Ухвала суду № 75271098, 12.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1170/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 39 Дудніченко В. М. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д. ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів :

Храпка В.Д., Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І.

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року, постановленого під головуванням судді Дудніченка В.М., у справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом , -

в с т а н о в и в :

В грудні 2017 року позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду із позов до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом. При цьому зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їхня баба ОСОБА_10. Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді земельної ділянки розміром 2,57 га, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Єдиним спадкоємцем першої черги була їхня мати, ОСОБА_11, яка прийняла спадщину, проте не отримала свідоцтво про право на спадщину, поскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла. Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку розміром 2.17 га, а також земельну ділянку розміром 2.57 га і позивачі та їх брат , ОСОБА_12, є спадкоємцями першої черги.

Позивачі зазначають, що вони до нотаріальної контори не зверталися, поскільки вважали, що спадкове майно їм і так належить. Заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавали.

Проте їхній брат, ОСОБА_12, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини і зазначив, що інших спадкоємців передбачених законом немає. В подальшому отримав свідоцтва про право на спадщину за законом видані державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори від 30.06.2009 року та від 05.02.2009 року.

На підставі вказаних свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_12 виготовив Державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_2, площею 2,17 га та серії НОМЕР_1, площею 2,57 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_12 помер.

Позивачі вважають, оскільки ОСОБА_12 отримав свідоцтва про право на спадщину незаконно , а спадкоємцями після смерті ОСОБА_12 є його діти та дружина, то змушені звернутися до суду за захистом своїх прав.

З таких підстав ОСОБА_8, ОСОБА_9 просили суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10, а саме земельної ділянки розміром 2,57 га, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області та визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої ОСОБА_11, а саме земельної ділянки розміром 2,17 га, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано:

Свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстроване в реєстрі за № 2295, видане 30.06.2006 року та посвідчене державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори на спадкове майно померлої ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а саме земельної ділянки розміром 2,17 га, яка розташована в адміністративних межах Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належало померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_3, виданого Шевченківською сільською радою Звенигородського району Черкаської області 17.12.2003 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1025;

Додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано в реєстрі за №1-760, видане 25.02.2009 року та посвідчене державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори на спадкове майно померлої ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а саме земельної ділянки розміром 2,57га , яка розташована в адміністративних межах Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належало померлій матері ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі державного акту на праві приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого Шевченківською сільською радою Звенигородського району Черкаської області 09.10.2001 року та зареєстровано в Книзі записів державних атів на право приватної власності на землю за №870, спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_11, яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкових справ.

В апеляційних скаргах ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять рішення суду скасувати, як незаконне, постановлене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти вказують, що судом першої інстанції не було прийнято заяву про застосування строків позовної давності, яка була заявлена по справі до винесення рішення .

Висновки суду щодо прийняття спадщини з боку ОСОБА_8 спростовується матеріалами справи .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг , судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення по наступних підставах.

Відповідно до 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_10.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданий виконавчим комітетом Воронівської сільської ради Городищенського району Черкаської області 27 травня 2005 року , серія НОМЕР_5.

Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді земельної ділянки розміром 2,57 га, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт направо приватної власності на землю серії НОМЕР_4.

ОСОБА_11 є спадкоємцем першої черги і фактичної прийняла спадщину після своєї матері ОСОБА_10, проте не оформила своїх спадкових прав на її майно.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_14.

Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки розміром 2.17 га, що належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_6.

Позивачі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та їхній брат ОСОБА_12 є спадкоємцями першої черги.

ОСОБА_9 на час відкриття спадщини була неповнолітньою.

Після смерті ОСОБА_11 позивачі до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини так і про відмову від спадщини не зверталися.

На час смерті ОСОБА_11 позивачка ОСОБА_9 була неповнолітньою і проживала разом із спадкодавцем. Позивачка ОСОБА_8 на час смерті ОСОБА_11 проживала разом із спадкодавцем. Вказаний факт сторони в судовому засіданні не оспорювали.

11 березня 2006 року ОСОБА_12 до Звенигородської державної нотаріальної контори звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11

30 червня 2006 року ОСОБА_12 звернувся до Звенигородської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: житловий будинок із надвірними спорудами в АДРЕСА_1; земельної ділянки на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СП «Шевченків край».

30 червня 2006 року ОСОБА_12 було видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року , на земельну ділянку розміром 2.17 га, яка розташована в адмінмежах Шевченківської сільської ради Звенигородського району і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

25 лютого 2009 року ОСОБА_12 звернувся до Звенигородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 на земельну ділянку розміром 2.57 га, що розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району , призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і яка належала ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. На підставі вказаної заяви 25 лютого 2009 року ОСОБА_12 отримав додаткове свідоцтво про право на спадщину.

На підставі вказаних свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_12 отримав Державні акти на право власності на земельні ділянки : Серія НОМЕР_7 площею 2,57 га та Серія НОМЕР_2 площею 2.17 га.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_12 помер.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_12 є його доньки ОСОБА_5, ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_6, які прийняли спадщину.

Визнаючи незаконними та скасовуючи свідоцтва, видані ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо земельних ділянок площею 2,57 га та 2,17 га, суд першої інстанції врахував інтереси ОСОБА_9, яка на момент смерті її матері ОСОБА_15 була неповнолітньою.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою, четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленою статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1280 ЦК України встановлено, що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Судом вірно встановлено, що позивачі не подавали заяву про відмову від прийняття спадщини і ОСОБА_12 прийняв спадщину після смерті їхньої матері ОСОБА_11 та ОСОБА_12 отримано свідоцтво на все спадкове майно і прийшов до правильного висновку про порушення прав ОСОБА_9

Відповідно до статті 1301 ЦК України, якщо свідоцтво про право на спадщину на частку неповнолітнього спадкоємця було видано іншим особам (іншим спадкоємцям), то судовий захист їх прав може здійснюватися шляхом визнання таких свідоцтв про право на спадщину частково (або повністю) недійсними.

Що стосується строку позовної давності, то суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом із тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини ( ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину ( с. 3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновий об’єктом цивільного права , оскільки вони надають спадкоємцеві можливість успадкувати майно ( прийняття спадщини), але право розпоряджатися ним виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Поскільки право на спадщину виникло у спадкоємців з часу відкриття спадщини, то спадкоємець в будь-який час може захищати в судовому порядку своє право, яке ніхто не позбавив.

Інші мотиви апеляційних скарг не стосуються позовних вимог і не можуть бути взяті до уваги.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді: