Постанова № 75267005, 09.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/368/17

Провадження № 22-ц/779/866/2018

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої Пнівчук О.В.,

суддів: Матківського Р.Й., Томин О.О.

секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду, ухвалене суддею Бучинським А.Б. 05 жовтня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Ільцівської сільської ради Верховинського району, треті особи Сектор державних реєстраторів Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом Ільцівської сільської ради Верховинського району, треті особи Сектор державних реєстраторів Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги мотивувала тим, що являється спадкоємцем за заповітом після смерті бабці ОСОБА_4, яка померла 24.07.2016. Після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом строк вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було видано свідоцтва про право на спадщину лише на частину майна – дві земельні ділянки, а в частині оформлення спадкових прав на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований в с. Ільці було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно.

На момент смерті вказаний будинок перебував у власності її баби ОСОБА_4, побудований у 1950 році відповідно до чинного на той час законодавства та не являвся самочинним будівництвом. Крім того, на той час державна реєстрація права власності на будинки у сільській місцевості не проводилася, і чинним законодавством такого обов’язку у власників не вимагалося. Спірний будинок входить в об’єм спадкового майна після смерті ОСОБА_4, інші особи своїх майнових прав на спадкове майно не заявили та претензій до неї не мають, просила задовольнити позов.

Ухвалою Верховинського районного суду від 04 вересня 2017 року до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача другого спадкоємця за заповітом ОСОБА_3

Рішенням Верховинського районного суду від 05 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 яка померла 24 липня 2016 року, право власності на: житловий будинок №128, позначений на плані під літерою "А", загальною площею 49,1 м.кв., що складається з приміщень: веранди під №1-І площею 2,9 м.кв., житлової кімнати під №1-1 площею 19,7 м.кв., коридору під №1-2 площею 9,4 м.кв., кладової під №1-3 площею 6,2 м.кв., кухні під №1-4 площею 10,9 м.кв., разом з господарськими будівлями: стайню, позначену на плані під літерою "Б", навіс, позначений на плані під літерою "В", криницю, позначену на плані під "№1", що знаходиться в селі Ільці, присілок Флесівка Верховинського району Івано-Франківської області.

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що його покійна матір з 1957 року була членом колгоспу ім. Коцюбинського, працювала в бригаді №2 і вибула із членів колгоспу в 1992 році, що стверджується архівними довідками Верховинської РДА. З 1980 року він також був членом колгоспу ім. Коцюбинського та вибув із членів колгоспу в 1993 році, що стверджується записами в трудовій книжці. Дане господарство станом на квітень 1991 року належало до категорії господарства «Колгоспний двір», у зв»язку з чим вони з покійною матір»ю як члени колгоспного двору мали рівні частки у майні даного двору.

Апелянт вказав, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування відповідно до Постанови пленуму ВСУ №6, мають ті члени двору, котрі до квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Зазначив, що він, та члени його сім»ї проживали у цьому колгоспному дворі протягом всього часу та своєю працею та коштами брали участь у веденні спільного господарства двору та придбанні його майна.

Оскільки свідоцтво про право власності на дане майно відсутнє, він як співвласник не може оформити право власності на ? його частину та змушений звернутись в суд.

Апелянт зазначив, що його, як спадкоємця першої черги, після смерті матері ОСОБА_4 не було залучено в якості відповідача по справі, оскільки він у встановлений законом строк подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Посилаючись на зазначені обставини, апелянт просив рішення суду скасувати.

Позивач ОСОБА_2 правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративної-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

За змістом п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представники позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_6, ОСОБА_7 заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Треті особи - представник сектору державних реєстраторів Верховинської РДА, ОСОБА_3 у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення не відповідає.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 набувши на законних підставах у власність житловий будинок з господарськими спорудами в с. Ільці, присілок Флесівка, Верховинського району, володіла правами власника майна до моменту смерті, і таке майно увійшло в об»єм спадщини, що підлягає спадкуванню позивачкою ОСОБА_2, як спадкоємцем за заповітом.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається що згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 померла 24.07.2016 року, про що вчинено актовий запис від 26.07.2016 №10. (а.с.8)

Після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та земельні ділянки що знаходяться в присилку Флесівка села Ільці Верховинського району, номер будинку 128, і збудований у 1950 році, що підтверджується технічним паспортом на будинок.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За ст. 1217 цього ж кодексу визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1223 цього ж Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Встановлено, що згідно з заповітом від 11.11.2005 ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та частину земельної ділянки, пл. 0,2966 га, що знаходяться в с. Ільці, присілок Флесівка Верховинського району, а також все інше належне їй майно. Частину земельної ділянки площею 0,07 га ОСОБА_4 заповіла сину ОСОБА_3 (а.с.9).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла 24.07.2016 року.

Постановою приватного нотаріуса Верховинського нотаріального округу від 11 травня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в с. Ільці присілок Флесівка у зв»язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності ОСОБА_4 на дане майно.

Задовольняючи позов ОСОБА_8, суд виходив із того, що покійна ОСОБА_4 володіла правами власника вищезазначеного будинку, який підлягає спадкуванню за заповітом.

Однак до такого висновку суд дійшов передчасно.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції належним чином не з»ясував коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та не залучив їх до участі у розгляді справи.

Так, ОСОБА_1, як спадкоємець першої черги, 21.09.2016 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 24.07.2016 року.

Крім того, із представлених апелянтом письмових доказів встановлено, що ОСОБА_4 з 1957 року була членом колгоспу ім. Коцюбинського, працювала в бригаді №2 і вибула із членів колгоспу в 1992 році, а ОСОБА_1 з 1980 року був членом колгоспу ім. Коцюбинського та вибув із членів колгоспу в 1993 році.

Відповідно до роз’яснень, викладених в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

З огляду на зазначене для правильного вирішення питання щодо права власності на будинковолодіння в с. Ільці присілок Флесівка суду слід з»ясувати до якої суспільної групи станом на 15 квітня 1991 року належало спірне господарство «колгоспний» чи «робітничий двір» та чи покійна ОСОБА_4 являлась одноосібним власником спірного будинковолодіння.

Таким чином, суд першої інстанції не з»ясував коло осіб які мають право на спірне будинковолодіння та відповідно право власності на нього в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

Зважаючи на те, що судом першої інстанції не залучено до участі у розгляді справи ОСОБА_1, який в апеляційній скарзі ставить питання про належність йому частини спірного будинковолодіння як члену колгоспного двору, а апеляційний суд відповідно до положень норм ЦПК України позбавлений права скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд, відповідно як і залучити особу до участі в справі та вирішити спір як суд першої інстанції, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Верховинського районного суду від 5 жовтня 2017 року скасувати та постановити нове рішення.

У позові ОСОБА_2 до Ільцівської сільської ради Верховинського району, треті особи Сектор державних реєстраторів Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 липня 2018 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Р.Й. ОСОБА_9 Томин