Постанова № 75267008, 04.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5315/17

Провадження № 22-ц/779/783/2018

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Бойчука Л.М.,

за участю представника апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 25 квітня 2018 року в м.Івано-Франківськ, повний текст якого складено 27 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 2007 року по 2008 рік перебувала з відповідачем у шлюбі. Відповідач є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З моменту народження сина відповідач свідомо нехтує своїми обов`язками по вихованню дитини, а саме: жодного разу не виявляв бажання бачити сина, не бере участі у його вихованні та не виплачує призначені судом аліменти. Дитина знаходиться на повному її утриманні. За наведених обставин просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. (а.с.108-110, том.1)

Не погодившись з даним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що висновок суду про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та враховує права відповідача ОСОБА_3 як батька не відповідає положенням Конвенції з прав людини, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» та Сімейному кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд не взяв до уваги висновок комісії служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської області про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, у якому викладено всі обставини справи та надано характеристику особи відповідача. Так, встановлено, що ОСОБА_3 раніше судимий, аліменти почав сплачувати тільки під час розгляду даної справи, до дитини відноситься безініціативно. Члени комісії неодноразово спілкувались з нею та її родичами, з дитиною працював психолог, який відобразив дійсну картину у житті ОСОБА_4 його батька, однак суд з незрозумілих причин поставив під сумнів висновки комісії, не вживаючи заходів щодо встановлення дійсних обставин справи.

Також апелянт зазначає, що своє дитинство ОСОБА_4 провів разом з нею, бабусею (матір'ю позивачки) та теперішнім її чоловіком, не знав, що таке батьківська любов, адже жодного разу не бачився і не розмовляв з рідним батьком, на зустрічі являвся тільки дідусь (батько колишнього чоловіка). Беручи до уваги повну відсутність ОСОБА_3 у житті та духовному розвитку дитини протягом дев'яти років, враховуючи думку та бажання сина, який постійно наполягав на заборону батькові наближатись до нього через страх, змушена звернутись до суду за захистом його інтересів.

Крім того суд першої інстанції повинен був залучити малолітнього сина до участі у справі для з'ясування думки при вирішенні питань, що стосуються його життя, однак недотримання норм процесуального права в цій частині може бути підставою для скасування рішення суду в повному обсязі.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.108-110)

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

У судове засідання позивач та відповідач не з'явилися, про причини неявки не повідомили, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, представництво апелянта забезпечене, тому колегія суддів розглянула справу за відсутності позивача (апелянта) та відповідача.

Вислухавши пояснення представника апелянта, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в частині, що стосується прав та обов'язків апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є батьком, а ОСОБА_2 ОСОБА_5 дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 23 червня 2009 року. (а.с.4)

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який до народження дитини, а саме 12 листопада 2008 року, розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 12.11.2008 року (а.с.9)

Дитина з моменту народження проживає із матір'ю - ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні.

З приводу місця проживання сина спору між батьками немає.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09.12.2014 року зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у контактах та спілкуванні з дитиною - ОСОБА_4 Встановлено порядок участі батька ОСОБА_3 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4, - дві години на тиждень у присутності та за домовленістю з матір'ю дитини (а.с. 55).

ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_4 проживає за адресою АДРЕСА_1, про що свідчить довідка про склад сім'ї № 02-02/1742 від 24.03.2017 року. У цій же квартирі зареєстровані ОСОБА_6 (співвласник, ІНФОРМАЦІЯ_9.), ОСОБА_7 (сестра,ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_8 (мати, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_9 (племінник ІНФОРМАЦІЯ_10), ОСОБА_10 (племінниця, ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.5)

У довідці НВК «Школа-гімназія № 3» №59 від 29.03.2017 року зазначено, що ОСОБА_4 з 01.09.2015 року навчається в Навчально-виховному комплексі «Школа - гімназія № 3» м. Івано-Франківська у 2-Г класі. За період навчання дитиною постійно опікувалась мама ОСОБА_2, яка відвідує батьківські збори, займається вихованням сина на належному рівні. Батько - ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини. За період навчання жодного разу не був в школі і не відвідував батьківські збори. Батько дитини проживає окремо. (а.с.8)

14 лютого 2018 року органом опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надано висновок від 14.02.2018 року № 138 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З письмових пояснень ОСОБА_3, відображених у висновку, встановлено, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у них народився син ОСОБА_11. Впродовж трьох років позивачка дозволяла відвідувати хлопчика відповідачу та його батькові, також узгоджували фінансові питання. В 2011 році ОСОБА_2 змінила місце проживання. Відвідував сина останній раз 01.09.2017 року на урочистій лінійці в школі.

Відповідно до довідки ТОВ «Інтелком» ОСОБА_3 працює на посаді ливарником пластмас 3-го розряду, працює на підприємстві з 01.11.2016 року по даний час. Зарекомендував себе з позитивної сторони.

Згідно з інформацією відділу ювенальної провенції ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 01.02.2018 року ОСОБА_3 притягувався до кримінальної відповідальності за ст.364 ч.3 КК України.

Відповідно до акту оцінки потреб МЦСССДМ від 24.01.2018 року малолітній ОСОБА_4 любить маму та вітчима, якого називає батьком. Хлопчик активний, радісний, легко іде на контакт. Житлово-побутові умови проживання задовільні, у дитини є своя кімната. (а.с.93-96).

Судом досліджено картку рахунка та платіжні доручення, згідно яких відповідач ОСОБА_3 сплачував аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина (а.с. 56-68).

Згідно довідки-розрахунку № 3712 від 23.03.2017 року заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_3 станом на 01.03.2017 року складає 23100 гривень (а.с. 6).

На підтвердження погашення заборгованості по аліментах відповідачем долучено картку рахунку (банківські виписки) про сплату аліментів на утримання дитини шляхом перерахування відповідачем коштів на особистий картковий рахунок ОСОБА_2, з якої встановлено, що станом на 23.04.2018 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 утримано та перераховано грошові кошти в розмірі 14112 гривень 93 копійки. Залишок боргу складає 12537,07 грн. (а.с.104)

Відповідач зазначає, що на його утриманні перебуває батько ОСОБА_12, який хворіє, що підтверджується виписками з медичних карток, наявних в матеріалах справи (а.с.69-73, 9-92)

У судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_12 в своїх показаннях вказав, що він є дідусем малолітнього ОСОБА_4 Після народження дитини він з відповідачем приходив до дитини, однак позивач створювала їм перешкоди у спілкуванні з дитиною. Змінила місце проживання. Дізнавшись нову адресу позивача, він приходив з відповідачем до дитини на свято Миколая, однак позивач їм двері не відкрила. Відповідач приїжджав з ним в 2015 році на свято 1 вересня. На свято Миколая в грудні 2017 року приходив до школи, однак вчителька подзвонила матері, побачили дитину, подарунок не передали.

Свідок ОСОБА_13 вказав в своїх поясненнях, що в 2015-2017 роках неодноразово приходили з відповідачем за місцем проживання дитини з подарунком, однак двері їм не відчинили. Восени 2016 року з відповідачем приїжджав до школи, бачив дитину, але відповідач до дитини не підходив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, пунктів 16 та 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», встановивши відсутність вини відповідача у нехтуванні обов'язками по вихованню дитини, його бажання приймати участь у вихованні сина та заперечення проти позбавлення його батьківських прав, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав як крайнього заходу впливу на відповідача.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України.

Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).

За змістом роз'яснень, викладених у п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків (абз.2 п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки поведінки як для батька (матері), так і для дітей.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Згідно положень ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Органом опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надано висновок від 14.02.2018 року № 138 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Однак такий висновок не розкриває у повному обсязі, в чому саме проявляється невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків. В даному висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, лише зазначена констатація безспірних фактів, щодо умов проживання сторін та їх дитини. Зокрема є незрозумілим на підставі чого орган опіки і піклування виконавчого комітету прийшов до такого висновку, яка робота ним проведена, щодо врегулювання даного конфлікту, чи встановлення фактичних обставин ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Натомість зазначено прагнення відповідача у спілкуванні з дитиною, перешкоди цьому з боку позивача, позитивну характеристику особи відповідача, наявність у нього умов для проживання та виховання дитини.

Крім того, відповідно до частин 5 та 6 статті 19 СК України такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.

Таким чином суд дійшов обґрунтованого про те, що висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 14.02.2018 року № 138 про доцільність позбавлення батьківських прав не містить мотивованих висновків необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, отже не надає достатньо підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. У своєму рішення (справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року) суд зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Водночас врахуванню підлягає і те, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вжити виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей із своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (пункт 52 приведеного рішення Європейського Суду з прав людини «Савіни проти України»).

Відповідно до статті 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач позовних вимог не визнавав та наполягав, що бажає брати участь у вихованні сина, проте колишня дружина створює йому перешкоди у побаченнях та спілкуванні з дитиною у зв'язку з неприязними відносинами між ними. Зазначені обставини підтверджуються також рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09.12.2014 року, яким зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у контактах та спілкуванні з дитиною - ОСОБА_4

Посилання ОСОБА_2 про ухилення відповідача протягом тривалого часу від надання матеріальної допомоги на утримання дитини спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, періодично відповідач сплачував аліменти на користь позивача на утримання малолітнього сина, що підтверджується квитанціями, наявними в матеріалах справи. Однак, ухилення відповідача від сплати аліментів не визначається законом як підстава для позбавлення батьківських прав, а такі дії мають інші правові наслідки. Ці дії можуть бути враховані лише у сукупності з іншими обставинами, які є підставами для позбавлення батьківських прав.

Крім того, суд правильно врахував, що між сторонами склались неприязні стосунки, позивач створювала перешкоди для спілкування відповідача з дитиною та можливість ним проявляти своє піклування. Відповідно наявність конфлікту між батьками лише шкодить дитині і не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неї.

Разом з тим, відповідач не надав суду переконливих доказів про те, що він тривалий час не приймає участі у вихованні дитини з поважних причин, зокрема через створені перешкоди позивачем. Не представив доказів, що з моменту набрання законної сили позивачем не виконувалося рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09.12.2014 року про зобов'язання не чинити йому перешкоди у контактах та спілкуванні з дитиною. Не представив доказів про намагання його протягом трьох років дотримуватися встановленого порядку участі у вихованні дитини.

За таких обставин, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність винної поведінки відповідача у нехтуванні батьківськими обов»язками і приходить до іншого висновку про наявність такої пасивної поведінки щодо дотримання порядку участі у вихованні дитини, яка призвела до відсутності з його сторони піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання сина, підготовку до самостійного життя, відсутність інтересу до внутрішнього світу дитини тощо.

Однак, враховуючи ті обставини, що відповідач проживає окремо від дитини, бажає приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, а позивачем у певний період часу створювалися перешкоди у спілкування відповідача з сином, приймаючи до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачу слід надати можливість виправити свою винну поведінку шляхом встановлення контакту з сином.

Отже, рішення суду в частині відмови у позбавленні батьківських прав є правильним, а в цілому підлягає зміні. Резолютивну частину рішення слід доповнити попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2018 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення суду реченням: «Попередити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого АДРЕСА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_4. Покласти на орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов'язків стосовно дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.»

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 липня 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський