Постанова № 75270295, 10.07.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2018 справа № 905/130/18

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4за участю представників: від позивача:не з’явивсявід відповідача:не з’явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля”, м.Добропілля, м.Білицьке Донецької областіна рішення господарського суду Донецької областівід13.03.2018р. (повний текст підписано 19.03.2018р.)у справі№905/130/18 (суддя Левшина Я.О.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Елена”, м.Покровськ Донецької областідо Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля”, м.Добропілля, м.Білицьке Донецької областіпростягнення 194772,35грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Елена”, м.Покровськ Донецької області звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля”, м.Добропілля, м.Білицьке Донецької області про стягнення основного боргу в розмірі 156784,30грн., пені в розмірі 7839,22грн., 3% річних в розмірі 7693,17грн., інфляційних втрат в розмірі 22455,67грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.03.2018р. (повний текст підписано 19.03.2018р.) у справі №905/130/18 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Елена” заборгованість у розмірі 156784,30грн., пеню в розмірі 7839,22грн., 3% річних у розмірі 7680,60грн., інфляційні втрати в розмірі 21754,14грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1594,13грн. В решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 12,57грн., інфляційних втрат в розмірі 701,53грн. відмовлено.

При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку, що встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковими накладними: №6 від 28.01.2015р., №7 від 28.01.2015р., №8 від 28.01.2015р. продукції на загальну суму 156784,30грн., у нього виникло зобов'язання з її оплати, однак, поставлена продукція не була оплачена, а тому позивачем правомірно використане право щодо стягнення цих коштів з урахуванням пені, річних та інфляційних. Разом з тим, суд зазначив, що позивач помилково нарахував пеню за період з 06.05.2015р. по 22.12.2016р., який перевищує шестимісячний термін нарахування пені, а також, що позивачем при розрахунку річних та інфляційних були допущені арифметичні помилки.

Не погодившись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення апелянт зазначає, що суд припустився суворого порушення процесуального права в частині встановленого обов’язку щодо дослідження доказів, передбаченого ст.ст. 209,210 ГПК України та не залишення позову без розгляду за п.4 ч.1 ст.226 ГПК України. Крім того, у відповідача відсутній оригінал договору, а також в рішенні йдеться про обставини, по яких сплинув п’ятирічний строк. Також, вважає, що позовна заява взагалі не відповідала вимогам, встановленим ст. 162 ГПК України, в тому числі щодо оплати судового збору, сплаченого в 2016-2017роках. На думку скаржника, є незрозумілим стягнення тільки частини судового збору з відповідача. Що стосується порушень судом норм матеріального права, то скаржник зазначає безпідставне притягнення його до відповідальності двічі та безпідставне стягнення річних та інфляційних, оскільки це не передбачено умовами договору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2018р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Зубченко І.В., судді - Попков Д.О., Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” та зобов’язано позивача до 08.06.2018р. включно надати до Донецького апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання скаржнику.

На поштову адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Елена” надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.06.2018р. призначено розгляд справи №905/130/18 на 03.07.2018р.

Разом з тим, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було призначено проведення співбесіди за результатами дослідження досьє головуючого судді Зубченко І.В. на 03.07.2018р. у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

У зв’язку з зазначеним, судове засідання, призначене на 03.07.2018р. у справі №905/130/18, не відбулося. Про проведення наступного судового засідання 10.07.2018р. сторони були повідомлені шляхом надсилання телефонограм та під розписку, про що свідчать матеріали справи.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Радіонової О.О., на підставі розпорядження керівника апарату суду, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Зубченко І.В., судді Попков Д.О., Стойка О.В.

Представники сторін 10.07.2018р. у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у зв'язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути скаргу без участі представників сторін з метою неухильного дотримання процесуальних строків, передбачених діючим процесуальним законодавством.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги (ч.1). Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).

Відповідно до ст.ст.222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося, складено протокол судового засідання.

У судовому засіданні 10.07.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах перегляду справи, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Елена” (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля” (далі - покупець) укладений договір поставки №277-ДУ (далі - договір), згідно п.п.1.1, 1.2 якого постачальник зобов’язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі – продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невід’ємними частинами до даного договору, а покупець – прийняти та оплатити поставлену продукцію у відповідності з умовами даного договору.

В п.4.1 укладеного договору сторони зазначили, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, ціні, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами у специфікаціях до даного договору.

Згідно з п.4.7 договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товарно-супровідних документах, наданих постачальником.

Відповідно до п.4.8 договору зобов’язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця до узгодженого місця призначення поставки з належною якістю, комплектністю, асортименті, кількості, в строки, з якісними показниками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Обов’язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції. Загальна суми договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід’ємною частиною даного договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до поставки кількості, загальна вартість договору змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції із розрахунку її ціни, визначеної у відповідних специфікаціях до договору (п. 5.1 договору). Ціни на поставлену постачальником продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору (п. 5.3 договору).

Відповідно до п.5.4 договору (в редакції додаткової угоди від 28.02.2014р.) розрахунки за поставлену продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90-го календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових засобів з поточного рахунку покупця. Кінцеві взаєморозрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності до розділу 2 даного договору.

У випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляду пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно не оплаченої продукції (п. 6.8 договору).

Даний договір набирає чинності з 01.01.2014р. за умови його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов’язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2015р. включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов’язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов’язань (п. 8.1 договору).

23.12.2017р. сторонами була підписана специфікація б/н до договору поставки.

За твердженнями позивача, на виконання умов договору та специфікації до нього, останній поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №6 від 28.01.2015р., №7 від 28.01.2015р., №8 від 28.01.2015р. на загальну суму 156784,30грн. Зазначений товар був прийнятий уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №46 від 26.01.2015р.

Неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором стали підставами звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “Елена” до суду за захистом порушеного права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно положень ч.1 ст.265 Господарського кодексу України та ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст.692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ч.1 ст.73, ч.1 ст.74, ч.1 ст.77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Як зазначалося раніше, за умовами п.5.4 договору (в редакції додаткової угоди від 28.02.2014р.) розрахунки за поставлену продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90-го календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових засобів з поточного рахунку покупця. Кінцеві взаєморозрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності до розділу 2 даного договору.

Судом встановлено, що позивачем, на підставі договору поставки №277-ДУ від 10.12.2013р., специфікації було поставлено відповідачу продукцію за видатковими накладними: №6 від 28.01.2015р., №7 від 28.01.2015р., №8 від 28.01.2015р. продукції на загальну суму 156784,30грн. Дана продукція була отримана уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №46 від 26.01.2015р.

За приписами ст.598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору відповідачем отриманий товар в обумовлені терміни не сплачений. Іншого з матеріалів справи не вбачається, апеляційним судом не встановлено.

Приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки, позивач, на підтвердження своїх вимог про стягнення грошових коштів, надав докази поставки товару, а відповідач не спростував цього належними та допустимими доказами, судом першої інстанції було правомірно визначено, що матеріалами справи підтверджено факт поставки товару та його не оплати.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення судом першої інстанції пені в розмірі 7839,22грн., 3% річних у розмірі 7680,60грн., інфляційні втрати в розмірі 21754,14грн., суд апеляційної інстанції погоджується з висновком щодо часткового задоволення, оскільки відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.1 ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляду пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасного не оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно не оплаченої продукції (п. 6.8 договору).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано, що умовами договору сторони встановили строк оплати за поставлену продукцію, а саме: протягом 5 робочих днів з 90-го календарного дня з дати поставки відповідної продукції.

Отже, позивач здобув право вимоги за видатковими накладними: №6 від 28.01.2015р., №7 від 28.01.2015р., №8 від 28.01.2015р. – 06.05.2015р.

Позивач помилково нарахував пеню за період з 06.05.2015р. по 22.12.2016р., який перевищує шестимісячний термін нарахування пені. Однак, суд, здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи встановлене в п. 6.8 договору обмеження (не більше 5% від вартості своєчасно не оплаченої продукції), вважає вимоги позивача в цій частині позовних вимог обґрунтованими у заявленому позивачем розмірі.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат обумовлене тим, що позивачем при їх розрахунку були допущені арифметичні помилки.

За твердженням скаржника, суд припустився суворого порушення процесуального права в частині встановленого обов’язку щодо дослідження доказів, передбаченого ст.ст.209, 210 ГПК України та не залишення позову без розгляду за п.4 ч.1 ст.226 ГПК України.

Суд, при перевірці рішення суду першої інстанції, враховує, що статтею 209 ГПК України встановлений порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів, згідно якого суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з’ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з’ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Статтею 210 ГПК України зазначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред’являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам. Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових та електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.

Скаржник у апеляційній скарзі фактично намагається витлумачити вищезазначені норми права на власну користь. Таке тлумачення призведе до нівелювання прав сторін щодо розгляду судом справи у встановлені діючим законодавством строки та взагалі унеможливить прийняття будь-якого рішення у разі ухилення сторін від направлення повноважного представника в судові засідання.

Стосовно посилання скаржника на не залишення позову без розгляду за п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд звертає увагу, що згідно цієї правової норми суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з’явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, визначальною є саме можливість або неможливість вирішення спору по суті при не вчиненні позивачем певних дій. З матеріалів справи вбачається, що судом належним чином досліджені наявні в матеріалах справи документи, на підстави яких можливе прийняття обґрунтованого рішення по даній справі.

Крім того, за твердженням відповідача у нього відсутній оригінал договору, а також в рішенні йдеться про обставини, по яких сплинув п’ятирічний строк, але така відсутність не підтверджена жодним документом,а період більше п’яти років з дня підписання договору не є підставою для відмови у возові.

Також, апелянт вважає, що позовна заява взагалі не відповідала вимогам, встановленим ст.162 ГПК України, в тому числі щодо оплати судового збору, сплаченого в 2016-2017роках, але згідно діючого законодавства саме суд визначає відповідність або невідповідність позовної заяви певним вимогам.

На думку скаржника, є незрозумілим стягнення тільки частини судового збору з відповідача, суд враховує, що судові витрати у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що правомірно й обґрунтовано зроблено судом першої інстанції у зв’язку з частковим задоволенням позовних вимог.

Що стосується порушень судом першої інстанції норм матеріального права, то скаржник зазначає безпідставне притягнення його до відповідальності двічі та безпідставне стягнення річних та інфляційних, оскільки це не передбачено умовами договору, слід зазначити, що інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, відсутнє притягнення його до відповідальності двічі, а стягнення відсотків річних та інфляційних можливе лише на підставі ст.625 Цивільного кодексу України без обов’язкового узгодження сторонами в договорі.

На підставі вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду попередньої інстанцій щодо часткового задоволення позову.

Отже, доводи апелянта спростовані матеріалами справи, вищевикладеними висновками суду апеляційної інстанції та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Відтак, оскільки доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують ухвалення переглядуваного рішення із порушеннями, які ст.277 ГПК України визначені у якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а переглядуване рішення - без змін.

За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля”, м.Добропілля, м.Білицьке Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2018р. (повний текст підписано 19.03.2018р.) у справі №905/130/18 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.03.2018р. (повний текст підписано 19.03.2018р.) у справі №905/130/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

У судовому засіданні 10.07.2018р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2018р.

Головуючий І.В. Зубченко

Судді Д.О. Попков

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.: 1- позивачу; 1 – відповідачу;1- до справи; 1- ДАГС; 1 - ГСДО