодитись.

Судом встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2016 року із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2006 року в розмірі 11800,49 доларів США (еквівалент в національній валюті 280497,65 грн.), а також відповідальність за порушення грошового зобов’язання згідно із ст. 625 ЦК України в розмірі 14789,04 грн., а разом 295286,69 грн. та судовий збір в розмірі 4429,25 грн.

Рекомендованим листом від 12 лютого 2016 року копія заочного рішення була направлена відповідачу ОСОБА_2 за наданою нею адресою: м. Маріуполь, пров. Березовий, 25. Цей лист повернуто до суду за закінченням терміну зберігання (том 1 а.с. 55).

Згідно із ст. 227 ЦПК України, в редакції 2004 року, копія заочного рішення направляється відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Стаття 233 ЦПК України 2004 року закріплює загальний порядок набрання заочним рішенням законної сили, який передбачений в ст. 223 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України 2004 року рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Строки апеляційного оскарження рішення передбачені ч. 1 ст. 294 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

З вищенаведеного слідує, що питання набрання заочним рішенням було врегульоване ЦПК України 2004 року, воно здійснюється в загальному порядку, встановленому кодексом. Окремий порядок набрання законної сили заочним рішенням у випадку його неотримання відповідачем не передбачений.

Таким чином, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 лютого 2016 року набрало законної сили 23 лютого 2016 року, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заочне рішення набрало законної сили, оскільки його копія була направлена судом відповідачці ОСОБА_2 у встановлений законом строк та за адресою, за якою вона зареєстрована (а.с. 63-65) та яку вона зазначає у своїх заявах та скаргах, які містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч. 2 ст. 368 ЦПК України 2004 року за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

30 серпня 2016 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області було видано два виконавчі листи про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 295286,69 грн. та судового збору у розмірі 4429,25 грн., відповідно до яких постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ОСОБА_3 від 28 вересня 2016 року були відкриті виконавчі провадження ВП № 52390458 та ВП №52390075.

23 липня 2017 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення суду від 11 лютого 2016 року, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 19 січня 2018 року її заява була залишена без задоволення.

28 січня 2018 року ОСОБА_2 звернулася із апеляційною скаргою на заочне рішення суду, яка постановою колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2018 року залишена без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 11 лютого 2016 року залишено без змін.

Частиною другою статті 369 ЦПК України, чинного на час постановлення заочного рішення судом першої інстанції, передбачено, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Підстави для цього зазначені у частині четвертій статті 369 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо: а) його було видано помилково; б) якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; в) з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) є закінчення виконавчого провадження.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов’язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов’язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов’язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред’явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред’явлення цього листа до виконання.

У пункті 4 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено скасування рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, як самостійну підставу для закінчення виконавчого провадження. У зв’язку з цим у разі, якщо виконавчий лист вже пред’явлено до виконання, необхідності звертатися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, немає. Виконавче провадження в цьому випадку буде закінчене на зазначеній підставі (Постанова Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц).

Таким чином, передбачених Законом № 606-XIV обставин для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не вбачається.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 травня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12 липня 2018 року.

Судді В.М. Барков

ОСОБА_4

ОСОБА_1